§5. Економічні наслідки монополізації ринку. Необхідність та методи антимонопольного регулювання

Логічним завершенням дослідження поведінки фірми на монопольному ринку має стати оцінка впливу монополізації ринку на економічну ефективність його функціонування. В умовах монополії фірма володіє ринковою владою, яка полягає в можливості виробника встановити ціну вищу від граничних витрат, тим самим створивши умови для отримання надприбутків.

Для аналізу стану монополізації ринку використовується показник цінового впливу – величина перевищення ціни монополіста над його граничними витратами. В 1934 р. цей підхід до виміру монопольної влади фірми запропонував Абба Лернер. Коефіцієнт монопольної влади Лернера розраховується за формулою:

, (10.15)

де, Р_М – ціна товару, встановлена фірмою-монополістом (монопольна ціна);

Р_К – конкурентна ціна товару.

Оскільки на конкурентному ринку ціна товару зрівнюється з граничними витратами, можна записати:

(10.16)

Враховуючи те, що не завжди є можливість визначити граничні витрати, то у формулі (10.16) їх можна замінити на середні витрати. Тоді коефіцієнт Лернера визначатиметься як відношення прибутку фірми до її виручки:

, (10.17)

де, – прибуток фірми;

– сукупна виручка.

Отже, частка прибутку у виручці може слугувати показником ринкової влади фірми.

Значення показника можуть коливатися у діапазоні від нуля до одиниці. Зауважимо, що для конкурентно досконалої фірми цей показник дорівнює нулю. Чим значення показника ближче до одиниці, тим вища надбавка до витрат при встановленні монопольної ціни. Приведену формулу можна представити як:

(10.18)

де, – еластичність попиту на продукцію підприємства.

Як видно з формули (10.18) джерелом ринкової влади є еластичність попиту: чим еластичніший попит, то менша монопольна влада і, навпаки. Еластичність попиту на продукцію підприємства визначають три чинники: еластичність ринкового попиту, кількість фірм на ринку, взаємовідносини між підприємствами.

Становище, за якого тільки декілька підприємств захоплюють більшу частину ринку збуту, називають концентрацією ринку.

З економічної теорії відомо, що концентрація ринку може вимірюватись:

а) коефіцієнтом концентрації;

б) індексом Херфіндаля-Хіршмана.

Найпростішим критерієм є індекс концентрації ринку (CR – concentration ratio), що розраховується як процентне відношення обсягу реалізації продукції певною кількістю крупних продавців до загального обсягу реалізації на товарному ринку. Ринкова частка може розраховуватись як відношення не тільки обсягу продаж, а й чисельності зайнятих, розміру активів певного підприємства до сумарного значення показника для ринку в цілому. Коефіцієнт концентрації визначається як сума ринкових часток n найбільших продавців рику.

, (10.19)

де, CR_n – коефіцієнт концентрації n-продавців, %;

S_i – частка продажу і-го продавця в обсязі реалізації ринку, %;

n – кількість суб’єктів господарювання на ринку, що взяті для розрахунку коефіцієнта.

Цей показник дозволяє зіставити рівні концентрації різних галузей, проаналізувати їх динаміку, встановити за рахунок яких підприємств (великих, середніх, малих) здійсниться перегрупування ринкової влади.

У різних країнах розраховується частка різної кількості підприємств. У США і Франції – частка 4, 8, 20, 50, 100 найбільших компаній, у Німеччині – 3, 6, 10 підприємств. Причому у більшості розвинутих країн коефіцієнт концентрації є обов’язковим при статистичному моніторингу стану ринку. Держкомстат України не розраховує такого показника, хоча він є важливим при розробці заходів антимонопольної політики.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана розраховується за формулою:

, (10.20)

де, n – кількість підприємств на ринку;

S_i – частка ринку і-го підприємства, %.

Якщо галузь представлена лише однією фірмою (ситуація чистої монополії), то індекс має максимальне значення 10000. Значення індексу зменшується зі збільшенням чисельності фірм та зростає зі збільшенням нерівності між фірмами за будь-якої їх кількості.

За значенням коефіцієнту Херфіндаля-Хіршмана розрізняють три ступеня концентрації:

• висококонцентрований тип ринку – 2000 < HHI < 10000;

• помірно концентрований тип ринку – 1000 < HHI < 2000;

• низькоконцентрований тип ринку – HHI < 1000.

Вказані параметри не є офіційними, але слугують орієнтовними показниками рівня концентрації ринку для аналізу наслідків процесів злиття та поглинань з метою прийняття рішень щодо дозволу таких процесів.

