4. Діяльність окремих благодійних організацій а) з надання допомоги військовим.

З початку російсько-японської та до Першої світової діяло багато установ, які опікувалися військовими різних чинів, пораненими, їх сім'ями та сім'ями загиблих воїнів, навчанням та підтримкою їх дітей, вдів тощо: Комітет Великої княгині Єлизавети Федорівни для підтримки родин осіб, покликаних на військову службу, Морське благодійне товариство, Скобелєвський комітет (заснований у 1909 р. в пам'ять генерала М.Д.Скобелєва), Романівський комітет під покровительством царя (створений у 1913 р. до 300-літгя дому Романових), Олексіївський та Олександівський комітети, Комітет Великої княгині Марії Павлівни та ін. У 1916 р. розпочав діяльність Георгіївський комітет, який піклувався про осіб, нагороджених орденом “Георгіївський хрест”.

Олександрівський комітет про поранених був заснований 18 серпня 1814 р.; отримав назву "Олександрівський" у 1877 р. Він мав на меті піклуватися про осіб, які одержали рани, каліцтва травматичного походження й ушкодження, як під час воєнних дій, так і в мирний час, під час виконання службових обов'язків (у цьому випадку лише тоді, коли через рани, каліцтво або ушкодження потерпілий був змушений залишити службу). Комітет мав військові богодільні та інші благодійні заклади. Правом на можливість отримувати допомогу користувалися: 1) генерали, штаб- і обер-офіцери й нижні чини регулярних і козачих військ, флоту, міліції й ополчення; 2) священики й цивільні чини, що перебували при військах, управліннях, закладах та установах військового й морського відомств; 3) чини прикордонної охорони; 4) чини пожежних команд й 5) сестри милосердя, що перебували при військах і військових шпиталях, а також сестри Червоного Хреста, а також інші особи жіночої статі, допущені військовим начальством до догляду за хворими й пораненими у воєнний час. У випадку смерті цих осіб опіка комітету поширювалася на їхні сімї. Опіка кполягала: у призначенні пенсій, одноразових допомог й позичок; виданні посвідчень на квартирне постачання й на безкоштовне медичне обслуговування; у призначенні на посади; сприянні у вихованні дітей; розміщення до благодійних закладів. Членами комітету вважалися всі головні начальники військових округів і генерал-губернатори. На піклування інвалідів та їхніх сімей у 1892 р. витрачено 2.830.680 руб., у тому числі: на пенсії – 1.893.719 руб., на одноразові допомоги – 457.969 руб., на оплату за виховання дітей – 299.898 руб., на утримання у богодільнях та інвалідних будинках – 179.093 руб.

Після закінчення російсько-японської війни, 16 червня 1905 р. було створено “Головний комітет по призрінню дітей осіб, які загинули у війну з Японією”, який невдовзі був перейменований на Олексіївський на честь народження Цесаревича Олексія, сина Миколи ІІ. Невдовзі його опіка була розповсюджена на дітей батьків, які загинули при виконанні службового обовязку, які втратили працездатність або життя за надзвичайної небезпеки. Одразу після початку І світової війни було прийнято рішення про розповсюження опіки на дітей воїнів, які пожертвували здоровям та життям у цій війні. Очолював комітет член Державної Думи, дійсний таємний радник О.С.Стишинський. Основною формою допомоги були грошові виплати дітям загиблих офіцерів та нижчих чинів. Щорічні грошові допомоги дітям воїнів нижчих чинів становили від 24 (у сільскій місцевості) до 58 крб. на рік; дітям офіцерів – від 75 крб. (дітям до 6 років) до 300 крб. (дітям 10-18 років). Сума допомоги могла дорівнювати сумі сплати за навчання, однак не перевищувати 450 крб. Допомоги виплачували також позашлюбним та прийомним дітям загиблих воїнів. Діти отримували допомогу до виповнення їм 16 років. Комітет також сприяв влаштуванню дітей до навчально-виховних закладів; видавав одноразові допомоги на придбання навчальних приладів, теплого одягу тощо. За 1905-1915 рр. під покровительством комітета перебувало 131.603 дитини, видано допомог на суму 28.786.073 крб. Комітет дотримувався принципу, що він сам повинен розшукувати осиротілих дітей воїнів нижніх чинів, не чекаючи заяв від часто неграмотних родичів, для чого місцевому начальству розсилали опитувальні листи про батька та про дитину.

Існували інвалідні будинки (12), які підлягали Олександрівскому комітету про поранених та утримувалися за рахунок інвалідного капіталу.

З 1862 р. почали створюватися інвалідні хутори для інвалідів Чорноморського флоту (переважно унтер-офіцерів та георгіївських кавалерів). Разом таких хуторів в середині ХІХ ст. нараховувалося 28: 21 - поблизу Миколаєва (розташовувалися на території Лісків вздовж Інвалідного шосе) з розрахунку один хутір на одне сімейство, а також сім навколо Севастополя з розрахунку один хутір на два сімейства. Хутір являв собою три-чотири інвалідних будиночки, які були оточені фруктовими деревами, городами, біля них – колодязі, сараї, бані, погреби тощо; будиночок надавався інваліду в пожиттєве володіння, після їх смерті переходив на три роки до вдів і сиріт. Інваліди отримували жалування рядового, а їх діти – пайок. Інваліди мали за надані послуги доглядати казенні сади. На облаштування цих хуторів Морське відомство витратило 50 тис. крб. У 1912 р. в Лісках залишалося 12 інвалідів, після їх смерті хутори поступово заселилися новими мешканцями та перетворилися на околицю Миколаєва.