Тема 1. Політична економія як наука

1. Політична економія в системі економічних наук.

2. Предмет та об'єкт політичної економії.

3. Функції політичної економії.

4. Методи економічних досліджень.

5. Виникнення і розвиток політичної економії.

1. Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього необхідні умови.

Поняття економіка (від гр. oikonomia, буквально — мистецтво ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:

1. народне господарства певної країни, групи країн або всього світу;

2. сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

1. економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

3. сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

Економіка як складна різноманітно структурована система є об'єктом вивчення спеціальної науки — політичної економії.

Політична економія - це суспільна наука, що досліджує проблему використання чи переміщення рідкісних ресурсів (засобів виробництва), при якому досягається найбільше, максимальне задоволення безмежних потреб суспільства (мета виробництва). Політична економія вивчає шляхи "найкращого використання того, чим ми володіємо ".

Термін економія (від гр. oikonomia) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає "мистецтво ведення домашнього господарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господарство; "номос" — вчення, закон).

Термін "політична економія" був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економікс — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших — як "економічна теорія" або як "політична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів "економія", "політична економія", "економікс", "економічна теорія" об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об'єкта її дослідження — економічної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка (рис. 1).

Політекономія — це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Загальна економічна теорія

Основи економічної теорії (політекономія)

Мікро-

економіка

Мезо-

економіка

Мега-

економіка

Макро-

економіка

Рис. 1. Структура загальної економічної теорії

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Політична економія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну.

Позитивна політекономія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна політекономія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Отже, ця наука, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в економічній системі, з іншого, — давати рекомендації щодо її вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних потреб.

2. Оскільки політична економія пов'язана з дослідженням функціонування економічної системи, то її предметом є дослідження виробничих відносин, що виникають між: людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів. Виробничі відносини формуються під впливом відносин власності (знаходяться в основі функціонування економічної системи.

Політична економія вивчає механізм дії економічних законів, що керують розвитком цієї системи.

В цілому проблеми політичної економії вивчаються не з індивідуальної, а з суспільної точки зору. Виробництво, розподіл, обмін, споживання товарів і послуг розглядаються в ній з позиції суспільства в цілому.

Прийнято вважати, що об'єктом вивчення і дослідження політичної економії є відповідна сфера суспільства, а саме економіка (практика господарювання). Будь-яка національна економіка є структурно організована і в структурі суспільства виступає як відносно самостійна економічна система.

Під економічною системою розуміють певну сукупність механізмів чи інститутів функціонування і розвитку національної економіки.

Економічні системи як об'єкт політичної економії характеризуються такими особливостями: історичний характер, у зв'язку з цим економічна наука виступає як історична наука; практичний характер, тому економічна наука виступає як практична наука; суспільний характер, а політична економія виступає як суспільна наука; об'єктивний характер, оскільки його існування не залежить від індивідуальної волі і свідомості людини.

Економічні системи мають певну внутрішню структуру і в економічній теорії їх прийнято структурувати з позицій:

• фаз руху виготовленого продукту і благ;

• функціонування рівнів економіки;

• характеру регулювання економіки.

З позицій фаз руху виготовленої продукції і благ у будь-якій економічній системі виділяють:

1. Виробничу систему, під якою розуміють певні процеси трансформації ресурсів у продукти;

2. Ринкову систему або систему обміну, в якій здійснюється обмін виготовлення благ і послуг між суб'єктами економіки;

3. Систему споживання матеріальних благ і послуг.