4. Соціально–психологічна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі

Соціально-психологічна адаптація розглядається на різних рівнях: суспільства в цілому, соціальної групи, індивіда.

В масштабах суспільства людина може засвоїти й використати зразки і шаблони поведінки й діяльності, характерні для конкретної спільності (групи, найближчого соціального оточення), і, водночас не досягти органічної єдності з суспільством, не інтегруватися з ним.

Адаптація особистості на рівні соціальної групи виявляється у її самовизначенні, самозабезпеченні надійності "вростання" в дану спільноту. Неадаптованість особистості може призвести до виникнення конфліктних ситуацій, у осіб, які звільняються з місць позбавлення волі:

• суперечності між уявленнями індивіда про життя (очікуване значиме) та реальною дійсністю, з якою стикається індивід після звільнення;

• переоцінка власних можливостей і недооцінювання їх іншими людьми;

• гостра необхідність вибору між двома або кількома варіантами, що мають важливе життєве значення;

• конфлікт на основі невідповідності соціальних прагнень особистості та соціальних переконань людей, думка яких для неї значуща.

Залежно від того, як взаємодіє особистість із середовищем, розділяють наступні етапи адаптаційного процесу:

• активний вплив індивіда на соціальне середовище;

• пасивне і конформне входження в групу;

• активний вплив середовища на індивіда.

Соціально-психологічна адаптація звільнених з місць позбавлення волі проходить три етапи:

1. Безпосереднього пристосування, коли звільнений з перших днів починає розв'язувати важливі життєві проблеми, пов'язані з побутом та працевлаштуванням. Це початковий етап, часто найбільш складний і вирішальний. Нерідко, стикаючись із цими проблемами, звільнені, це стосується й неповнолітніх, звертаються за допомогою до своїх старих друзів, які залучають їх до скоєння нових злочинів.

2. Засвоєння соціально-позитивних ролей. Він складний і суперечливий, тісно пов'язаний з моральними та психологічними проблемами. На цей період припадає зміна його соціальних ролей, функцій, і, як правило, виникає необхідність у зміні уже сформованих навичок і звичок.

3. Правової адаптації, в процесі якого проходить закріплення у психіці корисних поглядів, звичок, ціннісних орієнтацій, бажання чесно працювати.

В якості ілюстрації, яка пояснює психологічні механізми і шляхи формування криміногенної особистості підлітка, наводимо приклад шістнадцятилітнього Н., який здійснив ряд тяжких злочинів проти особистості, був лідером злочинної підліткової групи. Досить детальне психологічне вивчення особистості Н., умов її формування було виявлено психологами ТОЦССМ.

Н.- юнак, добре розвинений в інтелектуальному плані, багато читав легко і успішно навчався у школі, до 6-го класу був відмінником. Здатний правильно оцінювати свою та чужу поведінку, добре розбирається в людях: адекватний в оцінці позитивних та негативних рис своїх товаришів, що досить рідко проявляється у підлітків-правопорушників. Щиро шкодує про скоєні співчуває жертвам. Готовий нести суворе покарання. Неспроможний пояснити мотиви своїх злочинів. Заявляє, що вони скоєні під час спалахів нестриманого гніву. Не вірить в подолання власної жорстокості, вважає, що це в нього від батька.

Жорстокість, агресивність Н. проявлялась в певних провокуючих ситуаціях. В повсякденному житті ні в сім'ї, ні з товаришами цього ні відбувалось. Серед товаришів за свій спокійний характер, розсудливість прагнення уникати сварок, бійок він навіть отримав кличку "Тихий". Мати Н лише одного разу була свідком прояву його гніву, коли він мало не розірвав улюбленого песика, який, граючись, подряпав йому руку. Подібні ситуації мали місце стосовно жертв злочинів (в даних випадках мало місце провокування зі сторони друга Н., з яким вони здійснили особливо важкі злочини).

При ретроспективному вивченні умов сімейного виховання виявилось, що Н. в ранньому дитинстві виховувався надзвичайно жорстоким та цинічним батьком, який часто бив матір, брата, сусідів. Н. в дитинстві був улюбленцем батька, який задався ціллю виховати з сина супер-людину, рано навчив його читати, навіював йому думку про його надзвичайність, зневагу до оточуючих, вчив жорстокості. Починаючи з 8-ми років хлопчик жив без батька, з матір'ю, та, на його думку, засуджував поведінку та життєві принципи батька, але почав помічати в собі прояви батьківських рис. У Н. всупереч власній волі і свідомості в певних ситуаціях проявлялась певна жорстокість і агресивність, що й призвело до скоєння важких злочинів. Але це не означає, що подібні риси поведінки Н. успадкував від батька.

Спеціалістами ТОЦССМ проведена психодіагностична робота із застосуванням наступних методик: "Моя сім'я", "Психогеометрія", питальник інтерперсонального діагнозу ( Т. Лірі, Р.Л. Лафорже, Р.Ф. Сучєк). Н. надавались психологічні консультування, також він був учасником тренінгових груп, робота з якими була спрямована на зняття агресивності, розвиток емпатійних здібностей. На даний момент клієнт відбуває термін покарання. Поведінкові риси змінились в позитивну сторону. Психологи, спеціалісти ТОЦССМ, ВК, родичі позбавленого волі підлітка продовжують спільну роботу по розвитку адаптивних можливостей підлітка.

