2) Значення формування екологічної свідомості населення для здійснення основних завдань екологічної політики України

Сьогодні вже ясно, що на порядку денному настійно встало питання про якомога більш широку екологізацію суспільної свідомості. Екологізація суспільної свідомості включає в себе формування екологічної свідомості як самостійну форму суспільної свідомості, а також внесення екологічного аспекту у всі інші форми (політичну і правову свідомість, мораль, мистецтво, філософію і т. д.) і рівні (теоретичне і повсякденне, масова свідомість, ідеологія і суспільна психологія) суспільної свідомості.

Екологічна свідомість — найважливіший компонент екологічної культури, що об’єднує всі види і результати матеріальної і духовної діяльності людей, направленої на досягнення оптимальної взаємодії суспільства і природи, на екологізацію матеріального і духовного життя суспільства.

Потреба в формуванні екологічної культури як вирішального чинника в гармонізації відносин суспільства і природи стає в цей час все більш актуальною. "Екологічна культура, — відмічає П. Проскурін, — повинна стати у нас справою державною. Доки ця культура не буде доведена до відома кожного з нас, доти користі не буде.".

Першорядну роль в формуванні високої екологічної культури грає екологічна освіта і виховання. Метою екологічного виховання і освіти є цілеспрямоване формування у кожної людини на всіх етапах його життя глибоких і міцних екологічних знань, цілісних уявлень про біосферу, розуміння органічного взаємозв’язку і єдності людства і навколишнього середовища, ролі природи в житті суспільства і людини, необхідності і значущості її охорони і раціонального використання ресурсів, виховання особистої відповідальності за стан навколишнього середовища.

Кінцева мета такої освіти полягає в тому, щоб надати населенню можливість зрозуміти складний характер навколишнього середовища і необхідність для всіх країн розвиватися таким чином, щоб це узгоджувалося з навколишнім середовищем.

Подібна освіта повинна також сприяти усвідомленню людством економічної, політичної і екологічної взаємозалежності сучасного світу, з тим щоб підвищити почуття відповідальності всіх країн, що стане передумовою для розв’язання серйозних проблем навколишнього середовища на глобальному рівні.

3) Міжнародне співробітництво України щодо вирішення екологічних проблем держави

Екологія на порозі ІІІ тисячоліття поставила перед політикою усіх держав світу такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічна конвенсія виробництва, екологічна безпека населення. Природа екологічних проблем єдина для всього світового суспільства, тому їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Сьогодні виникло нове поняття в розвитку цивілізації – екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Україна, як європейська держава, приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження природного середовища. У зв’язку з цим державна екологічна політика має посідати провідне місце у реалізації зовнішньополітичних пріоритетів країни.

Міжнародне співробітництво здійснюється відповідно до пріоритетних напрямів, які забезпечують входження України у світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічною політикою й системою стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги вгалузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки і раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов’язаних із закриттям ЧАЕС, упровадження економічних інструментів природокористу вання, навчання персоналу, отримання інформації, баз даних та програмних продуктів у галузі охорони природного середовища. Україна є членом та бере участь у роботі провідних міжурядових організацій, діяльність яких пов’язана з вирішенням проблем охорони довкілля та ядерної безпеки. Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на між державному рівні випливає із глобального характеру екологічної кризи. Сьогодні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає екологічний імператив. Сьогодення ознаменувалося усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки.

З 1991 р. в Україні введена плата за забруднення навколишнього середовища. Заходи направлені

на реалізацію головного принципу: не максимізація прибутків підприємців або держави, а досягнення стійкого розвитку шляхом збалансованого природокористування так, щоб розвиток матеріального виробництва в будь-якому регіоні забезпечував стійкість екосистем.

Економічне забезпечення збереження природного середовища включає: 1) державне фінансування заходів з охорони природи; 2) ліцензування; 3) нормування; 4) створення екологічних фондів;

5) систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються; 6) економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища; 7) економічне стимулювання зниження забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; 8) пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію, у тому числі і сільськогосподарську; 9) право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами

Сучасний рівень розвитку суспільства на перший план висуває систему екологічних показників.

Тринадцять країн Європи, США та Канада ввели споживчу плату – це плата за те, що за дорученням державних органів певні підприємства збирають, зберігають та знешкоджують відходи тих виробництв, які не упорядкували цієї системи самі. Відомо три основних підходи до економічної компенсації екологічних збитків: рентний, витратний, оптимізаційний У багатьох країнах світу прийнятий саме витратний принцип екологічних платежів, відповідно розміри плати за забруднення виводяться з розмірів витрат, необхідних для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків. На даний момент у світі відсутній цілісний механізм вирішення екологічних проблем. Це пов’язано з

неготовністю урядів та населення до прийняття ідеї колективної відповідальності людства за

збереження біосфери. Україна сьогодні перебуває у скрутному економічному становищі, але намагається запровадити в життя соціально-правові важелі охорони природи: 1) введення екологічних норм та стандартів, що обов’язкові як для підприємств, так і для окремих осіб; 2) проведення обов’язкових екологічних

експертиз; 3) створення юридичних можливостей для кооперування підприємств для виконання

екологічних програм на взаємно договірній основі; 4) поширення безвідходних і чистих технологій

через систему виставок та ярмарків; 5) адміністративні обмеження на види робіт та технологій, що

