5. Стан країн Європейського Союзу на сучасному етапі, відкорегований вступом Румунії та Болгарії

Останнє розширення Європейського Союзу, яке відбулося 2 січня 2007 року та є особливим, ознаменувалося вступом Болгарії та Румунії. З одного боку, ЄС отримав за економічними показниками ще менш розвинуті країни, ніж десятка вступу 2004 року. ВВП на душу населення у цих країнах складає лише третину від загальноєвропейського рівня, при тому, що, наприклад, у Польщі на час її приєднаннядо ЄС цей показник становив 50%. Серед аналітиків існують також і побоювання, що болгарська та румунська економіки не витримають конкуренції при повному відкритті кордонів. Проте з іншого боку, Болгарія та Румунія є цікавими для ЄС наявною більш дешевою робочою силою, потенціалом для отримання інвестицій, що і стало поштовхом для Європейського Союзу в здійсненні своєї модернізації.

Європейський Союз надає вагому фінансову підтримку Болгарії та Румунії з метою проведення необхідного внутрішнього реформування. Обсяги такої підтримки на 2006 рік були визначені на рівні 523 млн. євро для Болгарії та 1023 млн. євро для Румунії.

Головними бар'єрними питаннями вступу Болгарії до ЄС були зауваження останніх закріпити країні кандидату позитивні досягнення у сфері виконання політичних критеріїв вступу до ЄС, зокрема вжити додаткових заходів з метою посилення судової системи, боротьби з корупцією, торгівлі людьми та захисту прав національних меншин:

В посилити контроль у сільському господарстві;

-створити необхідну інфраструктуру у сфері безпеки продуктів харчування;

-здійснювати активну боротьбу з організованою злочинністю та корупцією;

-посилити фінансовий контроль за структурними фондами та фондами розвитку.

Питання входження до Європейського Союзу для Румунії буливизначені в площині:

- створення структури акредитованих агенцій для виплат платежів фермерам в рамках єдиної сільськогосподарської політики ЄС;

- запровадження належним чином інтегрованої системи з управління та контролю у сфері сільського господарства;

- створення необхідної інфраструктури у сфері безпеки продуктів харчування;

- забезпечення входження інформаційної системи у сфері регулювання оподаткування до відповідної системи, що існує в ЄС.

Щодо макроекономічного розвитку Румунії, після досягнення рекордного рівня зростання у 2005 році через прискорення структурних змін, що негативно вплинуло на активність промислового сектора, темпи зростання ВВП уповільнились майже вдвічі та становили 4,1% у2006 році. Індекс зростання споживчих цін у 2006 році зменшився до9% порівняно з 11,9% у 2005 році. Дефіцит поточних платежів поглибивсяз8,3% від ВВП у 2005 році до 8,7% від ВВПу 2006 році в основному за рахунок зростання прямих іноземних інвестицій, питома вага яких становила більше 75% від усього притоку товарів, послуг та капіталу до Румунії у 2006 році. При цьому, після зростання притоку прямих іноземних інвестицій до економіки Румунії у 2005 році до 8,4% від ВВП (в основному за рахунок приватизації) позитивна тенденція зберігалась також у 2006 році, коли цей показник становив 6,6% від ВВП. Загальний дефіцит бюджету Румунії зменшився у 2006 році до 0,4% від ВВП порівняно з 1,3% від ВВП у 2005 році. Негативний вплив на прибуткову частину бюджету мало скорочення ставок оподаткування капіталу та прибутку, а також зростання витратної частини бюджету за рахунок підвищення рівня заробітної плати у публічному секторі, збільшення обсягів субсидій та трансферів.

За економічними критеріями Болгарія та Румунія залишаються країнами з функціонуючою ринковою економікою, однак мають закріпити досягнуті успіхи з метою збереження конкурентоспроможності після входження до спільного ринку ЄС. З проблемних питань, які мають бути вирішені у цій сфері, експерти ЄК визначають необхідність зниження дефіциту поточних платежів та активізацію темпів росту ринку праці.

Отже, розширення Європейського Союзу на Схід має як позитивні так і негативні наслідки. Процес розширення є регулятором місця Союзу в Європі та світі, створює умови для функціонування ЄС як потужної організації, або в противному випадку дезінтегрує Європейський Союз.

До позитивних наслідків можна віднести збільшення спільного ринку (перш за все споживчого та робочої сили), активізацію торгівельних відносин та зростання долі ВНП країн членів ЄС у світовому ВНП. Негативною буде перш за все втрата динаміки економічного розвитку, витрачання значних коштів на перебудову економік нових членів та, внаслідок цього, послаблення позицій євро.

В результаті вступу до ЄС таких країн як Болгарія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія та Естонія населення ЄС збільшилося більш ніж на 100 млн., в той час як ВНП ЄС лише на 5%. Це набагато менше, ніж показники всіх попередніх розширень.

Проблемою залишається неоднаковість економічного розвитку країн Єврозони з новими країнами членами. Диференціація ускладнює процедуру зближення у всіх сферах, перш за все в економічній та правовій. Багато з країн претендентів мають нерівномірний економічний розвиток власних регіонів, як, наприклад, Чехія (Прага 75% ВПН/на душу населення від середнього по ЄС; Богемія 40%),Польща (Варшава 45%, центральна Польща 26%), Угорщина. Основними проблемами, що існують в структурі економік країн ЦСЄ, є обтяженість їх сільським господарством, важкою та видобувною промисловістю, які потребують нагальної модернізації. В цих країнах зберігаються малоефективні адміністративна та судова системи, що значно ускладнює проведення подібних перетворень та, фактично, робить їх неможливими без активної допомоги самого ЄС. Це автоматично збільшує кількість територій рецепієнтів в Європейському Союзі та, разом із збільшенням необхідних дотацій на проведення спільної аграрної політики, накладає непосильний тягар на бюджет Співтовариств.

