5. Значення класифікації речей на визначені індивідуальними та родовими ознаками

Практична спрямованість цієї класифікації речей знаходить свій прояв в такому.

5.1. По-перше, визнання індивідуально визначених речей незамінними речами має своїм наслідком те, що в разі їх загибелі (знищенні) після виникненні зобов’язання, предметом якого вони були, кредитор не має права вимагати передачі йому аналогічних речей. Таке зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна з сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України). Кредиторові при цьому може належати право вимагати відшкодування боржником збитків, завданих невиконанням зобов’язання, якщо загибель (знищення) індивідуально визначеної речі сталося з його вини. Навпаки, визнання родових речей замінними при аналогічних обставинах надає кредитору право вимагати від боржника передачі йому такої ж кількості та відповідної якості речей того ж роду.

По-друге, у разі невиконання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або в користування річ, визначену індивідуальними ознаками (яка фактично існує), кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання (ч. 1 ст. 620 ЦК України).

По-третє, предметом окремих договорів можуть бути або виключно індивідуально визначені речі, або родові речі. Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Відповідно ж до ст. 1046 ЦК України предметом договору позики можуть бути лише грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. Це пов’язано з тим, що в разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві ту ж саму річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України). Позичальник же за договором позики зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

По-четверте, предметом віндикаційного позову може бути виключно індивідуально визначена річ, що збереглася в натурі.

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

1. Поняття та значення поділу речей на споживні та неспоживні

1.1. Згідно зі ст. 185 ЦК України речі поділяються на споживні та неспоживні. Слід зазначити, що в економічному сенсі усі речі є споживними доти, доки вони мають споживну вартість.

В юридичному сенсі речі поділяються на споживні і неспоживні залежно від того, чи зберігається річ у первісному вигляді внаслідок одноразового її використання.

1.2. Якщо річ унаслідок одноразового використання знищується або припиняє існувати в первісному вигляді, вона є споживною річчю. До таких речей відносяться, зокрема, продукти харчування, сировина. Вони можуть лише відчужуватися (передаватися у власність) іншим особам. Саме тому такі речі можуть бути, наприклад, предметом купівлі-продажу, позики.

1.3. Речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд, є речами неспоживними. До них, зокрема, відносяться засоби виробництва, нерухомість. Тільки ці речі, згідно зі ст. 760 ЦК України, можуть бути предметом договору найму.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.