Тема 4. Організація стратегічного та оперативного планування.

4.1. Визначення, принципи формування, класифікація стратегій.

Комерційно-господарська діяльність підприємства характеризується помітним збільшенням принципово нових завдань, пов'язаних з необхідністю впровадження науково-технічних нововведень; неможливістю використання без внесення суттєвих доповнень накопиченого досвіду при вирішенні тих чи інших завдань; ускладненням управлінських проблем; посиленням інформаційного навантаження на вище керівництво; , високим рівнем невизначеності й різким збільшенням кількості зв'язків як всередині системи управління підприємством, так і у зовнішньому середовищі.

На прийняття стратегічних рішень на підприємстві також впливають і такі фактори: посилення динамізму структурних форм економічних систем; поява і розвиток нових видів діяльності, нових галузей економіки; суттєве посилення конкурентної боротьби, розширення товарного асортименту, підвищення потреб, запитів споживачів продукції; активізація впливу на ринку політико-правових, соціально-демографічних, екологічних та інших факторів; відчутніша роль глобалізаційних процесів у світовій економіці, проникнення і розширення іноземного капіталу в національну економіку, у тому числі й через транснаціональні компанії.

Серед інших факторів, які впливають на визначення змісту плану стратегічних змін: особисті амбіції, філософія бізнесу, компетентність, комунікабельність першого керівника, його команди; сильні та слабкі сторони підприємства, його конкурентні можливості, переваги; цінності та рівень організаційної культури; кадровий потенціал; рівень прогресивності наявних технологій; вплив науково-технічних нововведень на підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємства; відносини з регіональними органами управління; наявність необхідних ресурсів для розвитку підприємства; можливість залучення іноземних та вітчизняних інвестицій тощо.

Довгострокове планування, яке успішно використовувало Метод екстраполяції, тобто, коли майбутнє має бути логічним продовженням тенденцій минулого, змінилося на стратегічне планування. А це потребує нових підходів при визначенні політики, місії, цілей, пріоритетів, формуванні організаційного механізму, розподілі обмежених ресурсів, удосконаленні системи мотивації та контролю за виконанням управлінських рішень. Стратегічне планування стало ключовою складовою стратегічного управління підприємством як багатопланового, формально-поведінкового процесу, який забезпечує формування та виконання стратегічних намірів, що сприяють балансуванню інтересів підприємства та зовнішнього середовища, де головну роль відіграють потреби споживачів, замовників. Планування набуває більш цільового характеру, коли ресурси розглядаються як засоби досягнення мети, а план є набором можливих альтернатив на основі прогнозованих змін зовнішнього ділового середовища.

Наведемо найпоширеніші визначення поняття "стратегія":

• встановлення основних довгострокових цілей та намірів підприємства, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей (А. Чандлер);

• узагальнена модель дій, необхідних для координації та розподілу ресурсів компанії (Б. Карлоф);

• комплексний план, сформований для здійснення місії організації та досягнення її цілей (М. Мескон, М. Хедоурі. Ф. Альберт);

• набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності (І. Ансофф);

• динамічна система взаємопов'язаних правил і прийомів, за допомогою яких забезпечується ефективне формування та підтримка упродовж тривалої перспективи конкурентних переваг фірми на внутрішніх і зовнішніх ринках індивідуальних та суспільних благ (О.П. Градов).

Г. Мінцберг, Б. Альстренд, Д. Лемпел пропонують п'ять визначень поняття стратегій:

• стратегія — це план, керівництво, орієнтир або напрям розвитку, шлях від наявного стану в майбутнє;

• стратегія — це принцип поведінки або дотримання певної моделі поведінки;

• стратегія — це позиція, а саме розташування певних товарів на конкретних ринках;

• стратегія — це перспектива, тобто основний засіб дії організації, або це "теорія бізнесу" організації;

• стратегія — це спритний прийом, особливий маневр, який застосовується з метою перехитрити суперникаабо конкурента.

