Список використаної літератури:

1. Вікіпедія – Матеріалти вільної енциклопедії [Электронный ресурс] : – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Исполнительная_власть Заголовок з екрана.

2. Исполнительная власть [Электронный ресурс] : Финансовый словарь – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/fin_enc/13918 Заголовок з екрана.

3. Функции исполнительной власти [Электронный ресурс] : Законодательство РФ – Режим доступу: http://www.labex.ru/page/admn_pr_2.html Заголовок з екрана.

4. Процедура формування та визначення складу урядів [Электронный ресурс] : – Режим доступу: http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/15754/15811/ Заголовок з екрана.

5. Конституционное право зарубежных стран [Текст] : Учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М. В. Баглая, д. ю. н., проф. Ю. И. Лейбо и д. ю. н., проф. Л. М. Энтина. — М.—1999. —278-291 с.

6. Шаповал В.М. Державний лад країн світу [Текст] : підр. для студ. вищ. навч. закл. / В.М. Шаповал; за ред. д-ра іст. наук, проф.Шоповлаова А.Б.— К.: Український центр правничих студій, 2009. – 184 с.

Класифікація парламентів

Залежно від повноважень розрізняють три види парламентів: з необмеженими повноваженнями, з обмеженими повноваженнями і консультативні. Вважається, що у зв’язку з концепцією верховенства парламенту парламенти з необмеженими повноваженнями існують у більшості країн англосаксонського права: парламент може прийняти рішення з питання. Однак і в таких країнах є королівська прерогатива. У тих країнах цієї групи, де прийнято жорстке поділ влади, а також там, де є органи конституційного контролю, що володіють правом оголошувати закони неконституційними, концепція верховенства парламенту піддається певним обмеженням.

Концепція необмежених повноважень вищого представницького органу прийнята і в країнах тоталітарного соціалізму, конституції яких зазвичай містять перелік питань, що відносяться до компетенції цього органу, а потім йдуть слова: “та інші”, які означають, що вищий представницький орган може прийняти до свого розгляду будь-яке питання (на практиці парламент діє за вказівкою керівництва правлячої комуністичної партії). Втім, і в тих демократичних країнах, де будь-яка партія має більшість у парламенті і її лідери утворюють кабінет міністрів, парламент теж діє під керівництвом партії більшості, кабінету.

У державах, де парламент володіє обмеженими функціями, конституції перераховують питання, по яких парламент може видавати закони, закони-рамки, які встановлюють засади правового регулювання (більш детальне регулювання відповідно до цих законів має право здійснювати виконавча влада), і “вичерпні закони”, тобто видаються з питань, які можуть регулюватися тільки парламентом. Всі інші питання складають сферу так званої регламентарной влади: по них видаються нормативні акти президента, уряду, міністрів, парламенту ж в цю сферу не повинен втручатися.

Консультативні парламенти існують в деяких мусульманських країнах. Іноді вони приймають закони зі схвалення монарха, іноді взагалі не можуть видавати закони.

Класифікація парламентів за обсягом компетенції. Компетенція –найважливіший фактор, який визначає не тільки правове становище парламенту і його роль у політичному житті країни, але і його взаємини з іншими вищими органами державної влади. Зарубіжний конституціоналізм знає різні способи визначення компетенції парламенту, в залежності від яких ці інституції можна підрозділити на три групи.

До першої групи належать парламенти з абсолютно визначеною компетенцією, для яких конституції встановлюють точний перелік питань, що є об'єктом їх законодавчої діяльності. Такі парламенти не мають права переступати межі своїх повноважень, тому що в іншому випадку суди скасують прийняті ними нормативні акти.

До другої групи належать парламенти з абсолютно невизначеною компетенцією, тобто ті парламенти, які юридично мають необмеженими повноваженнями і мають право видавати закони з будь-якого питання. Немає потреби доводити, що ця доктрина носить умоглядний характер: повноваження парламенту завжди обмежені.

Третю групу складають парламенти з відносно визначеною компетенцією. Для таких парламентів характерна відносна рухливість кордонів, в межах яких вони здійснюють свої функції.

