2.Особливості соціально-виховної роботи з важковиховуваними підлітками

Базуючись на вищесказаному, варто наголосити, що соціальний педа­гог, помітивши відхилення у поведінці дитини повинен відповісти на два запитання:

• випадкові ці відхи­лення чи мають постійний прояв,

• чи немає дитина якихось захворювань, що могло б призвести до відхилення у поведінці.

І лише після цього шукати шляхи усунення цих відхилень. Можна сказати, що власне всі педагогічні прийоми спрямо­вуються на спонукання підлітка до перевиховання.

Робота з важковиховуваними підлітками базується на блокування негативного і посилення, розви­ток позитивного.

Сутність перевиховання можна уявити шляхом вирішен­ня головних суперечностей у внутрішньому світі дитини:

• суперечність між провідними позитивними якостями і основними особистісними недоліками;

• зіткнення між негативними якостями, вирішення яких відбувається з великими труднощами і потребує тривалого педагогічного впливу;

• суперечність між потребами позитивних вражень, спри­ятливим станом у колективі і негативними якостями, які заважають зайняти певне місце, завоювати авторитет;

• суперечність між поставленими цілями і результатами діяльності щодо їх досягнення, тобто між свідомістю і пове­дінкою, між бажаним, очікуваним і досягнутим.

Звідси можна зробити загальний висновок щодо розумін­ня природи важковиховуваності: там, де природні супереч­ності між ставленням до світу і до себе стають конфліктни­ми, поглиблюються, загострюються, а не вирішуються, з'являються внутрішні передумови для відхилення у по­ведінці, а потім і для утворення недоліків негативних якос­тей. Оскільки досить часто наявне неадекватне ставлення до себе, ми спостерігаємо у важковиховуваних прояв саме та­ких негативних якостей, як завищена самооцінка, відсутність самодисципліни, самокритичності, вимогливості до себе, суб'єктивізму при оцінці інших, пошуки задоволень сумнів­ного характеру. В результаті змінюється і ставлення до інших людей, в першу чергу до батьків та педагогів.

Практика засвідчує, що при виборі прийомів корекції осо­бистості в школі склалися дві протилежні концепції.

Перша, найбільш поширена, характеризується тим, що важкого підлітка вважають поганим, невиправним. До нього ставляться недоброзичливо, постійно фіксуються його порушення у поведінці, його засуджують і карають. На пози­тивних рисах особистості увага не зосереджується. Внаслідок цього у підлітка з'являється озлобленість, жорстокість, бажання помститися педагогам, що його скривдили, і ровесникам за байдужість до його проблем. Такий підхід Е.Ш. Натанзон називає тактикою байдужого фіксування про­ступків і засудження вихованців.

Друга концепція передбачає, що у кожного вихованця є прагнення до хорошого, а погане його самого пригнічує і викликає в нього страждання. Але підліток не­спроможний самостійно зосередити свої зусилля на виправленні помилок. Він потребує допомоги доброго і вдумливого педагога. Крім того, у свідомості підлітка весь час відбувається боротьба позитивних і негативних тен­денцій. Включення підлітка у здійснення морально-цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і безболісному витисненню негативних. Така концепція, як відомо, реалізована в педагогічній системі А.С. Макаренка і характерна для кращих педагогів. Тактику, яка базується на такій концепції, можна назвати тактикою проектування позитивних якостей особистості і організації досвіду її правильної поведінки. Ця тактика заснована на особливо важливих у роботі з важковиховуваними підлітками принципах педагогічного оптимізму, поваги до підлітка, розуміння його душевного стану, зацікавле­ності у його долі.

Аналіз педагогічної літератури дозволив визначити такі етапи процесу перевиховання:

• перший етап - налагодження контакту з вихованцем, пробудження у нього бажання змінитися;

• другий етап - спостерігається процес зміни на краще і закріплення позитивних якостей. Під впливом різноманітних прийомів педагогічного впливу, які застосовуються у взаємодії з усією навчально-виховною роботою, підліток поступово вклю­чається в життя і діяльність колективу. Цей стан є мовби своєрідним тренінгом на спроможність налагодити здорові взає­мостосунки з педагогами, учнями, батьками;

• третій етап - поступове набуття позитивними якостя­ми міцності і стабільності завдяки вольовим зусиллям вихо­ванця, оволодіння досвідом правильної поведінки.

Узагальнюючи досвід педагогів-практиків, можна виз­начити деякі загальні напрями та прийо­ми роботи з важковиховуваними:

• організація позитивно спрямованої діяльності, коли бло­кується негативізм, а вся увага фіксується на позитивних формах поведінки;

• посильність завдань, вимог виховного плану для кож­ного підлітка;

• поступовість, деталізація завдань, оскільки підліток не завжди спроможний виконати відразу складні вимоги;

• посилена диференціація засобів і методів впливу адек­ватних індивідуальним особливостям кожного підлітка;

• систематичний контроль за засвоєнням норм поведін­ки підлітка, своєчасна оцінка досягнутих успіхів, добро­зичлива допомога у подоланні недоліків;

• об'єктивність мір впливу.

При цьому спеціаліст має врахувати, що позитивна спря­мованість процесу перевиховання можлива лише за умови налагодження довірливих відносин між підлітком і фахів­цем. Підтримка такого складного психологічного стану, як вихованість, є головним завданням соціального педагога по суті на всіх етапах здійснення процесу перевиховання.