Якщо дотримуватися принципу лаконічності, то стратегію, на наш погляд, можна розглядати як план досягнення довгострокових цілей або довгостроковий план досягнення цілей. У свою чергу, план слід розглядати як передбачену на певний період роботу з визначенням її цілей, змісту, обсягу, методів, послідовності, термінів виконання.

Стратегічне планування базується на певних узагальнювальних та конкретних принципах, серед яких найважливішими є:

• адаптивність — можливість урахування та пристосування елементів плану до постійних змін як у самому об'єкті планування, так і на мезо- й макрорівні, глобальному середовищі;

• компетентність, коли розробка заходів має здійснюватися фахівцями з високою ерудицією, багажем знань й досвіду;

• комплексність та збалансованість, що передбачає охоплення заходами стратегічних змін усіх аспектів функціонування підприємства, урівноваженість бажаного й можливого при використанні матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів з урахуванням внутрішніх і зовнішніх факторів, фактору часу;

• цілеспрямованість, тобто орієнтація діяльності усіх виробничих підрозділів і підприємства у цілому на досягнення очікуваних результатів;

• кількісна та якісна визначеність, тобто планові заходи мають відображатися у певних критеріях, показниках, які дають змогу визначати успіх чи невдачу, а разом з цим контролювати процес реалізації програми дій;

• реалістичність, урахування особливостей функціонування підприємства, вірогідність досягнення мети з урахуванням наявних ресурсів та можливості залучення додаткових;

• альтернативність, можливість досягти запланованих Цілей декількома, альтернативними шляхами;

• гнучкість, внесення змін до плану стратегічних заходів, Що викликане необхідністю переорієнтації на нові напрями Діяльності, нові сегменти ринку, можливістю більш ефективного використання наявного та очікуваного потенціалу, використання при цьому системи зворотного зв'язку;

• послідовність, здійснення стратегічних змін у логічному порядку з урахуванням досягнутих результатів на проміжних

• етапах, труднощів, які виникли при вирішенні тих чи інших питань;

• безперервність, тобто планування стратегічних змін має відбуватися не "аврально", час від часу, а регулярно і тоді, безумовно, коли виникає у цьому потреба;

• ефективність, реалізація заходів стратегічного плану має дати позитивний результат, тобто перекрити усі витрати як економічного, так і соціального, екологічного, науково-технічного, іншого характеру.

Названі стратегії дають підстави для більш виважених дій під час прийняття рішень на прогнозований період. Аналізуючи суть наведених визначень, можна дійти висновку, що стратегія:

• надає можливість встановити основні напрями і шляхи досягнення цілей зростання, стабілізації чи виживання у довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль, ресурсів;

• це спосіб встановлення взаємодії підприємства, його внутрішнього потенціалу з вимогами та можливостями зовнішнього середовища;

• формується на основі узагальненої, неповної та неточної (вторинної) інформації;

• постійно переглядається, уточнюється у процесі підприємницької діяльності з урахуванням необхідності та можливості перегляду орієнтирів, намірів організації;

• може формуватися у вигляді комплексу дій, системи стратегій, "стратегічного набору", який має відповідати системі чи "дереву" цілей;

• виступає "каркасом", який, може укріплюватися проектами, програмами при вирішенні окремих вузькоцільових чи комплексних проблем;

  • відображає зміст міжфункціональної інтеграції зусиль структурних підрозділів підприємства, надаючи можливість Досягати синергічного ефекту;

• ініціює здійснення змін в організаційній структурі управління підприємством, надаючи перевагу пріоритетним напрямам його розвитку;

• характеризує рівень компетентності,, далекоглядності, масштабності мислення вищого керівництва, від якості прийняття рішень яких залежить доля організації, її добре ім'я в суспільстві, добробут власників, працівників, акціонерів;

• дає змогу налагодити ефективний облік, аналіз, контроль за досягненням очікуваних результатів.

