- •Частина перша українська мова
- •I. Постання української мови
- •1. Праіндоевропейська доба
- •2. Теорії постання мов
- •3. Поділ мов на групи
- •4. Праслов’янська мова
- •5. Постання української мови
- •6. Українська земля й український народ
- •7. Українські племена
- •8. Територія розселення
- •9. Постання мов білоруської й російської
- •10. Спільної "руської" мови ніколи не було
- •11. Відмінність української мови й раси
- •12. Політика в обороні "ісконного єдінства русскіх нарєчій"
- •13. Необґрунтованість теорій учених російської школи
- •14. Українська мова, а не наріччя
- •II. Наші назви: русь — україна — малоросія
- •III. Мова народна й літературна
- •1. Народна мова
- •2. Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській
- •3. Народна мова в своїй цілості — це основа мови літературної
- •4. Народна мова в своїй цілості — це не селянський примітив
- •5. Вплив говірок на мову літературну
- •6. Вплив літературної мови на народну
- •Частина друга розвій української літературної мови
- •IV. Початок української літературної мови. Княжа доба IX-XIV віків
- •V. Литовська доба XIV-XVI віків
- •V. Литовська доба XIV-XVI віків
- •VI. Польська доба 1569-1654 років
- •VII. Московська доба 1654-1798 років
- •VIII. Винародовлення україни в XVIII віці
- •IX. Доба відродження. Котляревський
- •X. Шевченко як творець української літературної мови
- •XI. Куліш як ідеолог і творець української літературної мови
- •XII. Скорпіони на українське слово
- •XIII. Каменярі української літературної мови
- •XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в галичині
- •1. Національний занепад галичини
- •2. Полонізація галичини
- •3. Мур між україною й галичиною
- •4. Національне відродження галичини
- •5. Цензурні скорпіони на рідне слово
- •6. Москвофільство в галичині
- •7. Вплив україни на галичину
- •8. Роль івана франка в розвої літературної мови
- •9. Каменярі літературної мови в галичині, буковині й закарпатті
- •XV. Чудо над чудами: українська мова стала мовою державною й соборною!
- •XVI. Українська літературна мова під совєтами
- •1. Доба русифікації
- •2. Доба українізації
- •3. Доба комунізації
- •XVII. Головні ознаки соборної української літературної мови
- •Частина третя стан української літературної мови
- •XVIII. Історія українського правопису
- •1. Доісторичне "руське" письмо
- •2. Давній болгарський правопис
- •3. Євфиміїв правопис XIV віку
- •4. Північноукраїнські ознаки в правопису XV-xviі віків
- •5. Правопис м. Смотрицького 1619 року
- •6. Запровадження гражданки 1708 року
- •7. Правопис за і. Котляревського
- •8. Правопис о. Павловського 1818 року
- •9. Правопис м. Максимовича 1827 року
- •10. Правопис "русалки дністрової" 1837 року
- •11. Кулішівка 1856 року
- •12. Правопис київський 1873 року
- •13. Заборона українського правопису 1876 року
- •14. Драгоманівка 1877 року
- •15. Правописна боротьба в галичині
- •16. Желехівка 1886 року
- •17. Запровадження фонетичного правопису в галичині 1893 року
- •18. Грінченківка, київський правопис 1908 року
- •19. Правописна система проф. Ів. Опєнка 1918-1919 років
- •20. Академічний правопис 1920-1921 років
- •21. Академічна система українського правопису 1928 року
- •22. Новий академічний правопис 1945 року
- •23. Правопис на еміграції
- •XIX. Українське словництво
- •XX. Інститут української наукової мови в києві
- •1. Термінологічні словники
- •XXI. Історичний словник української мови
- •XXII. Словничок правничої мови
- •XXIII. Як навчатися української літературної мови
- •1. Граматика
- •2. Правопис
- •3. Словники
- •4. Літературна мова
- •5. Читання
- •6. Історія української мови
- •7. Термінологічні словники
- •8. Бібліографія
- •XXV. Праця "рідної мови"
- •XXV. Післямова
7. Українські племена
Уже на своїй прабатьківщині слов’яни ділилися на роди, а роди почали гуртуватися в окремі племена. Коли на Схід потягла частина слов’ян, то вона рано зайняла свої землі й тут довго жила окремими племенами. Наш Початковий Літопис подає такі слов’янські племена, що лягли в основу народу українського:
1) поляни — над Дніпром, у теперішній Київщині;
2) деревляни — в лісах по Горині, Прип’яті й Дніпру;
3) сіверяни, сівера — по Десні й лівих допливах середнього Дніпра;
4) уличі — між Дністром та Бугом;
5) тиверці — на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря;
6) дуліби, волиняни — над горішнім західнім Бугом;
7) хорвати й лучани — в Галичині, їх року 981-го князь Володимир 5 прилучив до своєї держави.
На жаль, Літопис подає не про всі племена, наприклад, мовчить про донців, що заселювали Подоння й пізніше злилися з українцями. Археологія цілком підтвердила ці дані Початкового Літопису про розселення східньої групи слов’ян.
Одірвавшися від спільнослов’янського життя, східнослов’янські племена довго жили родами, мало єднаючись між собою, бо й добрих шляхів для єднання не було тоді, та й саме родове життя від того стримувало. Наш Початковий Літопис сильно підкреслює окремішність наших племен, і твердить, що кожне з них жило своїми звичаями й обичаями. На формування окремих племен із родів сильно впливали такі фактори: географічне положення, економічний стан, стан політичний і сусідство з іншими племенами. Процес формування племен українського народу, а тим самим і української мови, затягнувся на довший час, головно ж на віки IX, X і XI, коли остаточно створилися українські племена, а з тим і говори української мови.
8. Територія розселення
Територія розселення українських племен, а тим і української мови, була дуже розлога. На півночі її йшла лісова полоса — густі ліси, що залізною заслоною відділювали українські племена від тих племен (словен, в’ятичів, фінів), що пізніше склали народ москвинів чи великоруський. Ліси й залісся були мало придатні до хліборобства, й українських племен до себе не манили. На заході нашої землі були Карпати, далекі від центру на Подніпров’ї. На півдні тягнувся широкий степовий пояс — середньоазійський степ, що заходив на нашу територію великим клином. Це центральне Подоння, долішнє Подніпров’я й Подністров’я. По цьому степу постійно товклися різні азійські кочові орди, головно монгольські, з якими ми весь час мусили входити в певні стосунки, а це позоставило виразні сліди і в нашій культурі, і на нашій мові.
Справа в тому, що безмежні рівнини Азії йшли без перепон в Європу аж до Атлантійського океану, тому азійські кочовики легко сунулися далеко на захід. В Азії відбувалися різні фізичні та геологічні зміни, які гнали азіатів на захід.
Різні кочові монгольські орди, що товклися по нашій землі, довший час не давали змоги нашим племенам тісніш об’єднуватися в державну спільноту. Але коли на півдні та сході від нас постала сильна й культурна Хозарська держава 6, то вона в VI-IX віках стала для українських племен охоронним валом, за яким вони змогли об’єднатися й створити міцну державу. Це була половина IX віку, коли з племен почав складатися український народ і коли з племінних говірок стала творитися українська мова.
Чужинців на українській території було мало, але з часом вони закріпилися на наших пограниччях; це були: поляки, москвини, білоруси, литовці, словаки на заході й півночі, і всі вони позоставили свої сліди на нашій мові, як і ми на їхній. Взагалі, на заході українська територія немало тратила на користь поляків, угрів, волохів та словаків, зате далеко посунулася на південь та схід, по Крим та Кавказ.