- •Інститут уряду. Функції та структура уряду в державах цсє
- •Місце уряду в системі вищих органів державної влади
- •Структура і організація урядів
- •Функції уряду
- •Уряд та його функції у країнах Центрально-Східної Європи
- •Список використаних джерел і літератури
- •Співвідношення законодавчої та виконавчої влади
- •Європейська політико-правова традиція про співвідношення законодавчої і виконавчої влади
- •Класифікація парламентів держав цсє
- •Структура парламенту
- •Висновки
- •Список використаної літератури:
- •Список використаної літератури
- •1. Поняття законодавчого процесу
- •2. Принципи законодавчого процесу
- •3.Особливості законодавчого процессу у країнах цсє
- •«Виконавча влада країн цсє»
- •Статус глави уряду
- •Список використаних джерел та літератури
- •Інститут уряду. Функції та структура уряду. Інститут уряду в державах цсє План
- •2. Інститут уряду та його місце в системі органів державної влади
- •3. Порядок формування та структура урядів
- •4. Компетенція урядів
- •5. Діяльність та компетенції інституту уряду в державах цсє
- •Список використаних джерел і літератури
- •«Інститут уряду: функції та структура»
- •Принципи формування уряду в різних країнах
- •Структура уряду
- •Функції уряду
- •Уряд польщі
- •Уряд румунії
- •Уряд болгарії
- •Уряд сербії
- •Уряд молдови
- •Прем'єр-міністри Молдови
- •Список використаної літератури
- •Поняття Парламенту
- •Парламенти країн цсє
- •Парламент Польщі
- •2.2. Парламент Румунії
- •2.3. Парламент Сербії
- •2.4. Парламент Чехії
- •Парламент Словаччини
- •Парламент Боснії і Герцеговини
- •Парламент Литви
- •Інститут уряду. Функції та структура уряду в державах цсє План
- •Місце уряду в системі державних органів
- •Структура і функції уряду
- •Список використаних джерел та літератури
- •Класифікація та структура парламентів
- •«Інститут уряду, функції і структура»
- •Поняття виконавчої влади.
- •Ознаки і функції виконавчої влади.
- •Порядок формування і структура уряду у країнах цсє.
- •Повноваження уряду у країнах цсє.
- •5. Інститут парламентської відповідальності уряду.
- •Список використаної літератури:
4. Компетенція урядів
Більшість конституцій зарубіжних країн, як правило, не містять розгорнутих положень, які би детально регламентували компетенцію урядів.
У т.зв. «старих конституціях» регламентацію компетенції уряду зведено до формули «виконавча влада належить королю». У післявоєнних конституціях, як правило містяться загальні формулювання. Так, ст. 20 Конституції Франції зазначає, що «уряд визначає і здійснює політику нації» і що «в його розпорядженні знаходяться адміністративні органи та збройні сили». Досить докладний перелік повноважень уряду містить Конституція Японії (ст. 73), в якій говориться, що кабінет сумлінно запроваджує в життя закони, веде державні справи, керує зовнішньою політикою, складає бюджет і подає його на розгляд парламенту тощо. Відносно детально про компетенцію урядів ідеться в конституціях держав Центральної та Східної Європи, а також у конституціях деяких з тих держав, що утворилися на терені колишнього СРСР. Наприклад, ст. 35 Конституції Угорщини так визначає компетенцію Уряду: а) захищає конституційний порядок, захищає і гарантує права громадян; б) забезпечує виконання законів; в) спрямовує і координує діяльність міністерств та інших установ, які йому безпосередньо підпорядковуються; г) у співробітництві з міністром внутрішніх справ забезпечує нагляд за законністю дій місцевих органів управління через уповноважених республіки; д) забезпечує підготовку планів соціально-економічного розвитку та їх виконання ; е) визначає завдання держави з питань розвитку науки і культури та забезпечує умови, необхідні для їх виконання; визначає систему соціального забезпечення та охорони здоров'я і забезпечує необхідні для цього матеріальні ресурси; є) контролює діяльність Збройних сил, поліції та інших силових органів; ж) вживає заходів для відвернення катастроф, що загрожують безпеці життя та власності громадян, для ліквідації їх наслідків та підтримання громадського порядку і безпеки; з) бере участь у формуванні зовнішньої політики; укладає міжнародні договори від імені уряду; і) виконує всі обов'язки, встановлені для нього законом; ї) у межах своїх повноважень видає закони і приймає рішення.
