1.1. Особливості формування інформаційних ресурсів в управлінській діяльності

В умовах централізованого планування економіки і розвитку національного суспільства більша частина ділової та комерційної інформації виробникам не була потрібна. Вона надходила у вигляді директивних планів, замовлень, прикріплення до споживачів і постачальників. Ділова та комерційна інформація просто не існувала в самостійній формі, вона мала напівзакритий характер і не була доступною для підприємницької сфери не лише в середині країни, а й за кордоном.

Після зламу адміністративної системи підприємство зіткнулося з гострою нестачею практично будь-якої інформації ділового характеру, необхідної для роботи в умовах ринку. І якщо про ситуацію на внутрішньому ринку можна було довідатися з підприємницьких видань, телепередач, реклами тощо, то інформація про становище на світовому ринку надходила від західних фірм, зацікавлених на сучасному етапі не стільки в установленні рівноправного та взаємовигідного співробітництва, скільки в тому, аби скористатися нашим тяжким становищем.

Водночас зрозуміло, що ринкова економіка не може вдосконалюватися без зовнішньоекономічних зв’язків, але для участі в світовому господарстві наші підприємства та організації мають вийти на світовий рівень ділової культури, стати рівноправними партнерами, засвоїти всі ті знання, що потрібні для розвитку суспільства.

На сучасному етапі розвитку суспільства необхідно зрозуміти, що інформація — це товар, який має високу ціну, якщо він саме той, що потрібен користувачеві та надходить вчасно. Насправді, хто із підприємців не хотів би знати найнижчу ціну, за якою пропонується конкретний товар і ким саме, або найвищу ціну й покупця, котрий хотів би придбати його товар. Мабуть, немає потреби доводити, що без вичерпної інформації про партнера не варто підписувати жодного контракту. Однак, отримуючи інформацію від інформаційної служби, користувач, як правило, сплачує не лише за інформацію, а й за послуги, тобто за послуги з надання конкретному споживачеві технологій з обробки інформації.

Простий аналіз циклу прийняття ділового рішення (табл. 1.1) свідчить, що на кожному з його етапів підприємцеві потрібна різноманітна інформація. З іншого боку, вимоги до цієї інформації постійно підвищуються і системи та засоби забезпечення її збору, обробки і доступу об’єктивно постають найважливішими компонентами ринкової інфрастуктури, значення якої постійно зростає.

Великий і постійно зростаючий універсум електронної інформації практично з усіх галузей людської діяльності, доступної з використанням простої, розрахованої на нефахівців комп’ютерної технології, згідно з якою можна підключити персональну ЕОМ через модем і телефонну лінію, широко використовується діловими людьми в практичній роботі та, по суті, перетворюється в невід’ємну частину сучасної господарської діяльності, основною складовою якого є підприємництво.

Таблиця 1.1

Цикл прийняття ділового рішення

Найменування операції	Необхідна інформація
1. Пошук своєї ніші на ринку.	Комерційна і маркетингова інформація про продукти та послуги. Ділові новини. Статистична і демографічна інформація.
2. Визначення перспективних споживачів.	Ділові новини. Комерційна інформація по підприємствах і організаціях.
3. Здійснення продажу.	Біржова і фінансова інформація. Правова інформація.
4. Надання кредиту.	Дані про фінансове становище партнерів.
5. Гарантії постачальникам.	Дані про фінансове становище партнерів, стан реалізації, наявність коштів на розрахунковому рахунку або про їх надходження.
6. Виробництво і відправка продукції.	Науково-технічна і спеціальна інформація.
7. Збір коштів.	Дані про фінансове становище партнерів. Правова інформація.
8. Реінвестування у бізнес	Біржова і фінансова інформація. Науково-технічна і соціальна інформація. Ділові новини.

Зростання попиту на комерційну інформацію і відповідні інформаційні послуги закономірно зумовило появу організацій, основною діяльністю яких стало саме задоволення цього попиту. Ще з кінця 1989 р. почали з’являтися перші недержавні служби — інформаційні служби ділової та комерційної інформації, які швидко зуміли сформувати цей сектор ринку. Розпочавши з ведення картотек і випуску 1) друкованих періодичних (наприклад, „Коммерсант d”, „Деловой мир”) 2) довідково-рекламних (наприклад, «РАУ-Пресс», «Информсистема-Резерв», „Laries”) видань, вони швидко перейшли до формування баз даних.

Почали працювати незалежні інформаційні агентства, котрі спеціалізувались на діловій і комерційній інформації, наприклад „Агентство экономических новостей”, „КОМИНФО”, „ПАЛИнформ”, „Рейтинг”.

У 1989–1991 рр. почали розвиватися загальнодоступні транспортні телекомунікаційні мережі („РЕЛКОМ”, „СПРИНТ”, „ИАСНЕТ”, „РОСПАК”, „ГЛАСНЕТ” та ін.). З 1991 р. для комерційного використання було відкрито відомчі мережі та канали зв’язку, такі як „ИСТОК”, „КОНТУР”, „ИСКРА”, „СИРЕНА”, „ЗАСЛОН” та ін.

На базі галузевих мереж утворюються системи обміну комерційною інформацією, наприклад „РИКО”, мережа „ДЕПАРТАМЕНТА МОРСКОГО ТРАНСПОРТА”, „Минсвязи” („МГТС”, „Центральний телеграф”). Великі біржі й Торгові доми також створили свої інформаційні мережі, наприклад „РТСБ”, „МЭБ”, „РКБМ”, „МЦФБ”, „БУВР”, в яких нарівні з біржовою інформацією почала розповсюджуватися оперативна інформація про попит і пропозицію на товари та цінні папери.

У цей самий час почали формуватись інформаційно-комерційні системи (ІКС) обміну і обслуговування діловою інформацією. Серед ІКС можна назвати „АДС МИР”, службу „Деловой Мир”, „СИТЕК”, „ИСТОК”, „РЕМАРТ”. Інформацію від цих мереж спочатку можна було отримувати через мережу електронної пошти шляхом підписки. Особливо відомими тут стали „РЕЛКОМ” і „ДЕМОС”.

З 1993 р. як мережі електронної пошти, так і мережі, що реалізують режим ОН-ЛАЙН (наприклад, „СПРИНТ” і „ИАСНЕТ”), почали активний пошук нових джерел інформації для включення її до складу баз даних своїх хост-центрів (центрів обробки баз даних) і розширення спектру інформаційних послуг.

З часом користувачі усвідомили великі незручності при використанні оперативного доступу до інформації мереж електронної пошти, а відтак швидкими темпами почали розвиватися мережі передачі даних, що працюють у протоколі Х.25 і дозволяють доступ до інформації в режимі „он-лайн” — режимі реального часу.