31

Основні етапи розвитку європейських держав в епоху середньовіччя

В європейську історії середньовічна держава ввійшла як політична організація, що відноситься до так званих традиційних аграрних суспільств, які характеризуються

-високим ступенем соціальної нерівності

-військово-бюрократичним характером апарату управління

- нероздільність влади

- прагнення концентрації влади в руках одного суб’єкта.

У політичній житті середньовіччя можна виділити основні специфічні риси, як то:

- поєднання політичної влади та земельної власності, а на цій основі аристократизація влади (доступ до влади мала обмежена група людей – представники феодального класу: світські та духовні, невелика група міської верхівки, 6-7%)

- патрімоніальність влади (передача її від батька до сина, як королівську, так і на місцях)

- внутрішня динаміка середньовічної держави пов’язана ще з однією її важливою рисою як протистояння публічної та приватної влади. Успадковане від пізньої Римської імперії та епохи варварських королівств, воно визначало співвідношення сил королівського центру та носіїв територіальної влади – місцевих феодалів, які через отримані від короля імунітетні грамоти (грамота яка надавала адміністративну, судову, військову, фінансову владу на визначеній території представнику місцевої феодальної знаті, феодальному землевласнику). В ХІ-ХІІІ ст. грамоти на самоуправління отримали міста (міста-комуни), а в Італії, Іспанії та Франції навіть сільські комуни.

- перевага ідеї монархії над іншими формами влади, (хоч існували й республіки демократичні й олігархічні)

- нероздільність гілок влади (поєднання в одних руках адміністративної, судової, військової влади, а королі – ще й законодавчої)

- нелогічність та нечіткість ієрархії апарату управління (одні ж і ті органи виконували різні функції, наприклад палата лордів англійського парламенту і законодавчу діяльність і вищий судовий орган; збиранням податків могли займатись як органи місцевого управляння так і паралельно податкові загальнодержавні органи, як Іспанії, Франції, Англії)

Звичайно, кожна з цих рис мала величезне значення для реалізації публічної влади. Взяти хоча б першу, наслідком якої стала монополізація політичної діяльності вузьким колом феодального класу, світських і духовних, які представляли незначний відсоток населення Європи. Вони були носіями специфічного світогляду, в якому значне місце займали мілітарні риси, сеньйоріально-васальні обов’язки, елітарні уявлення (про виключну політичну роль і значення для держави саме представників еліти). Цю специфічну ментальність вони привносили і в політичне життя.

Етапи розвитку середньовічної держави є одночасно й етапи розвитку публічної влади

• варварське королівство

• ранньофеодальна держава

• держава феодальної роздробленості

• держава станово-представницької монархії

1. Варварське королівство

Політичні організації, які виникають під час Великого переселення народів, період їх існування – У–УІІ ст.: Вестготське, Остготське, Вандальське, Лангобардське, Бургундське, Франкське, англо-саксонські королівства (у Британії).

Це об’єднання, що мали перехідний характер від військової демократії до держави.

Риси:

• нестійкі ( більшість була розгромлена, захоплена, виключення – Франкське, яке мало безперервний розвиток)

• не мали чітких кордонів

• багатоетнічні, але кожний етнос жив замкнено, ізольовано від іншого. Назва королівства по етнічній приналежності правлячої знаті.

• Поєднували риси військової демократії і елементи державності, сприйняті від римської спадщини.

Варварські традиції:

• королівська влада була за змістом владою військового вождя, якого вибирала його дружина, на яку він спирався (проголошення королем на військових зборах, підняттям на щит, символ влади – спис; поняття коронації немає);

Хильдерік - Хильд-Рік - «Сильний в битві» або «Могутній воїн».

Хлодвіг - франкск. Hlodowig - корінь «hlod»: «прославлений», «видатний», «іменитий» и «wig»: «бій». «Хлодвиг» означає «Прославлений в бою»^.

Перстень найденный в 1653 году в гробнице

в Турне с изображением Хильдерика и

надписью «Childerici Regis».

(1) - Король англів (2) мерсійський воин (3,4) англо-саксонські воїни

• військові сили королівства – народне ополчення вільних общинників та королівська дружина (2-3 тис.); зберігається ділення на племена, родові колективи, що живуть кожне за власним звичаєвим правом;

• зберігається політична роль і управлінська за народними зборами, народними судами як у всьому королівстві так і на місцях.

Римські традиції:

• королі починають передавати владу у спадок своїм синам;

- 508 рік: Хлодвіг отримав від візантійського імператора Анастасія I титул «консула» і був названий «августом» під час свого урочистого в’їзду в Тур.

«Ни один варварский владыка не осмеливался объявить себя императором. Когда Одоакр сместил императора Западной Римской империи Ромула Августула, он отослал императорские инсигнии восточному императору Зенону в Константинополь, давая понять, что одного императора достаточно» - отримав звання патриція, консула західних провінцій.

«Мы преклоняемся перед титулами, даруемыми императором, более, чем перед нашими собственными», — писал один варварский король императору.

