§ 4. Проблемні аспекти програми «рута»

Ще в середині 1990-х рр. у навчальному посібнику «Осно­ви комп'ютерної журналістики» (К., 1995) В. Іванова, О. Мелещенка, В. Різуна мовилося:

Поки що нездійсненною мрією журналістів залишаються такі коректори текстів, які поряд з великим по можливості орфо­графічним словником містили б словники тлумачні, терміно­логічні, словники синонімів, антонімів, скорочень, фразео­логізмів, крилатих виразів, іншомовних слів тощо. Якби комусь вдалося в одній програмі вмістити стільки словників одночасно, ця людина, точніше колектив (одній людині зробити подібне просто не під силу!), здійснив би інтелектуальний подвиг!

Через десятиліття по тому доводиться констатувати: та­кий інтелектуальний подвиг досі не звершений. Програма «РУТА», при усій її ефективності, має вразливі сторони, що не дає підстав вважати її панацеєю проти друкарських поми­лок. Отож, зосередьмося на цих проблемах.

Передовсім, відзначимо обмеженість її бази даних: лексич­на картотека Інституту української мови НАН України, за да­ними енциклопедії «Українська мова» (К., в-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000, с. 284) налічує понад 6 млн карток. Для порівняння нагадаємо: лексичний ресурс програми — це понад 160 тис. основ. І «РУТА», зрозуміло, розпізнає тільки ті лексичні одиниці, що їй «відомі», решта ж сприймаються нею як помилкові.

По-друге, програма не здатна адекватно працювати зі складними словами — утвореними способом основоскладання чи словоскладання, на кшталт «аркушевідбиток », «техскладання», «самототожність» тощо. Більшість подібних слів вона пропонує розбити на два.

По-третє, деякі слова занесені у словник програми з ор­фографічними помилками. А також підменю «Рута Парадиг­ма Слова» пропонує повні парадигми лексем, що насправді ними не володіють. Для прикладу, дієслово «дудіти» не має форми 1-ої ос. теп. ч., а довідка «РУТА» пропонує «дуджу»; лексема «студентство» здобуває не властиву їй форму множи­ни — «студентства».

По-четверте, програма не сприймає семантику на рівні фразовому та надфразовому, тому не всі її підказки щодо стилістичних і граматичних виправлень насправді виявля­ються слушними.

По-п'яте, не орієнтується у випадках омонімії та парономазії. Так, їй важко сприйняти, в якому значенні вжите у певному контексті слово «посібник» — як «вид навчальної літератури» чи «той, хто допомагає комусь (у здійсненні пере­важно злочинних дій)». Або інший приклад: слово «кон'юнк­тура» («сукупність взаємопов'язаних умов, певне становище») програмою сприймається як, можливо, помилкове, а для ви­правлення пропонується «кон'єктура» (у значенні «виправ­лення або відновлення зіпсованого тексту»).

З оглядом на суттєвість зазначених проблем, ризикнемо ствердити: цілковита відмова від традиційної коректури на користь комп'ютерної стане можливою аж ніяк не найближ­чим часом, адже ще надто великою залишається робота з удосконалення лінгвістичних комплексів. І звершити її мож­на лише скоординованими зусиллями спеціалістів різних нап­рямів: програмістів, лінгвістів, коректорів та ін.

Література до теми

Берлинер Э. М, Глазырина И. Б. , Глазырин Б. Э. Місrosoft Word 2002. Самоучитсль. — М.: ЗАО «Издательство БИНОМ», 2001. - 304 с.:ил.

Городенко Л. Типологія інтернет-видапь // Друкарство. — 2004. — № 5. — С. 25 - 28.

Іванов В. Ф., Мелещенко О. К., Різун В. В. Основи комп'ютер­ної журналістики: Навч. посібник. — К., 1995. — 244 с.

Коссак О., Юрчак І. Текстовий процесор \¥опі 2000. — Л.: БаК, 2001.— 152 с.

Лисенко В. Електронні видання України: етап становлен­ня // Друкарство. — 2004. — № 4. — С 41- 43.

Партико 3. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1996. — 207 с: іл.

Пещак М. М. Нариси з комп'ютерної лінгвістики: Моно­графія. — Ужгород: Закарпаття, 1999. — 200 с.

Порадник користувача. ПроЛінг Офіс для Windows. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. — 80 с.

Різун В. В. Основи комп'ютерного набору і коректури: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 172 с.

Тюлюкин В. А. Текстовьіе редактори и издательские систе-мьі: Учебное пособие. — Екатеринбург: Изд-во Уральского государственного экономического университета, 2000. — 83 с.

Шевченко В. Е. Лексика комп'ютерних редакційно-видавни­чих систем. Англо-український словник. — К.: Видавничо-поліграф. центр «Київський університет», 2000. — 112 с.

Шиб Й. Word 7.0: сотни полезньїх рецептов: Пер. с нем. — К.: ВНУ, 1996.— 336 с.

Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енцикл. словник для фахівців з теоретич. гуманіт. дисциплін та гуманіт. інф-ки. — К.: «АртЕк», 1998. — 336 с. — (Трансфор­мація гуманітарної освіти в Україні).

ТЕМА 5

_{КОРЕКТУРА}

І ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА

СКЛАДАННЯ

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ТЕХНІЧНИХ ПРАВИЛ СКЛАДАННЯ ТА ВЕРСТАННЯ ЯК ФАКТ ІСТОРІЇ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ

ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ СКЛАДАННЯ

Задум автора втілюється у певну текстуру, яку можуть су­проводжувати зображальні чи ілюстративні елементи (малюнки, таблиці, схеми, діаграми, карти тощо). В сукупності вони творять оригінал — інформацію, призначену читачеві.

Донесення цієї інформації передбачає два необхідних процеси — складання та верстання. Обидва ці процеси регламен­туються спеціальними технічними правилами, ігнорування яких свідчить про брак видавничої культури та нехтування інтересами читача, а дотримання—про високу якість видання.

Засвоєння цього блоку знань, необхідних у коректорській діяльності, потребує розуміння певних опорних термінів. Отже, передовсім ознайомтеся із словничком до тем «Технічні правила складання» і «Технічні правила верстання».

Відбивка — інтервал між складальними елементами: від колонтитула до шпальти; від заголовка до тексту; між заго­ловком і підзаголовком; двома рядками тексту; рядком та ілюстрацією; рядком та лінійкою чи орнаментальною при­красою тощо.

Втяжка — відступ зліва і (або) справа від краю складан­ня, утворений внаслідок того, що частина рядків має вужчий формат. Розрізняють втяжки: правосторонню (при відступі вліво); лівосторонню (при відступі вправо); двобічну (з обох боків).

Квадрат – одиниця типометричної системи мір, що за­стосовується для вимірювання форматів, великих шрифтів, ілюстрацій. 1 квадрат (кв.) рівний 48 пунктам, що складає 18,048 мм.

Кегль — розмір літери, що включає її висоту (розмір оч­ка) та проміжок від обрисів літери до ліній рядків, складених над і під нею (розмір заплечиків). Вимірюється в пунктах.

Пункт — типометрична одиниця вимірювання розміру шрифту та нетекстових елементів шпальти. Складає 0,376 мм. Умовне позначення пункту — рt. (або п.)