Розширення ЄС обумовлюється низкою проблем і у Європейському Валютному союзі. Очевидно, що нові члени ще довго будуть не в змозі приєднатися до нього, що може призвести до внутрішнього розподілу ЄС і виникнення нестабільної валютної зони. Проте, завдяки чітко визначеним планам вступу кожної з країн, дані проблеми стоять не надто гостро.

Із розширенням на схід Європейський Союз за основними ресурсними характеристиками приблизно дорівнюватиме північноамериканському полюсу, і, зважаючи на широкий спектр інтересів, отримає всі підстави конкурувати із останнім. Слід відмітити і економічне суперництво ЄС із азійськими державами перш за все з Японією та новими індустріальними країнами Південно Східної Азії. При цьому до сфери інтересів ЄС можуть попасти регіони Близького Сходу,

Північної Африки, басейни Тихого океану та Карибського моря, атлантичні комунікації. ЄС отримає значні можливості для політичного впливу у Східній та Південній Європі, зможе впливати на безпекув цьому регіоні та слугувати контрбалансом Росії.

Все це потребуватиме від європейських держав готовності доякісно нових дій у зовнішньополітичній сфері, адже ЄС фактичнонабуватиме статусу наддержави, діяльність якої значно відрізняється за масштабами та активністю від зовнішніх політик окремих країн,хоча б і досить потужних. Звичайно, що необхідною умовою для цього буде здатність державчленів ЄС об'єднати свої зусилля у єдині зовнішньополітичні кроки.

Розширення ЄС в цьому сенсі створює цілий ряд проблем. Узгодження спільних дій безумовно ускладнюється, адже інтереси ЄС27 істотно різняться. В даному випадку розширення відбувається за рахунок та всупереч поглибленню співробітництва, в тому числі і у сфері зовнішньої політики. Країни ЦСЄ знаходяться на початковому етапі державотворення, велику роль в них відіграє, наприклад, націоналізм; політичні культури Західної та Східної Європи різні, і це значно ускладнить формулювання спільних інтересів і тим більше впровадження спільних дій.

Вже зараз ЄС потребує інституційної реформи, яка б створила юридичну та інституційну базу для здійснення спільної зовнішньої політики. Маастрихтського договору явно замало, положення розділу V про Спільну Зовнішню Політику і Політику Безпеки залишають за національним рівнем забагато повноважень. Необхідно посилити ефективність наднаціональної виконавчої влади, без якої про спільні дії можна казати лише умовно. В цих умовах розширення ЄС може значно загальмувати розвиток спільної зовнішньої політики. Окрім того, що вступ нових членів означатиме більшу кількість інтересів, що їх потрібно буде узгоджувати, він також вплине на роботу інститутів Співтовариств.

Якщо Німеччина, вбачаючи у країнах ЦСЄ «органічне доповнення» власної економіки, підтримує процес розширення, незважаючи навіть на неминуче зростання витрат, Франція ставиться до нього досить стримано, побоюючись величезних сільськогосподарських комплексів держав ЦСЄ, з одного боку, та їхньої про атлантичної орієнтації, з іншого, а Великобританія виступає за розширення, здебільшого вважаючи, що воно загальмує процес поглиблення, то середні і малі країни (в основному ті, що є бенефіціарами бюджету ЄС) є основними противниками розширення. Подібна диференціація всередині ЄС створює передумови для різних відносин нових членів із різними державами сучасного ЄС15. Оскільки політичні рішення в Союзі приймаються на національному рівні, то й процес розширення можна розглядати не тільки як вступнових членів до єдиного інтеграційного утворення, але й як збільшення сфери впливу окремих держав всередині ЄС. Таким чином, створюються передумови для внутрішнього розподілу в ЄС, оскільки визначальними все ж таки є національні інтереси кожної країни члена і країни претендента.

Отже, розширення ЄС одночасно несе в собі як потенційну користь, так і загрозу для зовнішньополітичної його діяльності. Важливим питанням спільноти на сьогодні є забезпечення високого ступеня координації зовнішніх політик держав членів, що сприятиме стабільності на континенті та в конкретних країнах членах Європейського Союзу.

Отже, розширення ЄС перш за все впливає на його внутрішній розвиток. Найбільш відчутним цей вплив буде у політичній та економічній сферах. Розширюючись, ЄС збільшує свій економічний потенціал, однак зменшує ефективність його використання. Збільшення витрат або зменшення кількості регіонів бенефіціарів бюджету ЄС, або те та інше разом; десинхронізація фаз економічного розвитку різних країн членів ЄС; структурна економічна дестабілізація; послаблення позицій євро та невизначеність подальшої долі Європейського валютного союзу це ризики, з якими доведеться зіткнутися ЄС у найближчому майбутньому.

Політичні можливості і сфера інтересів розширеного ЄС збільшуються. Союз перетворюється на головного актора Європейського континенту із широкою зоною відповідальності.

Економічне зростання Китаю, Індії, Японії з населенням в два з половиною мільярди людей може стати конкурентом Європейському Союзу в вигляді супердержави поряд із США. Виходячи з цього, об'єднання Європи має бути перспективним та активніше включатися в процеси глобалізації, які повинні були б не тиснути на регіональні процеси Європейського Союзу, в доповнювати собою глобалізаційні тенденції світу.

Проблемою сучасного Європейського Союзу є старіння населення та глобалізаційні процеси, які тиснуть на європейську соціальну модель Союзу ззовні. Шляхом вирішення даних проблем може бути врегулювання інституційних проблем, присутніх в Європейському Союзі та необхідність створення міцного союзу, який можливий при інтеграції в найвищий рівень.