Із цього переліку можна вивести і предмети відання, і повноваження Уряду Угорської Республіки.
Певне уявлення про способи конституційно-правового регулювання компетенції уряду у змішаних республіках можна отримати на прикладі Конституції Намібії 1990. У ст. 40 визначаються такі функції та повноваження:
а) керівництво, координація і нагляд за міністерствами і урядовими відомствами, включаючи напівдержавні підприємства; консультування президента і Національних Зборів щодо бажаності і доцільності попереднього підзаконного регулювання становища таких підприємств з точки зору публічного інтересу; б) законодавчу ініціативу; в) надання Національним Зборам проектів державного бюджету і плану економічного розвитку, а також звітів про їх виконання; в) виконання законів; г) участь у засіданнях і дебатах Національних Зборів; д) створення згідно із законом господарських організацій, установ і напівдержавних підприємств від імені держави; е) роз'яснення членам намібійської зовнішньої та внутрішньоторговельної політики і відносин з іншими державами, звіти про це Національним зборам; ж) допомога Президенту в укладенні міжнародних договорів; консультування його з питань національної оборони і підтримання правопорядку, звіти про це Національним Зборам; з) видання вказівок, інструкцій та директив для виконання законів; і) збереження пильності з тим, щоби прояви апартеїду, трайболізму та колоніалізму в будь-якій формі не мали місця у Вільній та незалежній Намібії, яка історично була жертвою таких проявів.
З наведених прикладів можна зробити висновок, що уряди, як правило, наділені широкою предметною та функціональною компетенцією.
З позицій сучасної державно-правової доктрини, уряд у будь-якій державі покликаний забезпечити захист існуючого конституційного порядку, гарантувати права і свободи людини, захист зовнішніх інтересів держави, на нього покладено здійснення економічних, соціальних та інших функцій у сфері державного управління. Для здійснення таких завдань уряд наділяється необхідними владними правами і прерогативами, володіє матеріальними і фінансовими ресурсами, в його розпорядженні знаходяться розгалужені адміністративний та військово-поліцейський апарати.
Повноваження у сфері політичного керівництва. Конституції переважної більшості країн закріплюють за урядами провідну роль у розробці, формуванні та реалізації внутрішньої та зовнішньої політики. Згідно з Основним законом ФРН (ст. 65) та Конституцією Італії (ст. 95) вироблення основних напрямів і загальне керівництво політикою віднесене до відання голови уряду. Подібне формулювання містяться у Конституціях Франції (ст. 20), Іспанії (ст. 97) та інших країн. Зазначимо в цьому зв'язку, що навіть у тих країнах, де діяльність уряду в недалекому минулому трактувалась як здійснення виконавчої функції (наприклад, Великобританія), сучасна конституційно-правова доктрина помітно змінила свої підходи. Англійські державознавці тепер стверджують, що виконавча функція полягає насамперед у пропагуванні загальної політики, її формулюванні та керівництві, її проведенні в життя.
Уряди, як правило, пропонують досить привабливі програми під гаслами «боротьба із безробіттям», «відродження країни» тощо. Однак у більшості випадків такі програми залишаються на рівні політичної риторики. Вони породжують тільки деякі політичні, але не правові наслідки та не створюють прав і обов'язків у юридичному розумінні слова.
Повноваження у галузі управління є винятково широкі й багатоманітні та охоплюють усі основні сфери суспільного життя. Оскільки уряд є вищим адміністративним органом країни, то він здійснює функцію загального управління, тобто діяльність, спрямовану на реалізацію політичних цілей, які висуваються ним. Передусім уряд узгоджує, координує і спрямовує діяльність усіх центральних міністерств і відомств. Ця функція здійснюється як за допомогою періодичних засідань кабінету, так і за допомогою комітетської системи. Не менш важливий засіб – використання адміністративного апарату. Уряд у будь-якій країні комплектує і безпосередньо спрямовує діяльність адміністративного апарату. Саме чиновники є головною ланкою, яка забезпечує послідовність і постійність у діяльності державного механізму. Через них уряд реалізує свої повноваження в конкретних сферах управління. Так, у Франції в держапараті зайнято біля 2 млн. людей (або 1 чиновник на 29 жителів країни), у Великобританії – біля 1 млн. плюс до цього понад 2 млн. людей в органах місцевого управління (співвідношення 1 до 20), в США у федеральних структурах зайнято близько 3 млн. людей і ще 13 в органах влади штатів і місцевого управління (1 до 18). Отже, ця професійна бюрократія займається конкретною управлінською діяльністю. Адже відповідно до законодавства та прийнятої доктрини державні службовці повинні коректно виконувати приписи та накази уряду і надавати необхідні поради міністрам і начальникам з питань управління. Прийнято вважати, що вони несуть відповідальність за практичне здійснення урядової політики. Уряд володіє правом контролю та розслідування їхньої діяльності.
