Оцінювання та основні напрями підвищення продуктивності інновацій. Практика свідчить, що саме технічні та організаційні інновації забезпечують на підприємствах найбільший приріст продуктивності.

Так, наприклад, застосування гнучких автоматизованих вироб­ництв порівняно із використанням неавтоматизованого устаткування веде до зменшення частки оплати праці в розрахунку на одну деталь на 25—30 %, накладних витрат — більше ніж на 80 %. При цьому потреба у виробничих площах зменшується на 60 %, а тривалість виробничого процесу скорочується в 5—6 разів. Особливо великий позитивний вплив на рівень продук­тивності справляють роторні та роторно-конвеєрні лінії, які за­безпечують порівняно зі звичайним машино-верстатним устатку­вання підвищення продуктивності праці у 4—10 разів, зменше­ння обсягу необхідної виробничої площі у 2—2,5 раза; скоро­чення тривалості циклу виготовлення продукції у 15—20 разів, а обсягу транспортування виробів у 25—30 разів [2].

Технічні та організаційні інновації істотно впливають на рівень продуктивності на підприємствах різних галузей. Так, наприклад, фондовіддача за рахунок цього чинника підвищується — 18 %.

На підприємствах України спостерігається позитивна динаміка витрат на виробництво (собівартості продукції) та рентабельності виробництва. При цьому за рахунок технічних та організаційних нововведень зниження витрат на виробництво становило 60 %, а підвищення рівня рентабельності — 38 %.

Вплив технічних та організаційних інновацій (ТОІ) на рівень продуктивності можна розрахувати на основі таких показ­ників.

Частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці розраховується за формулою:

де ΔП — темп приросту чисельності працівників; ΔQ — темп приросту виробництва продукції.

Економія (вивільнення) працівників в умовах впровадження нової техніки (Е_п) розраховується так:

де Q — річний обсяг продукції, який виробляється за допомогою одного зразка нової техніки в натуральних одиницях; в₁ — виробіток одного працівника, який обслуговує діючу (яка підлягає заміні) техніку, в натуральних одиницях; Ч — кількість працівників, які обслуговують одну одиницю нової техніки (машину, апарат), чол.; N — кількість нових конструкцій (машин, апаратів), що виготовляються за рік, шт.

Економію робочої сили можна також розрахувати за фор- мулою

де У — приріст продуктивності праці в умовах впровадження нової техніки, %.

Річна економія від зниження собівартості продукці (Е_с) визначається за формулою:

,

де С_о та С₁ — собівартість одиниці продукції відповідно до і після запроваджень ТОІ, грн; N — річний обсяг продукції в натуральному виразі у звітному періоді.

Приріст обсягів продукції за рахунок зниження фондомісткості () визначається за формулою:

,

де — обсяг реалізованої продукції в базисному періоді, грн; та — фондомісткість продукції, виробленої на існуючих фондах відповідно в базисному та звітному періодах.

Приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі () може бути розрахований за такою формулою:

,

де — обсяг реалізованої продукції у базисному періоді; — фондовіддача виробничих фондів відповідно в базисному та звітному періодах.

Відносна економія основних виробничих фондів (Е_ф) досягається за рахунок технічних та організаційних інновацій у результаті їх кращого використання у звітному періоді порівняно із базисним і розраховуються за формулою

,

де Ф_о і Ф₁ — середньорічна вартість основних виробничих фондів відповідно в базисному та звітному періодах; І — індекс зростання обсягів реалізованої продукції у звітному періоді порів­няно із базисним періодом.

Відносна економія матеріальних витрат (Е_м) досягається за рахунок зниження матеріаломісткості продукції, що виробляється у звітному періоді за рахунок ТОІ і розраховується за формулою

,

де М_о — сума матеріальних витрат на обсяг реалізованої продукції в базисному періоді, тис. грн; М₁ — сума матеріальних витрат на обсяг реалізованої продукції у звітному періоді, тис. грн; І_р — індекс зростання реалізованої продукції у звітному періоді.

В умовах здійснення технічних та організаційних нововведень (ТОН) може відбуватись одночасне зниження кількості працівників і зростання обсягів виробництва. У цьому разі загальний приріст продуктивності праці () розраховується за такою формулою

,

де — відсоток приросту обсягу реалізованої продукції в даному періоді; — відсоток зменшення кількості працівників підприємства. Якщо кількість працівників не зменшується, а збільшується, то відсоток зміни кількості працівників і в чисельнику і у знаменнику наведеної формули приймається зі зворотним знаком.

Усі означені вище показники, що впливають на рівень продуктивності, обчислюються без урахування вартості технічних та організаційних інновацій. Проте, наприклад, технічні новини створюються протягом значного періоду, і потребують певних інвестицій, які здійснюються впродовж кількох років. Тому необхідно обчислювати віддачу й витрати за кожен рік розрахункового періоду, тобто приводити до одного моменту часу розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта приведення α_t, який обчислюється за такою формулою:

,

де Е_н — норматив приведення різночасних витрат і результатів (Е_н = 0,1); — розрахунковий рік; — рік, за який витрати й результати приводяться до розрахункового року.

Абсолютні значення розрахованих за цією формулою коефіцієнтів наведено в табл. 9.2 [2].

Таблиця 9.2