Варто зазначити, що моральне становлення підлітка виз­начається не лише характером тієї широкої системи сус­пільних відносин, в яку він включається, але й системою міжособистісних стосунків, які з'являються у нього у най­ближчому оточенні, у мікросередовищі. Особливості особи­стості не лише формуються і розкриваються у стосунках з іншими людьми, але якраз через взаємини з людьми їх можна змінити. Вивчаючи ставлення підлітка до дорослих, однолітків, його до самого себе, соціальний педагог має змогу визначити джерело позитивного чи негативного впливу, судити про їх силу, стійкість і на цій основі будувати свою тактику, щоб управляти ними, прогнозувати майбутнє підлітка.

Звичайно, що перші паростки взаємостосунків заклада­ються у сім'ї, коли дитина стає свідком конфліктів між дорослими. Складність взаємостосунків підлітка і дорослої людини полягає ще й у тому, що протидія підлітка пород­жує у відповідь протидію педагога.

Саме взаємостосунки є мінімальною метою у виховному процесі. Засобом побудови таких стосунків є спільна діяльність соціального педагога, інших дорослих і підлітків. Із зміною видів діяльності змінюється і характер спілкування, сто­сунків, які, до речі, також змінюються від впливом вікових знань.

Тому слід сказати, що окрім постійної уваги до особис­тості підлітка, аналізу його поведінки, соціальний педагог повинен постійно контролювати і аналізувати прояв влас­ного ставлення до конкретного підлітка (які можуть спри­яти чи перешкоджати взаємодії).

Важливим аспектом виховання є індивідуалізація. Це не лише досконале знання кожного підлітка, але й досить бе­режне ставлення до особистості. Адже, як зазначає І. С. Кон, "особистісний підхід у вихованні - не просто врахування індивідуальних особливостей учнів, які відрізняються один від одного. Це перш за все послідовне завжди і у всьому ставлення до нього як до особистості, як до відповідального і самосвідомого суб'єкта діяльності".

Для вирішення складних завдань у процесі перевихо­вання підлітка соціальний педагог має володіти відповідни­ми знаннями і вміннями. До них можна віднести:

1. Наукове педагогічне мислення, яке дозволяє пра­вильно орієнтуватися у найбільш складних педагогічних

ситуаціях, швидко визначити основне педагогічне завдання. Ефективні засоби впливу, використовувати можливості мікросередовища, громадськості і спонукати підлітка до самовиховання.

2. Висока педагогічна грамотність і психологічне чуття яке необхідне для з'ясування причин важковиховуваності рівнів виховуваності підлітка, розуміння особливостей його поведінки в різних ситуаціях.

3. Педагогічний такт і педагогічна етика, завдяки яким складаються нормальні стосунки з важкими підліткам з'являється можливість взаємовиховання, самовиховання успішного усунення причин важковиховуваності.

4. Розвинені організаторські здібності, які дозволяють залучити батьків, громадськість, інших фахівців до перевиховання проблемного підлітка, використати всі виховні можливості.

5. Методика і стиль виховання, вироблені соціальним педагогом на основі власного досвіду, з урахуванням обдарованості і здібностей, забарвлених своєю індивідуальністю.

Слід зазначити, що остання якість є особливо важливою, коли йдеться про індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваного підлітка. Особистісний підхід уже самим визначенням є взаємовідношенням двох особистостей, де індивідуальність соціального педагога не менш значуща, ніж індивідуальність підлітка. Ми знаємо, що часто батьки, педагоги шукають причину конфлікту у самому підлітку, хоча іноді основною причиною конфлікту є І рослі. А звідси можна сказати, що перевиховувати може той соціальний педагог, який духовно розвивається швидше за своїх підопічних. Для нього перевиховання є не "важкою роботою", а творчим процесом "вирощування людини” з правильною "корекцією стовбура і гілок", душі, розуму і дій.

У зв'язку з цим можна виокремити групу професійних якостей особистості, які є найбільш необхідним у корекційно-виховній роботі:

• особистісні якості, пов'язані з розвитком у соціального педагога емпатії - здатності розуміти і відчувати внутрішній світ і внутрішній стан іншої людини і пройматися її пережи­ваннями;

• здатність активно впливати на підлітка, динамізм особис­тості;

• комунікативні вміння соціального педагога: уміння уп­равляти своєю поведінкою; бути уважним, спостережливим, гнучким тощо; уміння соціальної перцепції (читання по об­личчю); уміння розуміти, а не лише бачити, тобто адекватно моделювати особистість підлітка, його психічний стан за зовнішніми ознаками; уміння презентувати себе у спілкуванні з підлітками; уміння вербальної і невербальної взаємодії з підлітком;

• готовність до педагогічної творчості, уміння імпровізу­вати (змінювати свою поведінку залежно від середовища, ситуації, моменту приймати рішення);

• рефлексивні вміння: усвідомлення істинних мотивів своєї педагогічної діяльності, своїх вчинків; уміння відмежову­вати власні труднощі і проблеми від труднощів і проблем вихованців; оцінка наслідків власних ціннісних впливів на вихованців.

У своїй сукупності ці якості відображають індивіду­альність і є підґрунтям для індивідуального педагогічного стилю діяльності, що, безперечно, позитивно впливає на весь корекційно-виховний процес у роботі з важковиховуваними підлітками.