Тема друга Екзистенційна колізія: журналістика – освіта

Екзистенційні ознаки колізії «журналістика – освіта»: не давність походження, а її внутрішньо закономірний характер, іманентність стосункам освіти і журналістики. Журналістика і Університет як соціальні інститути, створені суспільством для саморегуляції своєї діяльності.

Природа медіа як вертикального соціального інституту і особливого виду творчої діяльності людини. Три моделі виникнення журналістики: економічна (комерційна), політична і просвітницька. Газетний бум середини ХІХ ст.; поява газетних корпорацій Р. Херста, Дж. Пулітцера. Дотримання газетами нових настанов: розширення розважальності як такої, побудова журналістських матеріалів за законами п’яти «с»: сексу, страху, смерті, скандалу і сенсації. Зародження під впливом журналістики феномену «масової культури», «масової свідомості». Поява ефірних, аудіовізуальних типів журналістики (радіомовлення і телебачення) і подальша ескалація розважальності на ґрунті розширення видовищності медіа. Дистанціювання світу еліти від світу мас. Постмодернізм як породження журналістики, своєрідного масовоінформаційного мислення.

Трансформація друкованої журналістики під тиском телебачення; таблоїдизація якісної преси. Залежність телебачення від «рейтингового менталітету». Через механізм рейтингу економічна (комерційна) логіка скасовує логіку творчості, логіку адекватного відображення й пізнання дійсності, логіку просвітництва. Патогенний вплив журналістики на розвиток суспільства.

Людство рухається вперед всупереч логіці рейтингу.

Теорія масового суспільства і масової людини у філософії Х. Ортеги-і-Гассета.

Технологічна умова появи людини маси – зростання рівня життя. Суспільно-політична умова – утвердження ліберальної демократії та ідеї рівності. Активність еліти і пасивність маси. Людина маси як вертикальний варвар. Небезпека, яку несе в собі «бунт мас». Влада – це питання громадської думки. Природність структури нації, яка складається з еліти, яка веде, і маси, яка йде за нею. Через механізм виборів ліберальна демократія вирвала владу в меншості (еліти, шляхти) і вручила її більшості. Маса обирає лідером країни не представника еліти, а такого ж, як сама, вертикального варвара. Суспільство рушило до деградації. Масова інформація як продукт масової людини. На перше місце висунулася комерційна модель журналістики.

Журналістика й Університет як складники громадянського суспільства.

Місія Університету в сучасному світі. Суспільство як замовник на фахівця в галузі мас-медіа. Меритократія і журналістика. Походження та сутність категорії меритократії. Журналіст як представник меритократії. Місія Університету – врятувати людство від патогенної журналістики.

Тема третя Викладач журналістики як педагогічна особистість

Талант журналіста і талант педагога реалізуються в різних площинах творчої діяльності і потребують «усієї людини»; через це їх суміщення настільки рідкісне, що на нього не можна покладатися в освітній діяльності. Помилковість формули: журналістів мають навчати журналісти. Застосування натомість формули: журналістів мають навчати педагоги журналістики. У журналістиці теорія вічно відставатиме від практики, а технічне забезпечення навчального процесу – від реального становища в ЗМІ. Ніколи не можна буде випустити ідеального працівника, який би без доучування в ЗМІ був готовий виконувати будь-яку журналістську роботу з тієї простої причини, що технічне забезпечення навчального процесу завжди відставатиме (особливо в Україні) від технічного забезпечення редакцій, телерадіокомпаній, прес-центрів, інформагенцій та ін. Не потрібно взагалі панічно реагувати на заяви про відставання теорії від практики, освіти від журналістики, а сприймати їх як іманентну (екзистенційну) властивість цієї галузі знання. Слід категорично позбутися ілюзії, що подолати розрив теорії і практики можна елементарним шляхом запрошення на роботу журналістів-практиків. Понад те: хронічні заяви про відставання теорії від практики й свідчать найбільш переконливо про неспроможність практиків брати повноцінну участь у навчальному процесі, тобто їхню професійну педагогічну непридатність.