Тема 4. Функція організації у міжнародному менеджменті

4.1. Особливості функції організації у міжнародному менеджменті.

4.2. Зміст інтеграційних процесів у міжнародному бізнесі.

4.3. Міжнародні стратегічні альянси.

4.1. Особливості функції організації у міжнародному менеджменті

Зміст функції організації – побудова організаційної структури. Під організаційною структурою фірми розуміється її побудова з окремих елементів з їх взаємозв'язками, які визначаються поставленими перед фірмою і її підрозділами цілями і розподілом між ними функцій. Організаційна структура передбачає розподіл функцій і повноважень на ухвалення рішень між керівними працівниками фірми, відповідальними за діяльність структурних підрозділів, складових організацію фірми.

До основних ситуаційних чинників, які впливають на формування організаційної структури, теорія управління відносить:

1) технологію;

2) розміри організації;

3) середовище;

4) стратегію.

При цьому слід зауважити, що кожен з перерахованих чинників впливає на формування організаційної структури не лише прямо, але і побічно (опосередковано), тобто шляхом їх взаємного впливу один на одного. Організаційні структури управління фірмами відрізняються великою різноманітністю і визначаються багатьма об'єктивними чинниками і умовами. До них можуть бути віднесені, зокрема, масштаби діяльності фірми (середня, дрібна, велика); виробничий профіль фірми (спеціалізація на випуску одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що випускається, технологія виробництва (продукція видобувних або оброблювальних галузей, масове; або серійне виробництво); масштаби закордонної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, у тому числі виробничих, збутових тощо); характер монополістичного об'єднання (концерн, фінансова група).

В даний час класичні лінійно-функціональні структури властиві лише дрібним і частини середніх компаній. Вони рідко використовуються на рівні транснаціональних корпорацій частіше — на рівні їх підрозділів за кордоном. Для крупних компаній домінуючими сталі дивізіональні (відділові) структури управління (від англ. слова division — відділення, підрозділ), що є найбільш досконалим різновидом організаційних структур ієрархічного типа.

Дивізіональні структури виникли як реакція на недоліки лінійно-функціональних структур. Необхідність їх реорганізації була викликана різким збільшенням розмірів компаній, ускладненням технологічних процесів, диверсифікацією та інтернаціоналізацією їх діяльності. В умовах динамічного зовнішнього середовища неможливо управляти з єдиного центру несхожими один на одного або географічно видаленими підрозділами компанії.

Дивізіональні структури засновані на виділенні крупних автономних виробничо-господарських підрозділів (відділень, дивізіонів) і відповідних ним рівнів управління з наданням цим підрозділам оперативно-виробничої самостійності і з перенесенням на цей рівень відповідальності за здобуття прибутку. Під відділенням (дивізіоном) мається на увазі організаційна виробничо-комерційна одиниця, що має усередині необхідні власні функціональні підрозділи. На відділення покладається відповідальність за виробництво і збут певній продукції і здобуття прибутку, внаслідок чого управлінський персонал верхнього ешелону компанії вивільняється для вирішення стратегічних завдань. Найвищий керівний орган компанії залишає за собою право суворого контролю з загальнокорпоративних питань: стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, фінансів, інвестицій тощо.

Отже, для дивізіональних структур характерне поєднання централізованого стратегічного планування у верхніх ешелонах управління і децентралізованної діяльності відділень, на рівні яких здійснюється оперативне управління і які відповідальні за здобуття прибутку. У зв'язку з перенесенням відповідальності за прибуток на рівень відділень (дивізіонів) вони стали розглядатися як "центри прибутку".

Структуризація компанії по відділеннях (дивізіонах) здійснюється, як правило, по одному з трьох принципів:

- продуктовому — з врахуванням особливостей продукції, що випускається, або послуг, що надаються;

- орієнтації на конкретного споживача;

- регіональному — залежно від обслуговуваних територій.

У зв'язку з цим виділяється три типи дивізіональних структур: продуктові; орієнтовані на споживача; дивізіонально-регіональні структури.

При дивізіонально-продуктовій структурі компанії здатні швидше реагувати на зміни умов конкуренції, технології і попиту споживачив. Можливий недолік продуктової структури — збільшення витрат унаслідок дублювання одних і тих же видів робіт, оскільки в кожному продуктовому відділенні створюються свої функціональні підрозділи.

При створенні організаційних структур, орієнтованих на споживача, підрозділи групуються довкола певних груп споживачів (наприклад, армія і цивільні галузі, продукція виробничо-технічного і культурно-побутового призначення). Мета такої організаційної структури полягає в тому, щоб задовольняти потреби конкретних споживачів так само добре, як це робить компанія, яка обслуговує всього одну їх групу. Як приклад організації, що використовує організаційні структури управління, орієнтовані на споживача, можна привести комерційні банки. Основними групами споживачів послуг в даному випадку будуть: індивідуальні клієнти, компанії, інші банки, міжнародні фінансові організації.

У міжнародному менеджменті застосовуються також матричні організаційні структури, в яких окрім звичайних постійних функціональних підрозділів формуються тимчасові проектні групи (рис. 4.2). Вони відповідають за реалізацію конкретних проектів відповідно до стратегічних планів. Працівники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування проектної групи.

Директор