Форма і приклад запису позицій в уктзед

Код	Назва	Одиниця виміру
Перли натуральні або культивовані, дорогоцінні або напівдорогоцінні камені
7101	Перли природні або культивовані, оброблені або необроблені, підібрані, але не нанизані, неоправлені і незакріплені, природні або культивовані перли, тимчасово нанизані для зручності транспортування:	г
7101 1000	перли природні перли культивовані	г
7101 2100	— необроблені	г
7101 2200	— оброблені	г
7102	Діаманти, оброблені або необроблені, але неоправлені і незакріплені:	кар
7102 1000	несортовані промислові:	кар
7102 2100	— необроблені або просто розпиляні, розколоті або піддані чорновому обробленню	кар
7102 2900	— інші — непромислові	кар кар
7102 3100	— необроблені або просто розпиляні, розколоті або піддані чорновому обробленню	кар
7102 3900	— інші	кар

Послугам властиві такі характеристики, як невидимість до моменту придбання, невід’ємність від джерела, непостійність якості, незбереження послуг. Згідно з міжнародною статистичною практикою за СНР випуск (виробництво) і споживання (кінцеве та проміжне) послуг обліковується по-різному залежно від того, до якої категорії віднесені послуги — ринкові чи неринкові. Неринкові послуги надаються безкоштовно або за економічно незначущою ціною. Критерієм економічної значущості ціни є 50%-ний поріг, тобто ціна вважається економічно незначущою, якщо вона не покриває 50% усіх витрат на надання цієї послуги. Випуск неринкових послуг обліковується за сумою поточних витрат, включаючи витрати на оплату праці зайнятих та знос основного капіталу.

Ринкові послуги надаються за цінами, які покривають витрати та приносять прибуток. Випуск ринкових послуг оцінюється за виторгом їх реалізації (плюс субсидії, якщо вони були).

Для неринкових послуг характерна, як правило, монополія через специфіку технології їх надання (наприклад енерго-, газо-, водо- та теплопостачання,), а для ринкових послуг — навпаки, характерною є їх демонополізація (торгівля, транспорт, зв’язок, побутові послуги і т. ін.).

Виробництво послуг забезпечується в усіх інституційних секторах економіки: нефінансових і фінансових корпораціях; державному управлінні; домашніх господарствах; некомерційних організаціях, що обслуговують домашні господарства. Перелік послуг за секціями (див. дод. 1) згідно з класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) інституційних одиниць наведено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

видИ економічної діяльності за КВЕД, які забезпечують реалізацію послуг

Секція G	Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту
Секція H	Готелі та ресторани
Секція I	Транспорт
Секція J	Фінансова діяльність
Секція К	Операції з нерухомістю, здавання внайми та послуги юридичним особам
Секція L	Державне управління
Секція M	Освіта
Секція N	Охорона здоров’я та соціальна допомога
Секція O	Колективні, громадські та особисті послуги
Секція P	Послуги домашніх слуг
Секція Q	Екстериторіальна діяльність

Відповідно до потреб Єврокомісії, адміністрацій, підприємств у переході до національного рахівництва визначено таку систему річних показників статистики послуг:

1. Обсяг виробництва послуг (в основних цінах — без ПДВ та акцизу).

2. Реалізовано послуг (у ринкових цінах, включаючи ПДВ та акциз), у тому числі за каналами реалізації:

2.1. Підприємствам (установам, організаціям);

2.2. Домашнім господарствам (населенню);

2.3. Іншим споживачам;

2.4. Нерезидентам.

3. Податок на додану вартість.

4. Матеріальні витрати.

5. Фонд оплати праці.

6. Інші операційні витрати.

7. Доходи від здавання внайми (в оренду) власних приміщень.

8. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб.

9. Середня чисельність позаштатних працівників (ті, хто працює за договорами, та зовнішні сумісники), осіб.

10. Чисельність неоплачуваних працівників (власники, засновники підприємства та члени їхніх сімей — для підприємств приватної форми власності), осіб.

11. Реалізація послуг найбільшим споживачам.

Система організації збору статистичної інформації про виробництво послуг охоплює:

1) види статистичних спостережень, до яких належать: а) структурна статистика послуг; б) кон’юнктурна статистика послуг; в) тематичні (річні) обстеження з окремих питань; г) адміністративні дані;

2) джерела статистичних даних: а) звітність підприємств; б) спеціальні анкети для опитування домогосподарств; в) дані Податкової адміністрації щодо діяльності фізичних осіб у сфері послуг; г) звітність Державного казначейства — Консолідований бюджет України; д) інформація щодо фінансових послуг.