Самый могущественный из этих королей, Теодорих, приняв римское имя Флавий, написал императору: «Я раб ваш и сын ваш» — и объявил, что единственное его желание — сделать свое королевство «похожим на ваше, двойником вашей беспримерной империи».

• поряд з діленням за родо-племінним принципом є і територіально-адміністративні округи – графства, зароджується апарат королівських чиновників при дворі, а також частково посилаються королівські чиновники на місця – графи, функції їх виконують вихідці з королівської дружини, або колишні римські урядовці, які збереглись.

«Предводители варваров приглашали римлян в качестве советников, перенимали римские нравы, украшали себя римскими титулами консулов, патрициев и т.д. Они выступали не в роли врагов, а в роли поклонников римского политического устройства. Их скорее можно было принять за узурпаторов римской власти. Они составляли как бы последнее поколение тех иноземцев — испанцев, галлов, африканцев, иллирийцев, выходцев из восточных провинций, — которые постепенно захватывали высшие магистратуры и овладевали империей»

- Частково збереглась римська податкова система, хоч податки збираються нерегулярно. Збереглось частково римське право, за яким продовжує жити колишнє римське населення.

Головні процеси у королівствах: співіснування двох світів:

Около 440 г. Сальвиан, монах «священник из Марселя»

«Саксонские люди жестоки, франки коварны, гепиды безжалостны, гунны бесстыдны. Но столь ли предосудительны их пороки, как наши? Столь ли преступно бесстыдство гуннов, как наше? Заслуживает ли коварство франков такой же хулы, как наше? Достоин ли пьяный аламан такого же порицания, как пьяный христианин? Подлежит ли алчный алан тому же суду, что и алчный христианин? Удивителен ли обман со стороны гунна или гепида, если они не знают, что это грех? И что поразительного в ложной клятве франка, если он считает это обычным делом, а не преступлением?»

Трансформація пізньоримського суспільства (аристократія у великих землевласників з атрибутами економічної, політично, військової влади, римської вілли у раннє помістя, рабства у форму залежності (серваж), розширення у суспільстві різних форм залежності раніше вільного населення.

• зближення (різними темпами на різних територіях) населення: швидше відбувалось злиття знаті ( приблизно за 100 років), повільніше – простих общинників (до УІІІ ст. усі вирівняються у правах)

• формування приватної власності у варварських племен, та її юридичне закріплення (алод – приватна власність на землю, права на яку закріпили варварські правди)

• закріплення соціальних привілеїв за знаттю (життя знатного королівського дружинника оцінювалось в 3-6 разів вище простого воїна-общинника, знать мала право отримати в багато разів більше землі, ніж простий общинник: у англо-саксів керли - 1 гайду = 50 га, ерли – 5 гайд = 250 га)

чітку соціальну диференціацію закріпляли перші загальні королівські судебники – загально королівські записи звичаєвого права – варварські правди.

Титульный лист «Салической правды»

• Эдикт Теодориха отличался тем, что исходил не из персональности права, но стремился установить для всех «наций», римской и варварських

• Салический закон, записанный на латыни при Хлодвиге

• закон Гундобада (Lex Gundobada), изданный умершим в 516 г. королем бургундов Гундобадом и записанный на латинском языке, определял отношения между бургундами, а также между бургундами и римлянами

• право вестготов было впервые кодифицировано Эрихом (466 — 485), а затем Леовигильдом (568 — 586)

• Эдикт лангобардского короля Ротари (643 г.) был дополнен несколькими другими королями

• аламаны - «Расtus» VII в. и «Аламанская правда» («Lex Alamannorum») VIII в., написанная под влиянием франкского законодательства

• «Баварская правда» («Lex Baiuvariorum»), навязанная баварам в середине VIII в. франками, их покровителями.

- Для римлян: королям представлялось необходимым новое законодательство Оно в общем представляло собой адаптированный, упрощенный вариант кодекса Феодосия 438 г.: «Бревиарий Алариха» (506 г.) и «Lex romana Burgundiorum» у бургундов.

Титул LX. Про тих, хто хоче відмовитись від спорідненості

§ 1. Він має з'явитися в судове засідання перед особу тунгіна там зламати над своєю головою три палки, мірою в лікоть. І він повинен на судовому засіданні розкидати їх на чотири сторони ₍і сказати там, що відмовляється від співприсяжицтва, від спадщини і від усяких рахунків з ними. І якщо потім хто-небудь з його родичів або буде вбитий, або помре, він зовсім не повинен брати участі в спадщині, або у сплаті віри, а спадщина його самого повинна надійти до казни.

Титул XLI. Про людиновбивство

§ 1. Якщо хто позбавить життя вільного франка або варвара, що живе за салічним законом, і буде викритий, присуджується до сплати 8000 денаріїв, що становить 200 солідів.

§ 3. Якщо хто позбавить життя людину, яка перебуває на королівській службі, або ж вільну жінку, присуджується до сплати 24000 денаріїв, шо становить 600 солідів.

