1.Адміністративно-політичний статус України у складі Російської та Австро-Угорської імперій у хіх ст.

На початок ХІХ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій.

Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі. На початку XIX століття в Російській імперії існувало 9 губерній: Київська, Полтавська, Чернігівська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська і Волинська. 1815 до Російської імперії було приєднано Холмщину і Підляшшя, які 1831 увійшли до складу Сідлецької, Люблінської і Гродненської губернії. В Україні було створено чотири генерал-губернаторства: Київське (Київська, Волинська і Подільська губернії), Малоросійське (Полтавська і Чернігівська), Харківське (Харківська і Воронезька), Новоросійське (Катеринославська, Таврійська, Херсонська губернія і Бессарабська область). Вся повнота військової і цивільної влади на території адміністративних одиниць належала генерал-губернатору. У першій половині XIX ст. волості створювалися лише в тих районах губернії, які були населені державними селянами. Поділ всієї території губернії на волості введений у ході здійснення селянської реформи 1861, що дозволило повсюдно з 1866 встановити чотириступеневу систему управління (центр — губернія — повіт — волость). Зміни кількості та меж волостей протягом другої половини XIX ст. були незначними, та до початку XX ст. волосний поділ набув сталого характеру. З межами губерній більш-менш узгоджувався церковно-адміністративний поділ на єпархії. Однак царат офіційно не вживав назв земель-регіонів України, навпаки, став активно здійснювати історичні пам’яті українського народу. Також в значні зміни на українських землях відбулося за правління Олександра 2. саме він скасував кріпацтво у 1861 році (аграрна реформа). Земельна реформа уряду Олександра 2 відкрила шлях до інших ліберальних перетворень 60-70-х років 19 ст. Були проведені військова, фінансова, судова, шкільна, земська та міська реформи.

В Австрійській імперії теж були зміни. На той час при владі були Габсбурги. Вони активно запроваджували в Галичині німецьку мову, на яку швидко перейшла міська адміністрація, суд, університет, навіть середня школа. Австрійський уряд пробував переселяти до Галичини німецьких колоністів, але ця політика не мала глибоких наслідків і кількість німецьких колоністів була в Галичині відносно невеликою. Галицькі селяни отримали право апеляції до вищих органів

2. Розкрийте процес капіталістичної еволюції України у складі Австро-Угорської та Російської імперії, її особливості у хіх ст.

Після реформи 1861р. Наддніпрянська Україна переживала добу бурхливого економічного зростання. Це було зумовлено особливістю економічної політики царизму: Російський уряд активно розвивав неросійські регіони імперії, у тому числі Україну, при цьому виходячи виключно з інтересів імперії, що спричинило переважно сировинний характер розвитку господарства України. Наявність на її території величезних покладів вугілля, залізної руди, виняткова родючість ґрунтів, а також функціонування зручних морських портів для вивозу продукції умовили прискорений економічний розвиток України. Сільське господарство. Найбільш характерними рисами розвитку цього сегменту економіки були:

– поступовий перехід аграрного сектора до капіталістичних форм господарювання. Причому поміщицькі господарства правобережних і лівобережних губерній за рахунок напівфеодальної експлуатації селян більш повільно вростали в капіталізм. У цих регіонах ще діяла відробіткова система, яка вела до прогресуючого розорення і кабали основної маси селян. На Правобережі найбільш інтенсивно розвивалася цукрова промисловість.

На півдні України ліквідація поміщицького землеволодіння, звільнення від будь-яких залишків феодальної залежності, формування фермерських господарств відбувалися швидше. Поміщики створювали на базі своїх маєтків великі агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманої праці, заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу;

– капіталізація поміщицьких та селянських господарств сприяла формуванню ринку вільнонайманої праці. Наприкінці XIX ст. майже 2 млн. поденних та постійних найманих робітників були зайняті у землеробстві України. Найбільш широко наймана праця використовувалася в Катеринославській, Таврійській, Херсонській, Подільській та Волинській

3.Проаналізуйте соціально-економічні реформи в Російській імперії у другій половині 19 ст. Формування товарно-грошових відносин в аграрному секторі. Розвиток міст, банківської системи,центрів зовнішньої системи.