Необхідність використання всього комплексу класифікацій пояснюється тим, що за міжнародною методикою на макрорівні одним із основних завдань статистики є впорядкування економічних операцій за видами економічної діяльності для описування потоків товарів і послуг.

Описування операцій окремого підприємства, окремих товарних ринків є завданням статистики ринку товарів та послуг на мікрорівні, яка базується на статистиці підприємств.

1.3. Штрихове кодування товарів

В Україні ухвалено державну програму впровадження штрихового кодування товарів, яка стала можливою завдяки впровадженню комп’ютерних інформаційних технологій. Головне функціональне призначення штрихового кодування — ідентифікація товарів за допомогою сканера, використання точної інформації в оперативному режимі роботи підприємства.

Штрих-код є інструментом ефективного обліку товарів у середині самого підприємства-виробника. Щоб поставити штрих-код на свій виріб, підприємству потрібно вступити в Асоціацію «EAN Україна» та платити внески, що підвищує собівартість продукції та її ціну, знижуючи конкурентоспроможність виробника.

Європейська асоціація товарної нумерації EAN (Evropean Artiecle Numberinq) на основі американського стандарту UPC розробила європейський стандарт. Європейську систему товарної нумерації було перетворено на Міжнародну асоціацію EAN, діяльність якої спрямовувалася на впровадження товарно-грошового обігу у світовій економічній системі і, передусім, на зберігання ідентифікації, автоматизації та обліку товароруху в інтересах Світової організації торгівлі (СОТ). Україна зобов’язана бути учасником і членом міжнародних організацій EAN і СОТ для того, щоб вітчизняний товаровиробник став рівноправним учасником міжнародного товарного ринку.

За основні (базові) штрихові коди взято:

• у системі EAN — 13- розрядний штриховий код (EAN-13);

• у системі UPC — 12- розрядний штриховий код (UPC — 12), який за нескладною процедурою поєднується з кодом EAN-13.

У міжнародній системі товарної нумерації крім EAN-13 використовується також символіка інших товарних штрихових кодів: EAN-8, DUN-14, ITF-14, EAN/UCC-128, ISBN, ISSN.

Розглянемо елементи структури основного стандартного товарного коду EAN-13. Тринадцять розрядних цифр цього коду означають таке.

Код EAN-13 має чотири групи цифр:

1-ша група цифр (зліва направо)складається з двох або трьох цифр і вказує на місцезнаходження національного члена Асоціації EAN, тобто на країну походження товару. Асоціація EAN присвоює кожному членові асоціації індивідуальні цифри (префікс).

2-га група — із п’яти (за двоцифрового коду країни-члена EAN) або чотирьох (за трицифрового коду країни) цифр і вказує на зареєстрований номер підприємства-виробника товару. Присвоєння і реєстрацію коду підприємства-виробника товару здійснює національна організація, яка представляє інтереси України в міжнародній організації товарної нумерації EAN.

3-тя група — із п’яти цифр і вказує на присвоєний номер даному товару, який випускається підприємством-виробником. Стандарт EAN не встановлює спеціальних правил присвоювання і реєстрації коду товару. Це робить підприємство-виробник даного товару, виходячи з власних можливостей та інтересів, пов’язаних із номенклатурою продукції, яка випускається. У цьому разі надати інформацію про продукти за присвоєним кодом може тільки підприємство-виробник цієї продукції. Це є суттєвим недоліком стандарту EAN, оскільки товарний штриховий код EAN-13 обертається в інформаційних мережах та використовується в маркетингових дослідженнях. У цьому разі необхідно ввести процедуру присвоєння і реєстрації коду товару на основі статистичних класифікаторів продукції. Але нормативно-методичної документації на таку процедуру поки що немає.

4-та група складається з однієї цифри, яка є контрольним числом і використовується для перевірки декодування штрихового коду зчитувальним пристроєм (сканером).

Товарний код EAN-13 інколи має доповнення у вигляді штрихового коду, який складається з двох чи п’яти цифр за основним кодом. Такий код називається додатковим. Додатковий штриховий код наноситься відповідно до вимог спеціальної угоди між товаровиробником і оптовим покупцем товару.