§ 5. Якщо хто позбавить життя римлянина — королівського співтрапезника і буде викритий, присуджується до сплати 12000 денаріїв, що становить 300 солідів.

§ 6. Якщо хто позбавить життя римлянина-землевласника і не королівського співтрапезника, присуджується до сплати 4000 денаріїв, що становить 100 солідів.

§ 7. Якщо хто позбавить життя римлянина, зобов'язаного платити податки, присуджується до сплати 63 солідів.

Титул LIX. Про алоди

§ 1. Якщо хто помре і не залишить синів, і якщо мати переживе його, нехай вона вступить у володіння спадщиною.

§ 2. Якщо немає матері і якщо він залишить брата або сестру, хай вступлять у володіння спадщиною

Додаток. Якщо не буде сестри матері, хай сестри батька вступлять у володіння спадщиною.

§ 3. У тому випадку, якщо їх не буде, сестра матері хай вступить у володіння спадщиною.

§ 4.1 якщо потім виявиться хто-небудь найближчий з цих поколінь, хай він вступить у володіння спадщиною.

§ 5. Земельна ж спадщина ні в якому разі не повинна дістатись жінці, але вся земля хай переходить чоловічій статі, тобто братам.

З едикту короля Хільперіка (561 -584).

Якщо хто, маючи сусідів, залишить після своєї смерті синів або дочок, хай сини, поки живі, володіють землею згідно з салічним законом. Якщо ж сини помруть, дочка так само хай одержує ці землі, як одержали б їх сини, коли б залишились живі. А коли помре брат, а другий залишиться живим, брат хай одержує землі, не сусіди...

«Бедные обездолены, вдовы стенают, сироты в презрении, и настолько, что многие из них, даже хорошего происхождения и прекрасно образованные, бегут к врагам. Чтобы не погибнуть под тяжестью государственного бремени, они идут искать у варваров римской человечности, поскольку не могут больше сносить варварской бесчеловечности римлян. У них нет ничего общего с народами, к которым они бегут; они не разделяют их нравов, не знают их языка и, осмелюсь сказать, не издают зловония, исходящего от тел и одежды варваров; и тем не менее они предпочитают смириться с различием нравов, нежели терпеть несправедливость и жестокость, живя среди римлян. Они уходят к готам, или багаудам, или к другим варварам, которые господствуют повсюду, и совсем не сожалеют об этом. Ибо они желают быть свободными в обличье рабов, а не рабами в обличье свободных. Римского гражданства, некогда не только очень уважаемого, но и приобретавшегося за высокую цену, ныне избегают и боятся, ибо оно не только не ценится, но вызывает страх… По этой причине даже те, кто не бежит к варварам, все равно вынуждены превращаться в варваров, как это происходит с большинством испанцев и многими галлами, равно как и со всеми, кого на обширных пространствах римского мира римская несправедливость побуждает отрекаться от Рима. Багауды, к примеру, обездоленные, истерзанные и изничтожаемые нечестивыми и кровожадными судьями, лишены были прав свободных римлян, а вместе с тем и достоинства называться римлянами. И мы называем их бунтовщиками, пропащими людьми, хотя сами же сделали из них преступников».

Ранньофеодальна держава

Період УІІІ–Х-ХІ ст. коли відбувається перехід до держави як основної нормативної форми самоорганізації політичного життя суспільства. Головну роль відіграли в цей час: Франкська імперія, Візантійська імперія, Англосаксонське королівство(кінець ІХ-середина ХІ ст.), Німецька Священна Римська імперія Х-ХІ ст., Київська Русь. Ці перші держави мали свої особливості:

• чітко визначені кордони (з будівництвом фортець для їх захисту)

• ділення всієї території на адміністративні одиниці (графства – Франкське, Англійське корол., уділи - Київська Русь тощо)

• створення апарату управління в центрі і на місцях на всій території

• формування загальнодержавного королівського права

• перехід від ополчення до професійної армії – рицарської кінноти,

• селянство відсторонюється від військової служби, ліквідуються народні збори, народні суди, їх заміняють королівські чиновники.

Головний зміст суспільних процесів у цей час: відбувається процес феодалізації:

1. формується велика земельна власність феодалів,

2. васально-ленні відносини сеньйора і васала,

3. селянство перетворюється в залежних держателів землі, що платять феодальну ренту

(цей процес феодалізації називають аграрним переворотом).

4.Виникає феодальне помістя (вотчина).

5. Феодали отримують імунітетні грамоти, які доповнюють власність на землю ще й адміністративно-судовою владою над селянами на місцях.

Ці держави як правило мають в своїй історії періоди загарбницьких походів, захоплення територій (бо потрібен резерв земель для роздачі феодалам). Тому будуть багатоетнічними імперіями. Вони переживають період централізації і сильної королівської влади (Франки від Карла Мартела до смерті Карла Великого, Київська Русь – від Володимира Великого до Володимира Мономаха), яка змінюється швидким розпадом і переходом до феодальної роздробленості.