шкодять природному середовищу Дуже важливим елементом концепції екологічної безпеки в Україні та інших країнах світу є її правове забезпечення та визначення поняття екологічного злочину. У міжнародному праві під

екологічним злочином розуміють соціально небезпечні дії, спрямовані на знищення життя людей чи

навколишнього середовища і дуже жорстко караються, іноді навіть до довічного ув’язнення. Норми

екологічного права є обов’язковими, якщо вони закріплені законом і підкріплюються методами

державного примусу для тих суб’єктів, які ігнорують їх. Провідною державою у світі у сфері державного регулювання проблеми екології і системи соціального захисту населення є Німеччина. Майже за 30 неповних років тут було прийнято більш як 600 різноманітних законодавчих актів у галузі охорони навколишнього середовища. У міжнародному екологічному праві провідне місце займає принцип запобігання, відповідно до

якого основною метою цивільних дій є попередження порушень природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень. Ця вся система ще недосконала у тому аспекті, що економічно розвинені країни мають ряд слаборозвинених країн, які використовують як країни “екологічного гною”, розташовуючи на їхніх території екологічно небезпечні підприємства, а збитки не відшкодовують; вважають, що екологічні витрати повинні нести країни, де розташовані підприємства. У 1995 р. Україну було прийнято до Ради Європи. Започатковано співпрацю у природоохоронній галузі з Європейським Союзом. На сьогодні Україна підписала 16 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру та 5 протоколів до них. Готується за участю спеціалістів Міністерства з надзвичайних ситуацій підписання та ратифікація ще 12 міжнародних

конвенцій. Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює співробітництво в рамках 43 міжнародних угод та договорів 1. Це міністерство також координувало роботу з підготовки та участі представників України в Міністерській конференції “Навколишнє середовище для Європи”. Працівники міністерства представляли інтереси нашої держави на Генеральній конференції МАГАТЕ, конференції країн-учасниць Конвенції зі змін клімату, Конвенції про біорізноманіття та ін. Зараз виконуються та перебувають на стадії розробки понад 20 міжнародних довго- та короткотермінових програм і проектів у галузі екологічної безпеки на загальну суму близько 13 млн доларів США.

На сучасному етапі вирішення екологічних проблем Чорноморського регіону неможливо уявити без міжнародного співробітництва, що обумовлено багатьма чинниками. Основними з них є глобальний характер екологічних проблем та транскордонний характер поширення забруднень, передусім – через повітряний басейн та транскордонні води. Тому координація та об’єднання зусиль і ресурсів, насамперед із сусідніми державами, для боротьби за зменшення забруднення є життєво необхідними. Саме тому протягом 90-х рр. минулого століття сформовано законодавчі основи чорноморського регіонального економічного та природоохоронного співробітництва. Ключовим фактором розвитку природоохоронного співробітництва стали розробка, ухвалення, ратифікація Конвенції про захист Чорного моря від забруднення та набуття нею чинності (1994). З того часу минуло понад десять років, що дає підстави говорити про певні зрушення в системі регіонального співробітництва та набутий досвід вирішення регіональних проблем.

Загальноєвропейську політику в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та збалансованого розвитку розробляє Комітет екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (UNECE), членом якої є Україна.

4 лютого 2004 р. Верховна Рада ратифікувала, а 23 лютого Президент підписав Кіотський протокол. В останньому десятиріччі минулого століття все більше людей почали розуміти, що зміни клімату вже настають. Це не тільки зміна температури, а й збільшення сили та частоти несприятливих явищ. Найпоширеніше пояснення тому – це так званий парниковий, або оранжерейний, ефект.

Проблема в тому, що непрозорість атмосфери для теплових хвиль зростає зі збільшенням вмісту так званих парникових газів – вуглекислого газу (СО), метану, оксидів азоту, фторвуглеводнів та ін.

Дійсно, останнім часом концентрація в атмосфері СО збільшилася на третину, майже у 2,5 раза.

Головна мета Кіотського протоколу: всі розвинуті держави та країни з перехідною економікою,

які ратифікували цей документ, беруть на себе зобов’язання обмежити та знизити викиди парникових газів у 2008–2012 рр. Протокол діє саме в ці терміни, а в 2013 р. буде розроблено новий документ. На перший погляд, обмеження на викиди досить незначні. Україні дозволяється викидати 100 % парникових газів від рівня 1990 р., державам ЄС – 92 %, Японії – 94 %. Але Велика Британія та Німеччина повинні знизити їх майже на 15 %. Австралія, Греція, Ірландія, Ісландія та Португалія можуть навіть збільшити. Частку України розділятимуть Фінляндія, Франція та Росія – цим країнам не потрібно перевищувати рівень 1990 р.

Для досягнення поставленої мети Кіотський протокол пропонує кілька механізмів: торгівля квотами, проекти спільного впровадження та ін. Згідно з Кіотським протоколом розвинуті держави разом із країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн.

Висновки. Аналізуючи міжнародне співробітництво України у сфері екології та відповідно

створену договірно-правову базу, можна відзначити прагнення України увійти у світовий правовий екологічний простір для забезпечення екологічної безпеки та попередження екологічних криз і катастроф. Оскільки проблеми екології є міжнародними, то Україна активно залучається до підписання та виконання міждержавних договорів і конвенцій, головною метою яких є досягнення стійкого розвитку економіки шляхом збалансованого природокористування та цілісності екосистем, а створення ефективного механізму вирішення екологічних проблем – основне завдання міжнародної спільноти.