Повноваження в галузі законодавства. Умовно ці повноваження можна поділити на дві групи: перша — це участь у законодавчому процесі; друга - його власне правотворча діяльність. Участь уряду в законодавчому процесі здійснюються у двох напрямках. По-перше, уряд є головним джерелом законодавчої ініціативи. Так, парламентська статистика західноєвропейських країн підтверджує, що понад 90 % законопроектів, які ветуються парламентом і стають законами вноситься урядом. З цією метою у США адміністрація використовує для цього Програму законодавчої діяльності, яка викладається Президентом у Посланні про становище країни.
По-друге, уряд здійснює вирішальний вплив на законодавчий процес. Для цього в президентських республіках уряд використовує право відкладального вето і безпосередні контакти з парламентаріями. Водночас у країнах із парламентарною формою правління партійні фракції є головним засобом, за допомогою якого уряд контролює законодавчий процес.
Нормовстановлюючу діяльність уряду можна також поділити на дві сфери: 1) власне регламентована влада, коли видаються різні нормативні акти на основі та на виконання парламентських законів; 2) делеговане законодавство, коли уряд видає нормативні акти за уповноваженням парламенту. В даний час досить розповсюджене явище у багатьох країнах, зокрема, у Великобританії, Франції, США.
Зовнішньополітичні повноваження. Дискреційний, тобто на власний розсуд, характер зовнішньополітичних повноважень уряду досить широкий. Таке становище обґрунтовується конституційно-правовою доктриною, яка використовує при цьому концепцію зовнішнього суверенітету і зовнішньої влади. Згідно з першою концепцією, що сформульована в рішеннях Верховного Суду США, зовнішньополітичні повноваження федерального уряду є похідними від особливої природи зовнішнього суверенітету і здійснюються незалежно від того, закріплені вони в конституції чи ні. Друга концепція, яка виходить із особливої природи зовнішньої влади, обґрунтовує свободу самостійного прийняття ухвал уряду при проведенні зовнішньої політики. Це виправдовується особливими умовами її здійснення і передбачає мінімальну гласність і майже відсутність парламентського контролю. До числа юридично закріплених повноважень уряду у цій сфері відносяться: а) визначення загальних цілей, шляхів і засобів реалізації зовнішньої політики, а також давання вказівок і директив дипломатичному апарату на проведення міжнародних переговорів; б) часть у ратифікаційному процесі; в) призначення дипломатичних представників; г) участь у вирішенні питань війни і миру.
Інші повноваження. Чисто урядовим повноваженням є складання та виконання бюджету. В країнах із парламентарними формами правління уряду в разі внутрішніх заворушень або зовнішньої загрози належить право прийняття надзвичайних заходів. Зауважимо при цьому, що умови застосування урядом надзвичайних повноважень детально регламентовані на конституційному рівні (Індія, ФРН). У багатьох країнах, зокрема у Великобританії та США, діє спеціальне законодавство про надзвичайний стан.
Певний інтерес викликає питання про посадовий оклад голів урядів, який становить, зокрема у прем’єр-міністра Сінгапуру – 810 тис. дол. США, а у прем’єр-міністра Японії – 400 тис. дол. США на рік.
Підсумовуючи сказане, підкреслимо, що визначальна роль уряду в державному механізмі в цілому забезпечується не тільки формальними його повноваженнями, які зафіксовані в конституційному законодавстві, а на практиці нерідко зумовлюється й тим фактом, що до складу уряду, як правило, входять найбільш впливові діячі держави. Саме тому уряд зазвичай є реальним центром політичної активності, своєрідним двигуном, який дає хід усьому державному механізму.