Aнaлiзyючи випaдки pecoціaлiзaцiї звільнених з місць позбавлення волі, які мали позитивний результат можна надати наступні практичні рекомендації.

У важкого підлітка потрібно в першу чергу виявити позитивні якості, на основі яких лише й можливе досягнення з ним психологічного контакту та його перевиховання. Вивчення недоліків "звільненого" підлітка частіше відбувається опосередковано (через інших людей в ході конкретної діяльності, в природній обстановці.

Нормалізація стосунків з "важким" підлітком - основна передумова його об'єктивного вивчення.

Зрозуміти підлітка можна лише в тому випадку, якщо добре вивчити середовище, людей, які його виховували раніше, його товариші по вулиці. класу.

Необхідно спонукати вихованця до самопізнання та самооцінки: ніяке точне знання психології "важких" підлітків не дасть результатів, якщо сам звільнений не переконається в правильності даної йому оцінки, не усвідомить нетерпимості своїх недоліків.

Вивчення такого клієнта невіддільне від його виховання, перевиховання та спонукання до самовиховання.

Особливу увагу необхідно звернути на виникаючі спонтанно малі групи підлітків. Загальним для них (чи для більшості з них) є наявність найбільш впливових для даної групи осіб. Задача полягає в тому, щоб в якості союзників соціального працівника, психолога виступали особи, які позитивно впливають на дітей; нейтралізувати тих, хто негативно впливає на звільненого неповнолітнього.

Працюючи з підлітком, який повернувся з місць позбавлення волі, необхідно спочатку зруйнувати на6уті ним негативні стереотипи поведінки. Разом з цим в ньому слід виховувати установку на виправлення, самовдосконалення через працю та самовиховання. В такому випадку підліток буде вашим союзником у вирішенні нелегкої задачі по вдосконаленню власної особистості. При цьому слід виходити із оптимістичного прогнозу, що в кожному неповнолітньому можна знайти позитивні риси, які б правопорушення він не здійснив. Опираючись на ці позитивні риси, можна приступати до формування соціально-позитивної особистості. В ряді випадків можна говорити про так звану реституцію-відновлення в особистості підлітка позитивних рис, які були частково втрачені внаслідок протиправної діяльності та неблагоприємних зовнішніх впливів.

Однак не завжди між соціальним педагогом, психологом та важким підлітком налагоджується взаємна довіра. Тому, найбільш об'єктивну інформацію про підлітка дозволяють отримати методи психологічного вивчення фіксованих установок, його особистісних якостей. Наприклад, клієнту пропонуються анонімні картинки з нейтральним змістом малюнка (група молоді, яка сидить за пустим столом; черга в магазині; троє мужчин, які швидко рухаються в одному напрямку і т.д. В результаті тестування виявляється, що більшість із "важких" підлітків, які приховують факт своєї алкогольної залежності, інтерпретують ці нейтральні малюнки, як правило, в руслі алкогольної теми.

Типовим недоліком у ресоціалізації підлітків, звільнених із місць позбавлення волі є те, що спеціалісти часто залишають незакріпленими сформовані у них соціальні особистісні новоутворення, не використовують в необхідній мірі механізм вправляння. Тому й асоціальні навички та вміння з часом відновлюються, і загальний ефект перевиховання зводиться до мінімуму. Шляхом вправляння виховується схильність та здатність до самовдосконалення, здійснюється розвиток підростаючої особистості: закріплені вміння та навички стають основою для досягнення більш високих цілей. Лише переконавшись, що підліток здатний і готовий навіть в нестандартній ситуації та при відсутності контролю зі сторони старшого самостійно прийняти відповідальне рішення чи здійснити правильну дію, вчинок, соціальний працівник може підвести підсумок своєї праці.

Більшість засуджених розуміють, що суспільство бачить в них перш за все злочинців, що порушили закон, тобто усвідомлюють себе як людей зі схожою долею: "Між "нами" - ув'язненими та ними - вільними пролягає невидима межа". Причому якщо у колоніях загального режиму, де відбувають покарання вперше засуджені, усвідомлення "ми" ще відсутнє, хоча досить яскраво виражене розуміння існування "вони", то у колоніях особливого режиму, де утримуються особливо небезпечні рецидивісти, в їх свідомості чітко зафіксована спільнота, з якою вони себе ідентифікують. Така консолідація підтримує засуджених, додає їм душевної рівноваги. Разом із тим вона посилює відчуженість засуджених від суспільства, ускладнює подальшу їх адаптацію до нормального життя.

Робота спеціалістів ЦССМ повинна спрямовуватися на нівелювання вищезгаданого явища. З цією метою та з метою залучення вихованців до джерел народної культури, збереження національних традицій та обрядів, а також підготовки їх до повноцінного суспільного життя доцільним є проведення вечорів, конкурсів, шоу - програм. Це допоможе, наблизити неповнолітніх ув'язнених до людей "вільних", з відкритого суспільства, показати звільненим, засудженим підліткам, що вони потрібні, бажані суспільству, що ними опікуються і бажають їм лише добра; підсилити їх віру в щасливе майбутнє, можливість початку нового життя, не пов'язаного з кримінальним світом.

Схема 1.1.

Технологія соціальної реабілітації неповнолітнього, засудженого до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі

18