II. Системи теоретико-правового знання.

1. Особливості теоретико-правового знання.

Правове знання має дещо загальне з іншими різновидами спеціалізованого концептуального знання в соціокультурному, гносеологічному, семіотичному, логіко-семантичному контексті і в контексті соціальних комунікацій і в той ж час має свою спеціфіку, що зумовлена об’єктом і предметом дослідження юридичної науки.

Правове знання – різновид спеціалізованого концептуального знання; продукт пізнавальної діяльності юристів – науковців, а також філософів, соціологів, політологів; продукт суб’єктивного(когнитивного) досвіду юристів – практиків, що накопичене ними в процесі їх професійної діяльності.

Правове знання має онтологічні і гносеологічні підстави. Онтологічною підставою є виникнення, формоутворення та розвиток державно-правових явищ та процесів, що зумовлено об’єктивними факторами розвитку суспільства в його історичному вимірі; виникнення правовідношень як різновиду суспільних відношень, які регулюються нормами права. Гносеологічною підставою є пізнавальна діяльність юристів, філософів, соціологів, політологів, спрямована на дослідження державно-правових явищ і процесів в їх історичному вимірі.

Основними концептами(лат.conceptus – поняття),що відокремлюють специфіку правового знання, є поняття ”держава” і ” право”.

Держава – організація політичної влади у суспільстві, яка забезпечує його цілістність, функціонування та розвиток шляхом управління та координації інтересів різних соціальних груп ( 25,с.21).

Право( як волевиявлення держави) – система норм, встановлених(санкціонованих) державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин(25,с. 119).

Право( як волевиявлення держави) в юридичної літературі позначається терміном ”позитивне право”. Складовими частинами позитивного права, які нерозривно взаємопов’язані, є об’єктивне право і суб’єктивне право( 19,25,32,33,37).

Головні ознаки правового знання: системність, раціональність, узагальнена форма виразу, опосередкованість відображення, об'єктивність, історичність.

Різновиди правового знання: - науково-правове знання, яке узагальнено та систематизовано в юридичних теоріях(науках) . До них належать – а) загальна теорія держави і права; галузеві теорії права, наприклад, кримінальне право, цивільне право тощо; кримінологія та ін.; - б)теоретико-правове знання, що узагальнено, систематизовано, закріплено в системах нормативно-правових актів, розроблених державою з метою регулювання певної сфери суспільних відношень і закріплених в відповідних юридичних документах(кодексах), в системах законодавства; - в)фактуальне знання: – різновид емпіричного знання, що здобувається в процесі дослідження державно-правових явищ і процесів і має юридичний зміст; - знання про соціальні події, про практичні дії людей, суб’єктів права та правовідношень, їх вчинки та поведінку, що набули юридичного змісту в процесі досудового та судового розслідування по певній кримінальній або цивільній справі. В такому значенні фактуальне знання в сфері права стає юридичним фактом. Юридичний факт - передбачена гіпотезою правової норми конкретна обставина, з настанням якої виникають, змінюються або припиняються правові відносини (19,25,32,33,37)

В залежності від різновиду правового знання як системи визначається його структура. Наприклад, в структуру сучасної загальної теорії держави і права входять: осно­вні фундаментальні юридичні поняття (категорії); загально-соціальні та спеціально-юридичні принципи; правові ідеї; ідеалізовані об'єкти, тобто абстрактні моделі реально існуючих державно-правових явищ, процесів, правовідносин; юридичні терміни, які логічно зв'язуються між собою в сукупність висловлювань. Ця сукупність висловлювань, що створює систему знання, має свій об'єктивний юридич­ний зміст і предметне значення істинності, яке пов'язано із специфі­кою відображення державно-правових явищ, процесів, правовідно­син, що виникають і розвиваються в суспільстві в конкретно-історичних умовах; - до структурних елементів системи законодавства належать: - Основний Закон держави (Конституція),що має вищу юридичну силу; - Закони, які приймаються органами законодавчої влади в особливому порядку і регулюють чітко визначену сферу суспільних відношень; - підзаконні нормативно-правові акти – Укази, Постанові, Рішення, Розпорядження, Накази, що видаються на підставі Законів з необхідністю їх виконання.

Предметна сфера інтерпретації системи теоретико - правового знання в за­лежності від мети його використання (реалізації) поширюється: на суб'єктів правовідносин - фізичних та юридичних осіб (державних та недержавних установ та організацій, громадських об'єднань, соціа­льних спільностей людей); на різні типи та види правовідносин, які класифікуються юристами за певними ознаками (за галузевою озна­кою — конституційні, цивільні, трудові, кримінальні тощо).

Системи теоретико-правого знання мають термінологічне-мовне оформлення, тобто зображене за допомогою специфічної юридичної термінології, тобто постають як система юридичних термінів, логічно взаємопов’язаних між собою за смислом і предметним значенням в юридичних текстах. Джерелом для ознайомлення з термінологічно-мовним оформленням систем правового знання є юридичні словники, в яких тлумачиться смисл конкретного юридичного терміну.

Термінологічне-мовне оформлення систем правового знання може бути проаналізовано методами сучасної лінгвістики і методами сучасної логічної семантики та логічної теорії поняття.

Методи лінгвістичного та логіко-семантичного аналізу мають як загальні ознаки ,так і відмінні ознаки. Для визначення специфіки лінгвістичного аналізу української правничої термінології рекомендуємо навчальний посібник Л.І. Чулінди( 39).

