8. Розірвання трудового договору за систематичне невиконання працівником своїх трудових обов'язків

Окремою підставою для розірвання трудового договору є систематичне невиконання працівником своїх трудових обов'яз­ків без поважних причин (п. З ст. 40 КЗпП). Для розірвання трудового договору за цією підставою мають бути дотримані такі умови:

• належним чином зафіксовано факт протиправного винно­ го невиконання або неналежного виконання працівником тру­ дових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку;

• невиконання трудових обов'язків мало систематичний характер;

• до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Для застосування цієї підстави для розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отже, не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання ним обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Тому неправомірним, наприклад, буде звільнення працівника через його негідну поведінку в побуті. Не можна звільнити за цією статтею працівника, якщо він неналежним чином викону­вав свої трудові обов'язки внаслідок хворобливого стану, від­сутності необхідних знань чи досвіду роботи, а також якщо він відмовився від переведення на легшу роботу за станом здоров'я відповідно до медичного висновку. Цю підставу не можна засто­совувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов'язків, а також за дії, що не пов'язані з виконанням службових обов'язків, крім ішпадків, передбачених ст. 33 КЗпП.

Натомість можна застосувати цю статтю для звільнення пра­цівника у разі відмови його без поважних причин від виконання трудових обов'язків через зміни у встановленому порядку норм праці; відмову або ухилення без поважних причин від проход­ження медичного огляду, а також відмову від складання іспи-іїв з техніки безпеки, якщо це є обов'язковою умовою допуску до роботи; відмову без поважних причин від укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо зайняття посади чи виконання роботи передбачають укладення такого договору.

На практиці систематичним невиконанням трудових обов'яз­ків вважається факт третього порушення, якщо за попередні два протягом року були застосовані дисциплінарні стягнення. Крім того, систематичним може бути і повторне невиконання працівником без поважних причин своїх трудових обов'язків. Тут важливо враховувати конкретні обставини і характер вчине­ного працівником дисциплінарного проступку, а тому вже друге порушення може розглядатися як систематичне невиконання ним обов'язків за трудовим договором. Отже, при застосуванні и. З ст. 40 КЗпП важливе значення має не кількість застосованих до працівника стягнень, а ступінь тяжкості проступку, заподіяна ним шкода та обставини, за яких вчинено правопорушення.

Систематичне невиконання трудових обов'язків можливе пише тоді, коли до працівника протягом року вже застосову­вались дисциплінарні або громадські стягнення. Якщо він систематично не виконує свої трудові обов'язки, але до нього дисциплінарні або громадські стягнення не застосовувались, то пін не може бути звільнений за п. З ст. 40 КЗпП.

Перелік дисциплінарних стягнень міститься у ст. 147 КЗпП, ;і також в статутах і положеннях про дисципліну, що, як правило, передбачають додаткові дисциплінарні стягнення для окремих категорій працівників.

Наряду з дисциплінарними стягненнями при застосуванні п. З ст. 40 КЗпП враховуються і громадські стягнення. Однак потрібно мати на увазі, що враховуються лише громадські стяг­нення, які застосовуються щодо працівників за невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов'язків.

11 ри визначенні систематичності необхідно враховувати, що дисциплінарні і громадські стягнення діють лише впродовж І року з дня їх накладення. При цьому не беруться до уваги стягнення, з часу накладення яких минуло більше року, а також інші достроково припинені на підставі ст. 151 КЗпП

9. Звільнення працівника за прогул

Пунктом 4 ст. 40 КЗпП передбачено, що роботодавець може розірвати трудовий договір у випадку прогулу працівника (в тому числі відсутності на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин. Отже, прогулом вважа­ється нез'явлення на роботу працівника без поважних причин протягом всього робочого дня (зміни), а також відсутність його на роботі без поважних причин більше 3 годин безперервно або сумарно протягом робочого дня, оскільки така відсутність прирівнюється до прогулу.

Трудове законодавство допускає звільнення працівника з роботи за одноразовий прогул. Хоча на практиці за 1 день прогулу переважно не звільняють.

При застосуванні цієї підстави необхідно враховувати такі обставини:

• відсутність на роботі може бути підтверджена даними про облік робочого часу, доповідними, рапортами, а також іншими доказами;

• обов'язок доказування неповажності причин відсутності працівника на роботі покладається на роботодавця;

• оскільки вказана підстава припинення трудового договору є видом дисциплінарного стягнення, роботодавець зобов'язаний дотримуватися правил накладення дисциплінарних стягнень;

• звільнення за прогул має бути співрозмірним тяжкості дисциплінарного проступку.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що прогулом можна вважати також:

• самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки;

• залишення роботи без поважних причин до спливу строку строкового договору;

• залишення роботи без поважних причин до закінчення строку, який працівник зобов'язаний відпрацювати за призначенням після закінчення навчального закладу;

• неявка без поважних причин на роботу, якщо працівник був переведений на неї відповідно до закону;

• залишення працівником без поважних причин роботи до спливу 2-тижневого терміну попередження про розірвання трудового договору за власним бажанням.

Не вважається прогулом невихід працівника на роботу у зв'язку з незаконним переведенням його на іншу роботу або відмова від переведення на легшу роботу, якої він потребував за станом здоров'я відповідно до медичного висновку, а отже, звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП не допускається.

Розірвання трудового договору за цією підставою можливе яку випадках, коли працівник після вчинення прогулу присту­пив до роботи, так і тоді, коли він не має наміру продовжувати працювати. У першому випадку датою звільнення буде або дата, зазначена у наказі про звільнення, або останній день роботи такого працівника, в другому випадку — день, коли він фактично залишив роботу.