Розглянемо, якими є наслідки монополізації ринку з досконалою конкуренцією (рис. 10.12)

Рис.10.12. Визначення збитків від монополізації ринку

Ринковий попит на продукцію досконало конкурентної галузі визначається кривою попиту D, а пропозиція – зростаючою ділянкою кривої граничних витрат МС. Рівноважний обсяг продукції становить Q₁, а ціна – Р₁. Якщо галузь монополізується, то на ринку залишається лише одна фірма з тією самою кривою граничних витрат, проте ціна та обсяг випуску змінюються. Монополіст максимізує прибуток за обсягу випуску Q₂, який забезпечує рівність граничних витрат і граничного доходу. Такому обсягу випуску відповідає ціна Р₂. Таким чином, ринкова монопольна ціна порівняно з конкурентним ринком зростає, а ринковий обсяг скорочується.

В умовах монополії ціни вищі, тому споживачі купують товару менше. Та частина споживачів, що купують товар за монопольною ціною Р₂ втрачають надлишок у сумі, що дорівнює (Р₂-Р₁)Q₂, (площа прямокутника Р₂Е₂КР₁). Ті споживачі, які не купили товар за ціною Р₂, а купили б за конкурентною ціною Р₁, також втрачають надлишок у сумі, що відповідає площі трикутника Е₂Е₁К. Отже, сумарна втрата споживчого надлишку відповідає площі трапеції Р₂Е₂Е₁Р₁.

Монополіст одержує додатковий дохід, що графічно дорівнює площі прямокутника Р₂Е₂КР₁, але втрачає частину виробничого надлишку – додаткового прибутку, який міг би одержати, продаючи кількість продукції Q₁-Q₂ за ціною Р₁ (графічно дорівнює площі трикутника КЕ₁L).

Отже, сумарне збільшення виробничого надлишку монополіста відповідає різниці площі прямокутника Р₂Е₂КР₁ та площі трикутника КЕ₁L.

Таким чином, частина чистої вигоди переходить від споживачів до монополіста (площа прямокутника Р₂Е₂КР₁), а частина безповоротно втрачається (сума площ трикутників Е₂Е₁К та КЕ₁L). Ця величина чистих втрат суспільства від монополізації ринку зветься соціальною ціною монополії.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну, яка перевищує величину безповоротних витрат. Монополіст може витрачати значні суми грошей на здобуття, утримання або зміцнення своєї монопольної влади. Сюди можуть входити витрати на рекламу, лобіювання та уникнення державного регулювання чи антимонопольного розслідування.

Прагнучи до максимізації прибутку, а не максимізації обсягу випуску, монополіст може не повністю використовувати позитивний ефект масштабу. Немає одностайної думки щодо сприйняття чистою монополією науково-технічного прогресу. З одного боку, одержання високих прибутків дає змогу монополістові активно фінансувати наукові дослідження. З іншого, відсутність конкурентів послаблює його стимули до впровадження інновацій.

Існування монополії спричиняє економічні витрати суспільства, оскільки не забезпечується ні виробнича ефективність (за оптимального обсягу випуску ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати), ні розподільна ефективність (ціна перевищує граничні витрати).

Винятком можуть бути лише природні монополії. Їх виникнення є закономірним наслідком взаємодії ринкових сил, оскільки вони забезпечують мінімізацію витрат за рахунок позитивного ефекту масштабу. Для зменшення негативних проявів монопольної влади держава може сприяти перетворенню монополізованих галузей у більш конкурентні, трансформувати приватні монополії у державні або ж регулювати діяльність монополії.

Для запобігання зловживання монополіями своїм становищем і підвищення ефективності функціонування ринків усі країни використовують антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний закон було ухвалено у США в 1890 р. (закон Шермана). Згідно з законодавством країн з розвиненою економікою монополістом вважають фірму, ринкова частка якої становить 60% (у США), 33% (у Німеччині), 50% (у Японії).

Україні у спадок від СРСР дісталася високо монополізована економіка, тому у 1990-х роках в країні активно розроблялась система антимонопольного регулювання. Її основу склали закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції».

У статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» подається чітке визначення монопольного становища. Суб’єкт господарювання займає монопольне становище на ринку товарів, якщо:

• на цьому ринку немає жодного конкурента;

• немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;

• частка підприємства на ринку продукції перевищує 35% і суб’єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції;

• частка підприємств на ринку продукції менша, ніж 35%, але воно не зазнає значної конкуренції.

Згідно з українським законодавством заборонені будь-які дії, що призводять до набуття фірмою монопольного становища, а також визначені форми зловживання таким становищем. Загалом сьогодні Україна має сучасне антимонопольне законодавство, створене з урахуванням світового досвіду.