Товарний код EAN-13 є універсальним, він застосовується для маркування всіх груп товарів. Але водночас існують міжнародні стандарти за товарною нумерацією окремих груп товарів, які мають суттєві відмінності. Це стосується, зокрема, до друкованої продукції. Для книжкової продукції існує міжнародний стандарт ISBN (International Standard Book Number). Реєстрація штрихового коду на книжкову продукцію здійснюється Українською книжковою палатою. Для періодичної друкованої продукції (журнали, газети, збірники праць і т.п.)також існує міжнародний стандарт ISSN (International Standard Serial Number).

Не рекомендується самостійна побудова структури товарно-штрихового коду і вибір місця його розташування на товарі. Доцільно доручити цю роботу спеціалізованим організаціям.

У міжнародній торгівлі існує буквено-цифровий код, який частіше складається з букви «Е» та трьох цифр. З практики міжнародної торгівлі відомо, що одна й та сама фірма може виробляти три категорії одного і того самого товару:

1 — для внутрішнього споживання (у розвинених країнах);

2 — для експорту в інші розвинені країни;

3 — для вивезення в країни, які розвиваються.

Саме до третьої категорії належить до 80 % товарів (харчування, цигарки, напої тощо), які експортуються із США та Західної Європи до країн Східної Європи та СНД, а також до країн Азії, Африки, Латинської Америки. Згідно з даними Продовольчої комісії ООН, деякі фірми розширюють виробництво та експорт до «неелітних» країн не тільки екологічно небезпечних, а й заборонених у розвинених країнах товарів. Наприклад, маргарин, маркований на упаковці символом Е-330, містить канцерогенний консервант. Товари із символом Е-330 заборонені для реалізації у країнах — членах ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Вироби з кодом Е-230––232, 289, 311––313 здатні викликати різного роду алергічні реакції.

Продовольчі товари та напої, які мають коди Е-221, 226, 230, 321, 322, 338––341, 407, 450, 461, 466, можуть негативно вплинути на функції шлунково-кишкової системи. Продовольчі товари з маркуванням Е-103, 105, 121, 123, 125, 126, 130, 131, 142, 152, 210, 211, 213––217, 240, 330, 447 негативно впливають на людей, схильних до онкологічних захворювань. Для нирок і печінки можуть бути небезпечними продукти, які мають коди Е-171, 172, 173, 320, 321, 322.

Технології штрихового кодування товарів сприяють підвищенню ефективності підприємницької діяльності та управління, допомагають розв’язувати завдання багаторівневого маркетингу та забезпечувати конкурентоспроможність і якість товарів. Через систему розрахунків зі споживачами за реалізовані товари стають, у свою чергу, закодованими й усі види послуг, пов’язаних із даним товаром.

1.4. Характеристика учасників ринку та їхніх економічних операцій

Світове співтовариство розробило систему показників для вимірювання функціонування ринкової економіки, яка називається системою національних рахунків (СНР).СНР є інституційною системою. Базовими її блоками є інституційні одиниці (головні учасники ринкової економіки )та їхні економічні операції.

Учасниками ринкової економіки вважаються тільки «резиденти» даної країни. Резидент — це суб’єкт господарювання, який має довгостроковий економічний інтерес на території даної країни і на регулярній основі залучений до економічних операцій на цій самій території. Інституційна одиниця — це господарська одиниця, яка є резидентом і здатна від свого імені володіти активами, приймати на себе зобов’язання, здійснювати економічну діяльність та операції з іншими інституційними господарськими одиницями. Основні інституційні одиниці:

• домашні господарства –– одна особа; сім’я; група людей, які живуть разом, спільно використовують доходи і здійснюють витрати;

• корпорації — юридичні особи, створені з метою виробництва товарів і послуг для реалізації їх на ринку. Термін «підприємство» в СНР використовується як загальний термін для одиниці, зайнятої виробництвом продуктів. Підприємство може бути корпоративним (коли це корпорація) або не корпоративним. Таким чином, термін «підприємство» не стосується визначення інституційної одиниці. Асоціаційні, дочірні та материнські/холдингові корпорації є окремими інституційними одиницями. Квазікорпорації виникають тоді, коли інституційні одиниці не можна поділити. Ідеться про некорпоративні підприємства, які належать домогосподарствам і функціонують так, неначе вони є корпоративними. Сюди належать також державні установи, у складі яких утворено державні транспортні підприємства і підприємства комунального господарства для здійснення підприємницької діяльності;

