6.3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною об­сягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збу­ту. Крім того, на підприємствах може мати місце несвоєчасне надходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що спричи­няє потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу власними джерелами стає практично не­можливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення його фінансової нестабільності.

Як правило, підприємство залучає фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційно­го кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезон­ними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням вироб­ничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської забор­гованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно пов'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки для гарантування повернення кош­тів, що надаються в позичку, кредитують суб'єктів господарю­вання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає роз­рахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різ­ниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за дію­чими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредиту­вання, надається строком до одного року. Однак на практиці тер­міни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рів­нем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарно­го і грошового обороту.

Порядок отримання кредиту викладено в розділі 7 даного під­ручника.

6.3.3. Інші джерела формування оборотних коштів

До залучених належать кошти інших кредиторів, які нада­ються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до од­ного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт ви­дачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гро­ші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як за­сіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується під­приємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (спожива­ча) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставле­ну продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостій­ності підприємствам. У цілому його використання позитивно впли­ває на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних кош­тів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залу­чених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгова­ності постачальникам свідчить про участь у господарському обо­роті підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Інакше кажучи, кредиторська заборгованість — це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунка­ми з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостро­ковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, за­боргованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставка­ми. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторсь­ка заборгованість, що утворюється внаслідок порушення покуп­цями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обороті неоплачені товарно-мате­ріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового пере­розподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел фор­мування його поточних фінансових ресурсів.

У разі кредиторської заборгованості постачальникам залучен­ня коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають в гро­шовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської за­боргованості залежать від конкретних умов організації та вико­ристання оборотних коштів, особливо від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах угоди сторін щодо строку оплати, є нормальним явищем, прострочена дебі­торська заборгованість знижує платоспроможність підприємств.

Аналіз стану кредиторської і дебіторської заборгованості та її участі у формуванні й використанні оборотних коштів промисло­вих підприємств може викрити серйозні негаразди в господарсь­кій діяльності (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

КРЕДИТОРСЬКА І ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

У ФОРМУВАННІ Й ВИКОРИСТАННІ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ У 1997—2000 pp., млн. грн.

№ з/п	Показник	1997	1998	1999	2000
1	Оборотні кошти в запасах то­варно-матеріальних цінностей, у тім числі:	26 102,9	27 959,2	31 748,2	35 701,0
	— виробничі запаси	12621,9	13 025,4	15 481,2	20 922,4
	— незавершене виробництво	4890,0	5519,8	5985,8	6098,1
	— готова продукція	5632;3	6052,9	6056,5	6728,8
	— товари	873,5	1019,2	1396,3	1809,4
2	Дебіторська заборгованість	31 142,4	49 978,8	69696,1	62 922,7
3	Інші активи і грошові кошти	5110,4	6653,0	6265,0	11045,1
4	Усього вкладено коштів (1 + 2 + 3)	62 355,7	84 591,0	107 709,3	109 668,8
5	Довідково:
	— отримані кредити банків,	3550,9	10 560,0	12 210,5	14 732,3
	у тім числі короткострокові	2186,7	3859,6	5643,2	4052,6
	— кредиторська заборгованість	48 959,7	76738,1	98 199,7	101 200,7

У цілому в промисловості України станом на 1.01.2001 р. у запаси товарно-матеріальних цінностей вкладено оборотних ко­штів на суму 35701,0 млн грн. Дебіторська заборгованість пере­вищує суму оборотних коштів, вкладених разом у виробничі за­паси, незавершене виробництво, готову продукцію і товари у 1,8 раза і становить 62 922,7 млн грн. Кредиторська заборгова­ність становить 101 200,7 млн грн і більше ніж у 1,6 раза пере­вищує дебіторську.

Якщо оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних ціннос­тей у 2000 р. проти з 1997 р. зросли в 1,4 раза, то дебіторська і кредиторська заборгованості — відповідно у 2,0 рази. Наведені дані дають змогу висновувати, що для підприємств кредиторська заборгованість є головним джерелом короткострокового фінан­сування. Слід зазначити, що можливе і штучне завищення обсягів заборгованості підприємств з метою заниження їхньої вартості в процесі приватизації.

Створюється парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства-споживача товарів і грошей підприємства-поста-чальника, то більше (незалежно від форми власності) це йому ви­гідно. Однак таке «перекачування» капіталу (хоч і тимчасове) в кінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фі­нансовий стан підприємства, уповільнює оборотність оборотних коштів у народному господарстві в цілому.

Від джерел формування оборотних коштів значною мірою за­лежить швидкість їхнього обороту й ефективність їх використан­ня. Раціональне формування джерел оборотних коштів (власних і залучених) справляє значний позитивний вплив на процес вироб­ництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

6.4. Визначення наявності й ефективності використання оборотних коштів

6.4.1 Визначення наявності власних оборотних коштів

У зв'язку зі змінами, що сталися в бухгалтерському обліку і звітності, змінилися і підходи до відображення ресурсів підприємства й аналізу їх використання. Нині в балансі підпри­ємства не наводяться показники наявності власних оборотних коштів, надлишку або нестачі їх, стійких пасивів, нормованих за­пасів та ін. Але це не означає, що в підприємства зникла потреба визначати ці показники.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО 2) «Баланс» власні оборотні кошти підприємства станов­лять різницю між підсумковою сумою розділу І пасиву балансу Ф1 «Власний капітал» з додаванням суми «Довгострокові креди­ти банків» та підсумком розділу І активу балансу.

Отже, із суми рядка 380 розділу І пасиву балансу «Власний капітал» та суми рядка 440 «Довгострокові кредити банків» ви­раховується сума показників розділу І активу «Необоротні акти­ви» (рядок 080).

Порівняння наявності власних оборотних коштів з поточною потребою в них дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Поточна потреба в оборотних коштах дорів­нює різниці суми всіх поточних активів (підсумок розділу II ак­тиву балансу, рядок 260) та грошових коштів (рядок 230 та рядок 240 розділу II активу) мінус короткострокові зобов'язання (під­сумок розділу IV пасиву балансу, рядок 620).

Неможливість покрити поточну потребу в оборотних коштах власними засобами означає нестачу або й цілковитий брак влас­них оборотних коштів.

Це може статися з вини самого підприємства, інших підпри­ємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до ува­ги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту потреби у власних оборотних коштах), через стихійне лихо та з інших причин, зокрема: незадовільної роботи маркетингової служ­би; невиконання планів прибутку; слабкої відповідальності під­приємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; наявності значної дебіторської за­боргованості покупців.

Причиною цілковитого браку власних оборотних коштів може бути значне підвищення цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в разі пере­вищення власних оборотних коштів над їхню потребу. Він може виникати внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отри­мання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансо­вим планом.

Цей надлишок може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, причому тільки тоді, коли темпи зрос­тання нормативних запасів не випереджають темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання в Україні (часта зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над їхню потребу — явище в госпо­дарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наяв­ність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (К_рв). Цей показник визначається як відно­шення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

Кр.в. =

де Ф_н — фактична наявність (вартість) оборотних коштів, грн;

М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яка частка в майні підприємства їм належить. З огляду на тип вироб­ництва, вид продукції та інші чинники ця частка може бути різ­ною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічно­го, безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.