Б. Товариства допомоги дітям.

Було створено цілий ряд установ, метою яких була допомога дітям, що перебували в несприятливих умовах. У 1882 р. в Петербурзі за ініціативи А.С.Балицької було створене Товариство Синього Хреста (“Товариство піклування про бідних та хворих дітей”). Мало синю печатку і почесні жетони. Товариство мало на меті: 1) надавати будь-яку допомогу бідним і хворим дітям; 2) захищати дітей - жертв зловживань, а також тих, що перебували в несприятливих моральних і матеріальних умовах; 3) піклуватися про дітей, які скоїли злочини. Товариство мало ряд різноманітних установ для призріння й навчання дітей: ясла для дітей грудних і дошкільного віку, притулок навчання ремеслам, школа садівництва при Імператорському ботанічному саді, дитяча колонія, притулок для дівчат (для підготовки домашньої прислуги), денний притулок, два притулки для сиріт, 6 сімейно-учнівських квартир, гуртожиток та 2 притулки відділу захисту дітей від жорстокого поводження, лікарня для хронічно хворих дітей, дитяча амбулаторія, притулок для калік і паралітиків, дитяча їдальня. З 1882 по 1899 р. Синій Хрест розмістив у притулки товариства та сторонніх відомств 5768 дітей, у ремеслені майстерні й родини - 1605 чол.; надано медичну допомогу 23403 осіб; дарових обідів 411.549; надано різних допомог (харчами, одягом, взуттям тощо) 41.989 осіб. До 1 січня 1899 р. число установ товариства збільшилося до 42.

У 1892 р. "Товариство піклування про бідних і хворих дітей" заснувало особливий відділ захисту дітей від жорстокого поводження (згодом перетворився на самостійне товариство), шкідливої експлуатації, розбещуючого й шкідливого впливу на них з боку осіб, від яких вони перебувають у залежності. Відділ діяв через дільничних інспекторів, які отримували від градоначальника відкриті листи на безперешкодний доступ у місця, де порушуються інтереси дітей; інспектори збирали відомості про всі випадки жорстокого поводження з дітьми, намагалися попередити його, у крайньому випадку доводили про нього до відомості поліції й прокурора, намагалися витягти дітей зі згубних для них обставин. У 1893 р. відділ відкрив притулок для дітей, які були відібрані від батьків; у кінці ХІХ ст. там перебувало 30 дітей. У 1897 р. нараховувалося 463 члени відділу, 72 дільничних інспектора; було розслідувано 89 випадків жорстокого поводження. В останні роки ХІХ ст. відділ почав займатися організацією систематичного нагляду за малолітніми учнями в ремісничих закладах.

Існуюче в Петербурзі товариство "Дитяча допомога" (виникло у 1894 р. з ініціативи Надії Василівни Стасової, видатної громадської діячки) також заснувало в 1896 р. притулок на 20 дітей, батьки яких згубно впливали на них своєю аморальною поведінкою.

З метою допомоги дитячому населенню у Петербурзі був заснований Союз боротьби з дитячою смертністю, який розпочав роботу у грудні 1904 р. У той час в Росії надто високою була дитяча смертність. Якщо, наприклад, у Норвегії з кожної тисячі дітей молодше 1 року вмирало 95, то у Псковській губерній - 829 (1890 р.). Отже, Союз ставив завданням бороться з вимиранням населення шляхом боротьби з дитячою смертністю, задля чого відкривав дитячі ясла й притулки, установи для роздачі молока, лікувальні та санітарні пункти.

Товариство піклування про безпритульних дітей було затверджено у 1898 р. Засновниками товариства були М.І.Михельсон і його дочка О.М.Михельсон. У притулку товариства призрівалися бідні діти-сироти, а також ті, батьки яких не мали змоги тримати їх при собі. Хлопчики приймалися до 8, дівчата - до 12 років; по досягненні ними цього віку їх відправляли до училищ або віддавали у майстерні. До 1 січня 1905 р. товариство складалося з 1203 членів. У 1904 р. у притулку призрівалося 60 хлопчиків та 82 дівчинки.

З 1900 р. при товаристві “Дитяча допомога”, яке існувало у Петербурзі, з ініціативи Юлії Петрівни Щепкіної було відкрито дитячі столові. У 1914 р. існувало 5 дитячих столових у різних кінцях Санкт-Петербургу. У тому році було видано 287081 обід, у 1915 р. – 295288 обідів. У 1914 р. комісія дитячих столових відкрила притулок для дітей воїнів, покликаних у діючу армію. При столових були також відкриті дитячий садок, рукодільний гурток, школа ремесел. З 1913 р. для дітей, які призрівалися у столових, були відкриті літні колонії – шкільні дачі. У середньому комісія годувала близько 1000 дітей щоденно. В основному це були діти з найбідніших сімей, які були дуже знесиленими через недоїдання.