• державні установи — створюються в результаті політичних процесів і мають законодавчу, судову чи виконавчу владу над іншими інституційними одиницями в межах однієї території. Це міністерства, фонди соціального страхування, муніципалітети та ін.;

• некомерційні організації (НКО) — юридичні особи чи громадські організації, утворені з метою виробництва товарів і послуг, чий статус не дозволяє їм бути джерелом доходу, прибутку чи іншої фінансової вигоди для одиниць, які їх засновують, контролюють чи фінансують. До них належать:

• НКО, які обслуговують інші інституційні одиниці, крім домогосподарств;

• НКО, які займаються ринковим виробництвом (продають товари і послуги за економічно значущими цінами).Ці ринкові НКО розглядаються як корпорації;

• НКО, які обслуговують домогосподарства (приватні некомерційні організації, які обслуговують домогосподарства);

Інституційні одиниці групуються в галузі та інституційні сектори або секторальні рахунки СНР згідно з їхніми функціями в економічному процесі. У СНР представлено шість основних секторів, причому шостий сектор утворено для одиниць — нерезидентів. Секторальна класифікація дуже чітко відбиває основні функції суб’єктів господарювання в економічному процесі:

• виробництво продуктів з метою їх реалізації на ринку і утворення доходу, це сектори: 1-й –– нефінансових корпорацій; 2-й –– фінансових корпорацій (і домогосподарства як виробники);

• виробництво послуг: 3-й сектор державного управління;

• кінцеве споживання: 4-й сектор домогосподарств;

• надання безкоштовних або майже безкоштовних послуг домогосподарствам: 5-й сектор недержавних некомерційних організацій, які обслуговують домогосподарства (товариства, спілки та ін.) Сектор домогосподарств відіграє двоїсту роль: виробництво і споживання, у результаті чого утворюється змішаний дохід.

• Операції резидентів з іншим світом: 6-й сектор «інший світ».

Існують три джерела даних щодо операцій резидентів з іншим світом: інформація про платежі, пов’язані з іншим світом, яка проходить через банки (система платіжних документів); дані, отримувані шляхом обстеження одиниць-резидентів; інформація митних органів Держмитслужби України — митні декларації (тільки для товарів).

Групування інституційних одиниць за секторами економіки дає змогу аналізувати грошові потоки — доходи і витрати, а групування інституційних одиниць за галузями та основними видами економічної діяльності –– аналізувати рух товарних потоків, моделювати міжгалузеві зв’язки за таблицями «витрати –– випуск».

Розмаїття економічних операцій у СНР представлено такими основними групами:

1. операції з товарами та послугами;

2. розподільні операції;

3. фінансові операції або операції з руху капіталів.

Перша та друга групи операцій стосуються виробництва, обміну та використання товарів і послуг у галузях і секторах економіки. Фінансові операції застосовуються для формування показників фінансових активів і пасивів, їх зміни за секторами економіки та визначення головного результату фінансування ринкової економіки і її секторів: чисте кредитування («+») або чисте запозичення («–»).

За міжнародними стандартами обліку та методологією СНР рекомендовано реєструвати всі операції на основі нарахувань.

Операції з товарами та послугами характеризуються такими статистичними показниками, як випуск; проміжне споживання; витрати на кінцеве споживання; фактичне кінцеве споживання; валове нагромадження; зміна запасів; експорт; імпорт.

Розподільні операції характеризуються такими статистичними показниками, як оплата праці найманих працівників, податки на виробництво та імпорт; субсидії на виробництво та імпорт; доходи від власності; податки на доходи, майно та ін.; відрахування на соціальне страхування та соціальні виплати; інші поточні трансферти; капітальні трансферти.

Фінансові операції характеризуються такими показниками: монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ), готівкові гроші та депозити; цінні папери, акції, позики, страхові технічні резерви, споживання основного капіталу, номінальний холдинговий прибуток/збиток та ін.

1.5. Методичні принципи взаємодії ринкових цін, податків та субсидій

Економічні операції відображають на ринку грошові потоки юридичних та фізичних осіб. До розподільних операцій за методологією СНР належать: а) оплата праці найманих працівників з відрахуваннями на соціальні заходи; б) доходи від власності; в) податки на продукти та виробництво; г) субсидії на продукти та виробництво.