Оскільки визначення стратегії на підприємстві має широкоплановий, масштабний характер, варто вести мову про "стратегічний набір" — систему стратегій різного типу, що їх формулює керівництво підприємства на певний проміжок часу, яка відображає особливості його функціонування та розвитку, місце в конкурентній боротьбі, репутацію на ринку, в

суспільстві^

Наявні стратегії можна класифікувати за такими ознаками:

1. з позицій ієрархічності: загальнокорпоративна, портфельна, ділова, функціональна;

2. за функціональною ознакою: маркетингова, фінансова, виробнича, НДДКР, соціальна, організаційних перетворень, екологічна, ресурсна;

3. за терміном реалізації: довгострокова, середньострокова, короткострокова;

4. залежно від стадії економічного розвитку, життєвого циклу підприємства або частки на ринку: зростання, стабілізації (переорієнтації), скорочення (захисту, відступу);

5. за напрямами зростання підприємства: інтенсифікації, диверсифікації, інтеграції;

6. за ступенем глобалізації, охоплення ринку: інтернаціоналізації, диверсифікації, сегментації;

7. за ознакою наступальних дій: "партизанська війна"; випереджувальні удари; дії, спрямовані на протиставлення сильним сторонам конкурентів або перевершення їх; дії, спрямовані на слабкі сторони конкурентів; одночасний наступ у декількох напрямах; захоплення вільних сегментів ринку;

8. за характеристиками виробничої діяльності: реструктуризацією, спеціалізацією, диверсифікацією, зниженням собівартості (трудомісткості), диференціацією, концентрацією;

9. за галузевою орієнтацією: стратегією у нових галузях; у галузях, які перебувають на стадії насичення; у галузях, які перебувають на стадії стагнації чи спаду; у роздрібнених галузях; на міжнародних ринках;

10. за напрямом експортно-імпортної політики: прямого та непрямого експорту; виробництва за кордоном;імпорту.

Інші стратегії, які можна зустріти у літературних джерелах, зазвичай, "вписуються" у запропоновану вище класифікацію, уточнюючи або поглиблюючи її. Стратегію НДДКР або інноваційну стратегію можна розділити на традиційну, опортуністичну, імітаційну, оборонну, наступальну, патентно-ліцензійну; виробничу стратегію можна розділити на стратегію використання наявного виробничого потенціалу, створення чи придбання нового виробництва, змін у технологічному процесі, організації виробництва, впровадження оперативно-календарного плану; фінансова стратегія складається зі стратегій кредитування, розміщення акцій, рефінансування, використання дивідендів, розвитку тощо.

Серед головних переваг стратегічного планування можна назвати такі:

• примушує підприємство чіткіше визначати свої завдання й політичні настанови;

• робить підприємство більш підготовленим до раптових змін у конкурентному середовищі:

• вимагає від вищого керівництва постійно аналізувати сильні та слабкі сторони підприємства, можливості та загрози зовнішнього середовища;

• сприяє чіткій координації зусиль у системі управління;

• відкриває можливість визначати пріоритетні напрями діяльності на досить тривалий період (до кількох десятків років);

• демонструє узгодженість стратегічних заходів з необхідністю ресурсного забезпечення, термінами їх виконання, встановленням персональної відповідальності, системи контролю.

Враховуючи, що будь-яке нововведення має як позитивні, так і негативні риси, звернемо увагу й на ті недоліки, які можуть супроводжувати процес стратегічного планування:

• досить часто немає необхідної інформації для прийняття стратегічних рішень, або її наявність з певних причин може не влаштовувати вище керівництво;

• не завжди стратегічні заходи мають чітку кількісну та якісну визначеність;

• стратегічні наміри вищого керівництва не завжди підкріплюються необхідними ресурсами, підтримкою громадськості, врешті-решт особистим потенціалом вищих керівників (компетентність, настирливість, харизматичність тощо);

• часто-густо стратегічні плани не знаходять свого продовження в діях тактичного, оперативного характеру;

• недосконалість системи мотивації в процесі розробки, прийняття та реалізації стратегічних рішень;

• "келійність" при формуванні заходів стратегічного плану може супроводжуватися опором передбачуваним змінам.

Наведені теоретичні підвалини стратегічного планування як стрижневої основи стратегічного управління відкривають можливості для здійснення самого процесу формування комплексу стратегічних заходів на промисловому підприємстві.