Ліквідація кріпосного права відповідно до “Загального положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”, підписаного 19 лютого 1861 р. Олександром ІІ, відкрила нові можливості для розвитку товарно-грошових відносин у господарстві України. Економічний розвиток якої у пореформний період мав ряд особливостей:

1. Розвиток капіталізму у сільському господарстві. Як відомо, він розвивався в Україні двома шляхами. Перший – прусський, типовий для Німеччини, він грунтувався на великому поміщицькому господарстві, яке поступово входило у ринок. Другий шлях – американський, типовий для США. Він базувався на вільному фермерському господарстві та інтенсивних методах його ведення. Земля належала фермерові на правах особистої власності.

Перехід на капіталістичні відносини у сільському господарстві супроводжувався розшаруванням поміщицького землеволодіння. Земля все більше ставала товаром. Важким був перехід селянства на капіталістичний шлях розвитку (необхідність викупу, майнове розшарування, залежність від сільської громади, обезземелення селян, феодально-кріпосницькі пережитки).

Новим явищем пореформенного періоду стала поява в українських губерніях кооперативів.

За темпами розвитку сільського господарства, основою якого було зернове господарство, різні райони України відрізнялися один від одного. 90 відсотків посівної площі було зайнято під зерновими і лише 4 відсотки – під технічними культурами. На кінець ХІХ ст. Україна давала 43 відсотки світового врожаю ячменю, 20 відсотків пшениці, 10 відсотків кукурудзи.

2. Прискорений розвиток капіталізму у промисловості. Якщо у 1865 р. в Україні нараховувалось 5244 підприємства, то у 1895 р. – уже 30310, продовжувалось освоєння Донецького кам’яновугільного і Криворізького залізорудного басейнів.

3. Формування капіталістичної економіки, розвиток товарно-грошових відносин вимагали стабільної фінансово-кредитної системи. У 1860 р. був утворений Державний банк, у 1882 р. Селянський поземельний банк,у 1885 р. Дворянський. Успішно діяли комерційні банки. Було проведено грошову реформу. Слід відмітити, що творчість відомого вченого професора

С.Я. Борового, який багато років працював в Одеському інституті народного господарства, була присвячена дослідженню історії становлення та розвитку банківської системи в Україні.

губерніях. Згодом в Україні відбувся промисловий переворот протягом 70-х-початку 90-х років XIX ст. У ці роки було закладено основу формування індустріального суспільства.

В Австрійській імперії основою економіки в Австрійській імперії залишалося сільське господарство Тим більше це було характерним для західноукраїнських, словацьких та польських земель, які опинилися під пануванням Габсбургів. Карпатські гори завжди славились своїми лісами, і не випадково саме тут виникли різноманітні лісопилки. Карпати також були також відомі соляними розробками. З 20-х років 19 ст. в цих регіонах України посилилися капіталістичні тенденції в розвитку ринку економіки , особливо в таких містах, як Львів, Перемишль та Чернівці, які стали одночасно значними торговельними центрами, однак ще кілька десятиліть тут домінували підприємства мануфактурного типу.

Отже, в плані економіки на українських землях обох імперій відбувалися значні зміни. Якщо вважати, що українські землі на той час дуже відставали від інших країн, то ці зміни можна вважати досить великими, як в Австрійській імперії так і в Російській.

влади, яке вже давно мали селяни австрійські та чеські. 17 квітня 1848 року Галичину було звільнено від панщини. Панам же надавалися певні пільги, а уряд мав заплатити їм компенсацію. Первісно цей закон не поширювався на Буковину, але внаслідок селянських заворушень австрійська імперія була змушена піти на поступки. Таким способом українці вирішили й усі інші національні питання. Так вони поступово домоглися про запровадження у школах і громадському житті східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу на всі посади та зрівняння в правах греко-католицького духівництва з католицизмом.

Отже, перебуваючи у складі таких імперій як Російська та Австрійська, українці знов і знов намагалися відстоювати свої права на все, так як їх постійно цим обмежували. Наприклад в Австрійській імперії хоч і уряд був суворий, але все одно були певні права, які поступово український народ відстоював та закріплював. В Російській імперії головною подією для українців є те, що була відмі6на кріпосного права, та проведення інших реформ. Звідси можна зробити висновок, що українці хоч і були розділені між двома країнами, але вони не здавалися, і боролися за незалежність та за об’єднання свої земель.