Класифікація парламентів за соціальним складом. Парламенти неоднорідні за своїм соціальним складом. Ступінь представництва класів і соціальних груп у парламентах залежить не стільки від їх чисельності, скільки від політичної зрілості і згуртованості цих класів і груп. Численний клас, якщо він політично не самовизначився, взагалі може не мати свого представництва в парламенті. Прикладом тому може служити робочий клас ("сині комірці") США. Навпаки, порівняно нечисленна, але бойова і згуртована соціальна група може мати сильними парламентськими фракціями. Досить послатися на парламентський досвід Скандинавських країн.

Соціальний склад парламенту визначається не тільки соціальної та професійної приналежністю депутатів, але насамперед їх партійністю. У залежності від соціального складу сучасні парламенти можна розділити на дві великі групи.

У першу групу входять соціально однорідні парламенти, не мають соціал-демократичного чи комуністичного представництва. Найбільш типовим прикладом подібного парламенту є Конгрес США. В умовах демократії така соціальна однорідність парламенту можлива тільки при високому рівні добробуту населення і при стабільному політичному розвитку країни. Соціально однорідними виявляються також парламенти в тих країнах, де встановлені авторитарні політичні режими і заборонені опозиційні політичні партії.

Другу групу складають парламенти з представництвом соціал-демократичних і комуністичних партій. Чим вище представництво таких партій, тим частіше парламент виступає на підтримку ідей державного регулювання економіки та обмеження великої власності.

Парламентська структура

За структурою парламенти поділяють на однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні). Переважна більшість парламентів великих і середніх демократичних країн мають бікамерну структуру (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Італія, Німеччина, Польща, Франція). Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою державного устрою (федерації найчастіше мають бікамерні парламенти: одна з палат представляє інтереси суб'єктів федерації), історичними традиціями, вимогами законодавчого процесу тощо. Проблема структури парламенту неоднозначно оцінюється в науковій літературі. Чимало вчених схиляються до думки про доцільність бікамерної структури парламенту (звичайно, якщо мова не йде про парламенти невеликих за чисельністю населення країн). При цьому висловлюються такі аргументи на користь бікамерної структури парламенту:

бікамерні парламенти відповідають європейській традиції, згідно з якою необхідність подвійного представництва пов'язується з соціальною чи географічною різноманітністю;

наявність двох палат є гарантією гласності та врахування позиції меншості;

бікамерна структура сприяє підвищенню якості законодавчої роботи, здійсненню парламентського контролю та втіленню державної політики в національному та місцевому вимірах1.

Що ж до недоліків бікамерної структури парламентів, то до них відносять ускладнення та уповільнення законодавчого процесу.

Бікамерні парламенти, своєю чергою, поділяють на егалітарні та нерівноправні. Егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в законодавчій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (наприклад, парламенти Бельгії чи Італії). Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (наприклад, парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції).

Класифікація та структура парламентів держав Центрально-Східної Європи

Парламенти у більшості країн ЦСЄ однопалатні за традицією досоціалістичних часів. Лише в Угорщині, Польщі, Румунії, Чехії функціонують двопалатні парламенти. Двопалатна система прийнята й у колишніх югославських республіках — Словенії і Хорватії (щоправда, словенська Конституція, подібно до польської, розглядає Державні збори і Державну раду як самостійні органи).

Отже, бікамералізм не є домінуючим типом для парламентів країн ЦСЄ, тож не існує у більшості цих країн і внутрішнього поділу влади поміж палатами парламенту, що опосередковано зміцнює парламентаризм, особливо на тлі функціонування порівняно міцної президентської влади.

Список використаної літератури

Голосов Г.В. Сравнительная политология : Учебник / Г. В. Голосов . – 3-е изд., перераб. и доп. – С.-Пб., 2001. – 368 с.

Деякі аспекти реалізації принципу поділу влади в державах Центральної та Східної Європи [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.lawbook.by.ru/magaz/pravoukr/0804/pu_2008_04-0153.shtml

Классификация парламентов с точки зрения их полномочий [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lawtoday.ru/razdel/biblo/kpzs/DOC_138.php

Кравченко В. В. Конституційне право України: навчальний посібник / В. В. Кравченко. – вид. 3-тє, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2004, – 512 с.

Машин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : ученик для вузов / А. А. Мишин. – М.: ЮСТИЦИНФОРМ, [?] . – 332 с.