З 1884 по 1894 рр. двічі на місяць виходив журнал «Дитяча допомога», орган Товариства піклування про бідних дітей. У ньому друкувалися постанови уряду, які так чи інакше торкалися дітей, відомості про систему призріння за кордоном, художні нариси про життя дітей. Журнал оголосив збір коштів, і на них були відкриті перші в Росії ясла для немовлят та маленьких дітей.

в. установи допомоги інвалідам.

Імператор Олександр І викликав француза Валентина Гаюї до Росії для організації інституту, подібного паризькому В.Гаюї заснував у Парижі в 1784 р. перший навчальний заклад - школу для сліпих дітей, яка мала назву «Майстерня працюючих сліпих». Першим учнем В.Гаюї був підібраний біля церкви хлопчик на імя Франсуа де Лезюєр, потім до школи потрапили ще 11 безпритульних дітей. Гаюї винайшов рельєфно-лінійний шрифт «унціал», тобто рівний по довжині одній унції; шрифт був пересувний, що дозволяло дітям робити набір тексту. Тому за рішенням ВООЗ 13 листопада – день народження В.Гаюї, відмічається як Міжнародний День сліпих. Інститут був відкритий у Санкт-Петербурзі в 1807 р. на 15 сліпих дітей; у ньому навчали читанню, письму, музиці й співам, типографській справі, плетінню кошиків, стільців, тощо. Однак діяльність Гаюї зустріла великі перешкоди як з боку співробітників, так і з боку багатьох осіб, які стверджували, що сліпих у Росії немає. Тому В.Гаюї виїхав з Росії у 1817 р. У 1819 р. інститут був переданий з відомства міністерства народної освіти до відомства Імператорського Людинолюбного товариства. Після відїзду Гаюї інститут почав дещо занепадати, по клопотанню директора інституту Пилецького там були навіть введені в 1824 р. тілесні покарання як засіб приборкування сліпих, що не підкорювалися начальству. При інституті було відділення для престарілих сліпих. До інституту приймалися сліпі хлопчики й дівчата від 7 до 13 років, але без інших фізичних і розумових вад; виховання було платним (200 крб. на рік). У 1817 р. у Варшаві було засновано інститут глухонімих і сліпих. Довгий час ці два інститути були в Росії єдиними установами, які піклувалися про сліпих.

Під час російсько-турецької війни було засноване головне попечительство для допомоги нужденним сімействам воїнів. Серед солдатів, які повернулися з війни, виявилося чимало сліпих, з метою піклування яких були засновані ремісничі притулки в Петербурзі й Києві. Незабаром у головне попечительство почали звертатися з проханнями й сліпі інших станів; це навело на думку про необхідність заснування постійного товариства, яке б піклувалося про долю всіх сліпих без розрізнення звань. У 1881 р. статс-секретарем К.К.Гротом було засноване "Маріїнське попечительство про сліпих", згодом переїменоване у "Попечительство імператриці Марії Олександрівни про сліпих". ПІМОС турбувалося переважно про організацію училищ для сліпих дітей. Програма училищ для сліпих являла собою розширений курс народної школи з додаванням ремісничого відділення. У зазначений час було 23 училища з більш ніж 600 учнями. Курс навчання тривав десять років. За переписом, проведеним попечительством у 1886 р., у межах Європейської Росії й Кавказу виявилося 189.872 сліпих, з них 86% селян. Тому бульшість сліпих дітей, які навчалися в училищах, належали до селян. Попечительство відкрило ремісничий притулок у Камянці-Подільску, майстерні імені К.К.Грота (засновник ПС) в Петербурзі, куди приймалися сліпі у віці 16 - 35 років. Після трирічного навчання майстерності сліпі ставали самостійними працівниками, продаючи свої вироби, а попечительство займалося їх збутом. Попечительство мало чотири богодільні для нездатних працювати та видавало грошових допомог у сумі 15000 крб. на рік.

Члени попечительства вважали, що число сліпих у Росії було б значно меншим, якби населення мало достатню й своєчасну окулистичну допомогу. Тому попечительство засновувало лікарні, окулістичні пункти, постачало їх наборами інструментів і стекол, ліками, а також утримувало ліжка в існуючих очних лікарнях. Найбільш звернули на себе увагу летючі загони попечительства, які виїжджали у віддалені місцевості для надання хірургічної допомоги хворим на очі. Якщо у 1893 р. було відправлено 7 загонів, то у 1897 р. - 33. За чотири роки (1893-96) попечительством надана допомога 150.016 осіб, зроблено 38.867 очних операцій. Попечительство видавало щомісячний орган "Сліпий", який висилався членам безкоштовно; з 1898 р. видавався щомісячник "Дозвілля сліпих".