Лекція 7, 8 – організаційні структури. Порядок їх побудови

План

1. Загальні поняття організаційної структури: бюрократичний та адаптивна структури.

2. Види бюрократичних структур:

   1. Лінійна структура, її позитивні якості і недоліки.

   2. Лінійно-штабна структура, її позитивні якості та недоліки.

   3. Функціональні структура, її позитивні якості та недоліки.

   4. Лінійно-функціональна структура, її позитивні якості та недоліки.

3. Адаптивна структура:

   1. Програмно-цільова та матрична структура: її позитивні якості та недоліки

4 Дивізійна структура

5 Централізація та децентралізація

1 Загальні поняття організаційної структури: бюрократичний та адаптивна структури

Організаційні структури являють собою базові блоки, які є в основі усієї організації. Поєднання різних типів структур дає можливість спроектувати таку, яка відповідає поставленим менеджером завданням.

Після розділення організації на робочі групи і розподілу вказаних груп по рівнях управління необхідно сформувати оптимальну структуру організації.

Організаційна структура управління – це цілісна сукупність сполучених між собою інформаційними зв'язками елементів об'єкту і суб'єкта управління. Вона відображає побудову системи управління організацією, тобто розподіл підрозділів фірми по рівнях управління в їх взаємозв'язку. Залежно від співвідношення рівнів управління і структурних підрозділів всі види організаційних структур можна розділити на дві основні групи. До першої групи відносяться традиційні, або бюрократичні, структури управління, до другої – адаптивні, або органічні. Існує ще ряд їхніх видів, які є комбінацією перших двох, це дивізіонні, конгломератні.

Історично першим сформувався бюрократичний тип.

Відповідну концепцію підходу до побудови організаційних структур розробив на початку ХХ сторіччя німецький соціолог Макс Вебер. Він запропонував нормативну модель раціональної бюрократії, кардинальним чином міняючу раніше діючі системи комунікації, звітності, оплати праці, структури робіт, відносин на виробництві. У основі цієї моделі лежить уявлення про підприємства як про "організовані організації", що пред'являють жорсткі вимоги, як до людей, так і структурам, в рамках яких вони діють.

Ключові концептуальні положення нормативної моделі раціональної бюрократії такі:

1) чіткий розподіл праці, використання на кожній посаді кваліфікованих фахівців;

2) ієрархічність управління, при якій нижчий рівень підкоряється і контролюється вищестоячим;

3) наявність формальних правил і норм, що забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх завдань і обов'язків;

4) дух формальної безособності, характерної для виконання офіційними особами своїх обов'язків;

5) здійснення найму на роботу в відповідності з кваліфікаційними вимогами до даної посади, а не з суб'єктивними оцінками.

Головні поняття бюрократичного типу структури управління - раціональність, відповідальність і ієрархічність. Сам Вебер вважав центральним пунктом концепції виняток зміщення "людини" і "посади", бо склад і зміст управлінських робіт повинні визначатися виходячи з потреб організації, а не людей в ній працюючих. Чіткі приписи ,що сформулювалися по кожній роботі (що необхідно робити і якими прийомами) не залишає місця для прояву субє'ктивізму і індивідуального підходу. В цьому полягає принципова відмінність бюрократичної структури від історичної що передувала їй общинної, де головна роль відводилася партнерству і майстерності.

Бюрократичні структури управління показали свою ефективність, особливо в великих і дуже великих організаціях, в яких необхідно забезпечувати злагоджену чітку роботу більших колективів людей, працюючих на єдину мету. Ці структури дозволяють мобілізувати людську енергію і кооперувати працю людей при рішенні складних проектів, в масовому і крупносерійному виробництві. Однак їм притаманні недоліки, особливо помітні в контексті сучасних умов і завдань економічного розвитку. Очевидно передусім, що бюрократичний тип структури не сприяє зростанню потенціалу людей, кожний з яких використає тільки ту частину свого хисту, що безпосередньо потрібна по характеру роботи, що виконується. Ясно також: коли питання стратегії і тактики розвитку організації вирішуються лише на вищому рівні, а всі інші рівні зайняті винятково виконанням рішень згори, то втрачається загальний управлінський інтелект (що розглядається сьогодні як найважливіший чинник ефективного управління).

Ще один витяг із структури бюрократичного типу - неможливість з їхньою допомогою управляти процесом змін, направлених на вдосконалення роботи. Функціональна спеціалізація елементів структури призводить до того, що їхній розвиток характеризується нерівномірністю і різноманітною швидкістю. В результаті виникають протиріччя між окремими частинами структури, несогласованністю в їхніх діях і інтересах, що уповільнює прогрес в організації.

Спеціалісти вважають, що в ієрархічній побудові ті рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну структуру управління. Необхідність переробки інформації, встановлення зв’язків обумовили появу функціональних служб, тобто штабів у системі управління, які створили функціональну структуру управління.