В описуванні розподільних операцій з виробництва товарів і послуг у СНР важливу роль відіграють два види податків і субсидій:

• податки і субсидії на продукти;

• інші податки та інші субсидії на виробництво.

Податки, збори, мито і платежі, які утворюють систему фінансових відносин підприємств та організацій з державою, по-різному відображаються в ринкових цінах. Одні входять до складу витрат (собівартість) , інші — до прибутку, треті є надбавкою до ринкової ціни (тарифу), тобто податкове навантаження перекладається в такому разі на споживачів. Тому розрізняють податки на продукти, які сплачуються споживачами, і податки на виробництво, які сплачуються виробниками.

В Україні збільшується питома вага податків на продукти, тобто податковий тягар припадає все більше на споживачів, а не на виробників. Наприклад, у 1997 році 68,2 % від усієї суми податків в Україні припадало на продукти, а решта — 31,8 % на виробництво.

Саме тому в національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінювання:

• для економіки в цілому результати вимірюються випуском товарів та послуг і валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах;

• для секторів та галузей –– випуском товарів та послуг і валовою доданою вартістю в так званих основних цінах, тобто за відкиданням від ринкових цін чистих податків на продукти та імпорт.

Чисті податки на продукти та імпорт включають податки, розмір яких безпосередньо залежить від кількості чи вартості товарів та послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею — резидентом; при цьому з неї виключається розмір відповідних субсидій на продукти. Субсидії — це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулювання цін.

Податки і субсидії на продукти — це податки і субсидії, які стягуються пропорційно до вартості чи кількості продукту. Ці податки, зазвичай, підлягають сплаті тоді, коли продукт вироблено, продано чи імпортовано, але вони можуть підлягати сплаті і тоді, коли продукт експортовано, орендовано, передано, поставлено чи використано.

До основних податків і субсидій на продукти належать податок на додану вартість, акцизний збір, податки на окремі послуги (страхування, азартні ігри та ін.), податки на операції з товарами капітального характеру, державне мито, субсидії на використання всередині країни певних продуктів.

Податок на додану вартість міститься в ринковій ціні всіх товарів і стягується залежно від обсягу реалізованої продукції. Відображення податку на додану вартість має особливості для проміжних, капітальних та споживчих товарів. Так, проміжні товари (проміжне споживання) оцінюється в цінах придбання, включаючи торговельно-транспортні націнки без ПДВ. Виняток становить частина підприємств, що надають неринкові послуги, які належать до сектору домашніх господарств та в яких витрати на виробництво продукції включають ПДВ. Капітальні (інвестиційні) та споживчі товари і послуги оцінюються в цінах придбання з включенням нарахованого ПДВ.

Акцизний збір — це податок на споживання, який стягується зі споживачів у момент купівлі ними товару. Це податок на високорентабельні товари і товари, вироблені монополістами.

Державне мито — податок на імпортовані, експортовані або транзитні товари в міжнародній торгівлі. Інструменти, які використовуються державою для регулювання міжнародної торгівлі, поділяються на тарифні, що ґрунтуються на використанні митного тарифу, та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).Митний тариф — перелік товарів, що обкладаються митом і застосовуються даною країною до імпортованих, експортованих чи транзитних товарів, який систематизовано відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Митний тариф на імпорт поділяється на два основні види: специфічне мито, яке визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці вимірювання (маси, площі, обсягу і т. ін.) та адвалорне мито (встановлюється у вигляді відсотка від митної вартості товару). Експортний тариф вводиться для обмеження імпорту і захисту вітчизняних товаровиробників, хоча у США, наприклад, оподаткування експорту заборонено конституцією. Розрізняють також субсидований експорт та субсидований імпорт.

Внутрішні податки за товари та послуги в доходах Зведеного бюджету України в 1999 році становили 32,3 % загального обсягу його доходів, у тому числі податок на додану вартість –– 25,1 %; акцизний збір з вітчизняних товарів –– 4,8 %; акцизний збір з імпортних товарів –– 0,6 %.

Загальну класифікацію податків на продукти та на виробництво, застосовувану під час складання таблиці «Витрати –– Випуск» наведено в табл. 1.4.

Таблиця 1.4