Еволюційне вчення

Еволюційне вчення – це розділ біології, який досліджує проблеми еволюції, тобто наука про чинники, механізми, закономірності та наслідки еволюції.

Еволюція (лат. еволютіо – розгортування) – це процес необоротних змін у будові та функціях живих істот протягом їхнього історичного існування. Результатом еволюції є пристосування організмів до умов довкілля.

Основні напрямки розвитку еволюційних ідей:

І. Креаціонізм – світоглядна система про незмінність живої природи з часу її виникнення.

Деякі вчені-біологи (К. Лінней, Ж. Кюв'є, Ч. Лайель за ін.) заперечували еволюційні ідеї. Вони підтримували релігійні погляди (все живе створено Богом і не змінювалось з часу виникнення).

До 17-18 ст. зібралась велика кількість рослин і тварин. Виникла потреба їх систематизувати. Першим систематиком являється К. Лінней.

Досягнення К. Ліннея:

1. Ввів у біологію систематичні категорії: вид – рід – клас.

2. Запропонував бінарну номенклатуру (подвійні назви).

3. Систематизував рослини (виділив 24 класи по кількості тичинок) та тварини (одиниця систематики – дихальна та кровоносна системи, виділив 6 класів: ссавці, птахи, риби, гади (земноводні, плазуни), черви і комахи).

Основною помилкою К. Ліннея є те, що він неправильно взяв одиницю систематики, тому його систематика називається штучною.

II. Ламаркізм – еволюційна гіпотеза Ламарка.

Ж. Б. Ламарк – французький вчений, його еволюційна гіпотеза була першою. Праці: „Флора Франції”, „Філософія зоології”. Саме він запропонував термін „біологія”, обґрунтував окрему область життя на Землі, яку пізніше назвали „біосферою”. Еволюційна гіпотеза була запропонована у 1809 році у праці „Філософія зоології”.

На його думку еволюція – це процес набуття корисних ознак, які успадковуються потомством. Він розділив організми на нижчі і вищі.

Нижчі організми (не мають нервової системи) змінювались безпосередньо під впливом чинників довкілля: листки водяних рослин лінійної форми, бо витягувались течією і т.д. Вищі організми змінювались за схемою: зміна потреб→ зміна звичок → зміна органів.Наприклад, жирафа почала живитись листками дерев, тому у неї витяглись шия та передні ноги.

37

Фактори (рушійні сили) еволюції за Ламарком:

1. Будь яка мінливість являється спадковою і обумовлена впливом зовнішніх умов (Ламарк розглядав модифікаційну мінливість – неспадкову – у цьому була його помилка).

2. Внутрішнє прагнення організмів до прогресу (незалежно від умов довкілля).

Еволюцію Ламарк розглядав як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні будови і переході від нижчого шабля організації до вищого. Такі щаблі він називав градаціями (нижчі – бактерії та інші мікроорганізми, вищі – теплокровні тварини), життя безперервно самозароджується.

Значення гіпотези Ламарка:

1. Вперше спробував пояснити історичний розвиток живої матерії.

2. Єдиний вчений того часу, який вважав людиноподібних мавп безпосереднім предком людини. Але на думку Ламарка сучасні шимпанзе, оранґутани у найближчому майбутньому повинні перейти до вищого щабля (градації) перетворитись на людину.

ІІІ. Дарвінізм – еволюційне вчення Ч. Дарвіна.

Основні положення вчення Ч. Дарвіна:

Еволюція полягає в безперервних пристосувальних змінах видів. Він вважав, що всі сучасні види являються нащадками вимерлих предкових форм.

Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості, під дією боротьби за існування (БЗІ), результатом якої є природний добір.

Рушійні сили еволюції за Дарвіном:

1. Спадкова мінливість – зміни, які виникають у кожного організму індивідуально, незалежно від змін умов довкілля, і передаються нащадкам. Від спадкової мінливості Дарвін відрізняв неспадкову (визначену), яка проявляється у всіх особин виду однаково під дією певного чинника і зникає у нащадків, коли дія цього чинника припиняється.

2. БЗІ – сукупність взаємозв'язків між особинами і різними факторами довкілля.

Форми БЗІ: внутрішньовидова (найгостріша), міжвидова, взаємодія з факторами неживої природи (сильні вітри здумають крилатих комах з узбережжя на морські простори, де вони гинуть).

3. Природний добір – наслідок Б3І, це переважаюче виживання та розмноження найпристосованіших до умов існування організмів певного виду.

Форма природного добору – статевий добір – суперництво особин однієї статі за парування з особинами іншої у тварин (поєдинки у оленів, шлюбні танці у журавлів, „конкурси” співу у птахів).

38