Правосвідомість підлітка

Для вивчення умов життя та виховання неповнолітнього, що прибув із місць позбавлення волі необхідно вивчати й інші сфери - сім'ю, місце роботи та навчання.

Для вивчення сімейних обставин необхідно ознайомитись з умовами проживання неповнолітнього до і після скоєння злочину:

• встановити: повністю склад сім'ї (батьки, дід та бабка, брати і сестри, особи, які проживають разом із неповнолітніми); вік, освіта, місце роботи, навчання та інші дані про рід занять та поведінку в побуті кожного члена родини; чи проживають двоє батьків разом з неповнолітнім, якщо хтось із батьків відсутній, встановити причину (помер, розлучились, хронічно хворий, в тривалому відрядженні, є вітчим, мачуха і т.д.)

• виявити, чи цікавились батьки, інші дорослі члени сім'ї навчанням, дозвіллям, колом знайомих, друзів, серед яких неповнолітній проводив вільний час;

• дізнатись, чи помічали негативну поведінку неповнолітнього та як реагували на це, які застосовувались міри (наприклад, у випадку бійок, розпиття спиртних напоїв та ін.)

Із місця навчання слід дізнатись:

• чи відвідував неповнолітній заняття під час скоєння злочину;

• в якому класі вчиться, яка успішність;

• чи захоплюється якимось предметом, чи залишався на наступний рік за період навчання;

• яке ставлення до суспільного життя; чи приймав неповнолітній участь в роботі будь-якого гуртка, секції в школі, чи за її межами;

• яке ставлення до однокласників;

• чи товаришував з однокласниками, якщо так, то яка їх успішність та дисципліна;

• чи тримався окремо від однокласників; чи товаришував з молодшими, чи старшими по віку;

• який в спілкуванні з іншими школярами (роздратований, агресивний, б'є молодших, слабших за себе);

• скупий, щедрий, замкнутий, комунікабельний, правдивий; як реагує на зауваження дорослих;

• чи рахується з думкою колективу, в якому навчається;

• ставлення до куратора класу; ставлення до вчителів, представників спільноти та адміністрації школи; хто являється для нього авторитетом. Якщо за період навчання негативна поведінка була предметом осуду адміністрації чи колективу класу, то яке ставлення до прийнятих мір;

• признавав помилки, каяття;

• якщо в порушенні приймали участь й інші підлітки, то яке ставлення до їх поведінки;

• виключення зі школи, недопуск до занять, виклик батьків до школи з цього приводу;

• чи змінилась поведінка після прийняття мір;

• де та як проводив вільний від занять час;

• чи були дані, що палить, розпиває алкогольні напої, зачинщик бійок, сварок.

Бажаним результатом соціального супроводу звільненого є влаштування його роботу. В такому випадку необхідним є інформованість:

• про графік робочого дня, роботу, яку виконує роботу, з чиєї ініціативи працює;

• чи працював раніше на інших підприємствах;

• про дотримання адміністрацією законів про працю стосовно конкретної людини;

• про ставлення до роботи (добросовісність, виконання норми, підвищення кваліфікації);

• про розмір заробітної плати, умови проживання;

• про коло друзів на роботі, хоббі;

• про випадки порушення трудової дисципліни (що спричинило, та як проявилось це порушення);

• про залучення до громадської діяльності;

• про те, де, як та з ким проводить вільний час;

• про те, чи є наставник, закріплений по місцю роботи;

• про негативні вчинки, в чому конкретно вони проявляються і які міри прийняті адміністрацією;

• про ставлення неповнолітнього до прийнятих мір заохочення чи покарання, до думки оточуючих.

У спільноті засуджених, звільнених неповнолітніх утворюються групи, які вирізняються згуртованістю і вбачають своє призначення у збереженні цінностей спільноти, спираючись на певні принципи поведінки, що виступають регуляторами стосунків. Ці групи отримують підтримку спільноти і є реальною силою, здатною змусити виконувати означені правила співіснування. У спільноті складається нормопорядок, тобто правила застосування "своїх" законів, порядок виконання санкцій, неформальних "кодексів поведінки".

Зазначене дозволяє зробити наступні висновки:

1) осіб, що відбувають покарання в установах виконання покарань, за їх спрямованістю можна поділити на декілька груп: актив, резерв, пасив, засуджені із негативною спрямованістю. Більшості ув'язнених притаманні специфічні емоційні стани-недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності, що викликаються такими чинниками, як ізоляція від суспільства і розміщення у замкнутому середовищі, обмеження у задоволенні потреб, у першу чергу біологічних, через тотальну регламентацію поведінки та примусове включення до одностатевих соціальних груп. Це потребує відповідної роботи по їх підготовці до життя в умовах УВП та психологічної підготовки до звільнення-соціальної реадаптації;

2) соціальна реадаптація - процес пристосування до умов життєдіяльності у нормальному соціальному середовищі після відбуття певного терміну позбавлення волі. Чинниками успішності соціальної реадаптації звільненого є:

• психологічні особливості особистості звільненого - його світогляд, характерологічні та темпераментні риси, інтелект, правосвідомість, моральні якості, освіта, професійні навички та ін.;

• специфіка зовнішнього середовища - умови, до яких потрапляє звільнений на волі: наявність житла, прописки, роботи; ставлення родини, друзів, професійного оточення та працівників міліції, які здійснюють нагляд;

• умови перебування в УВП – термін перебування, особливості організації трудового процесу, ставлення та вплив адміністрації, стосунки у неформальних групах, де знаходився засуджений.