При логічному аналізі юридичної термінології необхідно розрі­зняти: — історичне виникнення юридичних термінів та їх функціонуван­ня в межах діючої системи правого знання на сучасному етапі розвитку суспі­льства; — способи введення певного юридичного терміну в конкретну систе­му права; - юридичний термін і поняття; - логіко-семантичний аналіз самого терміну методами логічної семантики; - логічний аналіз юридичного поняття методами традиційної і символічної логіки.

Юридичний(правничий) термін – слово (або словосполучення),яке введено в сферу права і вживається в системі юридичної науки, в системі законодавства, в системі нормативно - правових актів для позначення об’єктів правового пізнання – державно-правових явищ і процесів, правовідношень як різновиду суспільних відношень, правової поведінки людей( суб’єктів права, суб’єктів правовідношень).

Усі юридичні терміни, що вводяться в сферу правознавства і вживаються в різних системах правового знання, поділяються на такі різновиди: - 1)юридичні терміни – терміни, які введені в сферу правознавства, а саме, юридичної науки, системи нормативно-правових актів(кодексів),системи законодавства тощо для позначення об’єктів та суб’єктів права( правовідношень) і які мають чітко визначений юридичний смисл. Наприклад, в системі Кримінального кодексу України спеціальними юридичними термінами є такі: злочин, злочинець, юридична відповідальність, покарання, осудна особа, судимість, рецидивіст тощо; - 2) загальновживані терміни – терміни буденного, повсякденного вживання, які мають загальноприйнятий смисл і вживаються в сфері права як зрозуміли для всіх людей або їм надається юридичний смисл в контексті певної сфери права. ”Із загальної кількості слів законодавства 80 % - загальновживані слова”( 39,с.26). Наприклад, в системі Кримінального кодексу України загальновживаними словами, що надано юридичного смислу в контексті визначення суспільно небезпечних діянь, передбаченого даним кодексом, є такі: - дія, бездіяльність, необережність, співучасть, правило, виготовлення тощо; -3)спеціальні ( наукові, технічні, технологічні) терміни – терміни, що запозичені з різних галузей знань: - наукових знань(логічні, етичні, економічні, психологічні, соціологічні, медичні тощо); - сфери професійної діяльності людей( навчально-виховної, виробничої, політичної, спортивної тощо), певної технологічної діяльності(комп’ютерної, військової, екологічної тощо). Наприклад, в системі Кримінального кодексу України спеціальні терміни відокремлені в його Особливої частині, в якої передбачена кримінальна відповідальність осіб за дії ( або бездіяльність) в конкретній, чітко визначеній сфері суспільної діяльності. До таких термінів належать: - національна безпека, власність, господарська діяльність, довкілля, виробництво тощо.

При вживанні в системах правового знання спеціальних термінів правознавці визначають, що ці терміни повинні вживатися у тому смислі, яке закріплено за ними у відповідній галузі знань ( 39,с. 29 – 30).

З погляду логіки слід розрізняти юридичний термін (ім'я) і поняття. Термін( ім'я) є слово або словоспо­лучення, яке позначає певний, чітко визначений об'єкт пізнання в сфері права і є мовною формою виразу юридичного по­няття. Поняття є концепт(лат.conceptus – поняття) певного терміну або інакше, концептуальний смисл терміну. Юридичний термін історично може функціонувати в різних системах правого знання, його концептуальний смисл при цьому може змінюватися. Різні юриди­чні терміни можуть мати один і той самий концептуальний смисл, тоб­то виражати одне і теж поняття. В сучасних системах правового знання також існує багато термінів, які використовуються в різних контекстах, але мають один і той же концептуальний смисл.

В усіх системах теоретико-правового знання головною пробле­мою з погляду логічної семантики є неоднозначність(двозначність, багатозначність) юридич­них термінів, яка визначається у різних контекстах їх використання. Відповідно, поняття, яке є концептом терміну, втрачає свою логічну однозначність і зміст поняття може суб'єктивно інтерпретуватися шля­хом підміни одного терміну іншим, або шляхом перекручення змісту поняття. Проблема неоднозначності юридичних термінів може бути вирі­шена наступним чином: термінам, які вводяться в систему теоретико-правового знання, необхідно давати чітко і строго визначений одно­значний юридичний смисл. Надання чіткого строго визначеного смислу певному терміну називається експлікацією терміну (лат. expiicatio — роз'яснення). Логічною операцією, за допомогою якої здійснюється експлікація юридичного терміну, є визначення змісту поняття або дефініція. Особливість визначення юридичних понять полягає в то­му, що воно дається двома шляхами: законодавчим (або офіційним) і науковим.

Загальна логічна теорія визначення поняття (або дефініції) встановлює: структуру визначення(дефінієндум і дефінієнс); види визначення (номінальне і реальне);способи визначення (явні та не­явні); прийоми, які заміняють визначення(опис, характеристику, по­рівняння);формулює правила визначення понять і вказує найбільш поширені логічні помилки у визначенні понять. Логічна теорія визна­чення понять викладається в підручниках і монографічних працях з логіки ( див. 2,11,12,16,24,41,47).

Студенту-юристу необхідно добре засвоїти логічну теорію ви­значення понять і вміти використовувати її практично, тобто намага­тися давати чіткий, точний та однозначний зміст юридичним термі­нам.