1.2.2 Еволюція авторського права

Початком розвитку авторського права послужив винахід друкарства, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак, це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі Англії і Франції стали надавати книговидавцям привілеї у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту у вигляді накладення штрафів, арешту, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

З появою друкарства різко зросли доходи видавців і продавців книг, при цьому інтереси авторів творів не були враховані.

У 1710 році був прийнятий перший авторський закон (закон копірайту), що одержав назву «Статут королеви Ганни». Відповідно до цього закону автору надавалося виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років з моменту створення, і також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну.

У 1791 – 1793 рр. був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійського закону, французьке право автора інтерпретується як авторське право, автор користується їм усе життя.

Необхідно відзначити, що й в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що має економічну цінність і тільки філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант, бачили в авторському праві не просто форму власності, що забезпечує матеріальну вигоду для автора, але і прав на ім'я автора. Інтернаціоналізація, безумовно, поширилася і на сферу авторського права. У 1886 році була підписана Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, якою був заснований Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів.

Бернська конвенція базується на трьох основних принципах:

• національний режим, відповідно до якого твір, що одержав правову охорону в одній з держав – членів Союзу, одержує таку ж охорону на території всіх країн-учасниць цього Союзу;

• автоматична охорона – охорона надається в силу створення твору і не обумовлюється реєстрацією такого твору у відповідному Відомстві;

• незалежність охорони – володіння наданими правами і їхня реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору .

У 1952 році була підписана ще одна конвенція – Всесвітня конвенція про авторське право.

Сучасна форма закону про авторське право передбачає право автора на ім'я, а також захист творів протягом всього життя автора і 50 років після його смерті.

Більш ефективній міжнародній охороні інтелектуальної власності сприяють і інші міжнародні угоди, що будуть розглянуті пізніше.

З метою посилення міжнародного співробітництва в сфері інтелектуальної власності у 1967 році в Стокгольмі була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). У 1974 році ВОІВ одержала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогоднішній день членами ВОІВ є 184 держави, у т.ч. і Україна.