3. Самостійність та незалежність центрального банку.

Питання про місце центрального банку в системі органів державної влади, ступінь його незалежності є актуальною проблемою сьогодення. Тісно взаємодіючи з органами державної влади, центральний банк займає особливе місце, яке в значному ступені визначається тим, наскільки такий банк є незалежним при здійсненні своєї діяльності від органів державної влади. Однак, слід зауважити, що у світі не існує  загально вироблених критеріїв, за якими можна визначити місце центрального банку в системі органів державної влади. На визначення такого місця впливає дуже багато чинників, серед яких і порядок організації та характер здійснення державної влади, і правова форма дій державних органів, і особливості економічного стану держави. Від місця в системі органів державної влади залежить положення центрального банку в ієрархії таких органів, залежить ступінь його незалежності. Від ступеня незалежності центрального банку залежить забезпечення стабільності національної валюти. Одним з основних чинників впливу на обмінний курс є процентні ставки.

Процентні ставки - ставки центрального банку по валютних операціях з іншими фінансовими установами. Завдяки процентним ставкам центральний банк може впливати на процентні ставки комерційних банків, на рівень інфляції та курси валют. Скорочення процентних ставок приводить до підвищення ділової активності і збільшенню інфляції. Збільшення процентних ставок супроводжується падінням ділової активності, зниженням інфляції і зміцнення місцевої валюти.

Процентні ставки центральних банків світу

Країна	Назва банку	Процентна ставка, %
Австралія	Reserve Bank of Australia	4,75
Великобританія	Bank of England	0,5
Єврозона	European Central Bank	1,25
Канада	Bank of Canada	1,0
Норвегія	The Norwegian Central Bank	2,0
Росія	Банк Росії	8,0
США	FED (Federal Reserve)	0,25
Україна	Національний Банк України	7,75
Швейцарія	Swiss National Bank	0,25
Швеція	Sweden Central Bank	1,75
Японія	Bank of Japan	0,1

Центральний банк будь-якої держави, здійснюючи свої функції, тісно пов’язаний з державою. Наділений особливим публічно-правовим статусом, він виступає ланкою економічного механізму і як самостійна ланка всередині цілого забезпечує йому єдність.

Російські дослідники В.П.Поляков та Л.А.Московіна виділяють дві форми незалежності центрального банку: політичну і економічну.

Політична незалежність - це самостійність центрального банку у виборі інструментів грошово-кредитної політики. Умовами політичної незалежності центрального банку є визначення порядку призначення членів його керуючого органу та голови цього органу, процедури узгодження прийнятих банком рішень з органами законодавчої та виконавчої влади.

Економічна незалежність центрального банку визначається відсутністю зобов'язання останнього фінансувати державні витрати та відсутністю пріоритетного кредитування уряду. Центральні банки мають самостійний бюджет (кошторис). Вони здійснюють свої видатки за рахунок власних доходів, а перевищення доходів над видатками спрямовують до державного бюджету, не сплачуючи при цьому податків. Економічна незалежність підкреслює особливий статус центрального банку порівняно з іншими владними структурами, які фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань і залежать, таким чином, від виділення їм коштів парламентом та урядом.

Крім того, для економічної незалежності центрального банку має значення характер застосування інструментів грошово-кредитної політики: застосування адміністративних (прямих) інструментів відкриває ширші можливості для втручання уряду у прийняття рішень банком. Автори, таким чином, зосереджують увагу на праві вибору стратегії (політична незалежність) і тактики (економічна незалежність). Але необхідно зауважити, що економічна незалежність значною мірою зумовлюється політичною.

Можливість ефективної реалізації центральним банком грошово-кредитної політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності від органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. З іншого боку, незалежність центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.

Зокрема, з позиції Г.А. Тосуняна, поняття “незалежність” стосовно національного центрального банку характеризується достатньо широким обсягом, тобто структурно включає певну множинність елементів, кожному з яких належать ознаки, що відносяться до змісту даного поняття. Він вважає, що основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку, є:

• вона може і повинна носити виключно правовий характер і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк.

• виходячи із своєї суті, соціального призначення, виконуваних функцій центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, а це означає, що здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

• незалежність центрального банку – продукт достатньо тривалого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірні та значимі результати;

• оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов`язана із загальною системою фінансів держави, остільки будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть і повинні проводитися лише після великої системної підготовчої роботи і повинні носити поступовий характер.

Г.А. Тосунян зазначає, що уявляється можливим виділити такі елементи, які складають у своїй сукупності обсяг поняття „незалежність центрального банку ” : інституціональна незалежність; функціональна незалежність; майнова незалежність; інструментальна незалежність; бюджетна незалежність; фінансова незалежність; кадрова незалежність. Німецькі дослідники визначають лише три складові поняття “ незалежності ” центрального банку: функціональну (інституціональну) незалежність; економічну (інструментальну) незалежність; кадрову незалежність.

У зарубіжній економічній літературі не існує однозначної думки щодо незалежності центрального банку. Фредерік Мишкін у підручнику "Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків" наводить аргументи як на користь, так і проти незалежності центрального банку. Найсильніший аргумент на користь незалежності центрального банку ґрунтується на погляді, що залежність центрального банку від уряду надавала би монетарній політиці інфляційних імпульсів. Основний аргумент проти незалежності виходить з того, що не демократично мати монетарну політику, яка впливає на добробут кожного в економіці, але визначається і контролюється елітною групою (центральним банком), яка ні перед ким не несе відповідальності. Слід відзначити, що західні науковці проводили дослідження зв'язку між ступенем незалежності центрального банку і рівнем інфляції. Вони прийшли до висновку, що показники інфляції є найменшими в країнах з найвищим рівнем незалежності центрального банку. До того ж країни з незалежним центральним банком не мають дуже високого рівня безробіття або більших коливань обсягу виробництва, ніж країни з менш незалежними центральними банками.

Незалежність центрального банку як обов’язкового елементу передбачає його самостійність у визначенні та реалізації грошово-кредитної політики. При цьому незалежність центрального банку розглядається як гарантія його ефективної діяльності, тобто як гарантія проведення банком виваженої грошово-кредитної політики, спрямованої на забезпечення стабільності національної грошової одиниці і зорієнтованої на перспективу.

У наш час принцип незалежності центрального банку стає актуальним питанням, хоча в деяких країнах такий принцип безпосередньо закріплений законодавством. Однак, не завжди законодавством країн визначено принцип незалежності центрального банку, більше того законодавством допускається можливість державних органів певним чином втручатися в грошово-кредитну діяльність центрального банку. Так, законодавством Англії  уряду надане право надавати Банку Англії вказівки, хоча на практиці упродовж останніх років уряд не використовував таке право. А у Франції уряду законодавством було надане право вирішувати питання грошово-кредитної політики, тому Банк Франції вважався найбільш залежним центральним банком у світі, з 1993 року у зв’язку з проведенням законодавчої реформи, вперше Банку Франції надане високий  ступінь незалежності.

Як показує досвід багатьох країн, незалежність центрального банку залежить не тільки від правового статусу центрального банку такої країни. Дослідники зазначають, що факторами незалежності центральних банків виступають:

• процедура призначення керівництва банку;

• участь держави у формуванні статутного капіталу банку та розподіл прибутку;

• ступінь відображення в законодавстві країни завдань та мети центрального банку;

• ступінь втручання державних органів у грошово-кредитну політику;

• фінансування державних видатків центральним банком країни.

Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.