Розділ 2. Матеріальна конструкція газети

2.1. Оформлення періодичного видання

Відповідно до стандарту вихідні відомості включають: заголовок; підзаголовні дані; нумерацію; дату виходу номера; відомості про редакторів і/або редакційну колегію; випускні дані.

Заголовок повинен бути граничний простим і коротким. Допускається наведення складного заголовка, який складається із загального заголовка видання і заголовка розділу (серії, підсерії).

Заголовок повинен відображати спеціальну область знань або діяльності, яким присвячено видання.

Заголовок повинен виділятися оформленням серед інших супроводжуючих його елементів.

Абревіатуру, що позначає ім'я організації-видавця і входить у заголовок, розкривають в підзаголовних або надзаголовних даних.

Заголовок видання поміщають на титульному аркуші або суміщеному титульному аркуші, а також на першій сторінці обкладинки або передній сторінці палітурної кришки.

Заголовок розділу видання (серії, підсерії) повинен бути однаковим на протязі всього часу випуску видання. Не допускається замінювати заголовок розділу видання (серії, підсерії) його емблемою (маркою).

Приватний заголовок, якщо він є в окремих випусках, розташовують під заголовком видання після номера випуску на титульному листі або суміщеному титульному аркуші, а також на першій сторінці обкладинки або передній сторінці палітурної кришки. [11, с. 134-140]

Підзаголовні дані включають: ім'я видавця (організації, відповідальній за видання); зведення про періодичність випуску; рік, місяць або дату заснування газети; відомості про паралельні видання на інших мовах і додатках. Не допускається замість року заснування газети вказувати порядковий рік її видання.

Підзаголовні дані поміщають на першій смузі.

За наявності змінних смуг і при виході газети або окремих її номерів різними випусками в підзаголовних даних указують особливості випуску (вечірній, міський, обласний, зональний, периферійний, для певних категорій читачів).

Ім'я редактора газети, слова "Редакційна колегія" або склад редакційної колегії наводять у нижній частині останньої смуги над випускними даними.

Номери газети вказують арабськими цифрами у верхній частині першої смуги. За поточним номером (з початку календарного року) в круглих дужках допускається наводити валовий порядковий номер (з дня заснування газети).

Дату виходу номера, яка містить день тижня, число (арабськими цифрами), назву місяця (без скорочення) і рік наводять на першій смузі газети.

Випускні дані включають: номер ліцензії на видавничу діяльність і дату її видачі (реєстраційне свідоцтво); об'єм видання в друкарських аркушах, приведених до формату двох смуг газети формату А2 (420×595 мм); тираж; повну поштову адресу і телефон редакції; номер замовлення поліграфічного підприємства; назву і повну поштову адресу поліграфічного підприємства.

Випускні дані наводять у нижній частині останньої смуги газети.

Зведення про спадкоємність газети і зміни у виданні наводять на першій смузі або в нижній частині останньої смуги. Ці відомості повинні бути оформлені відповідно до наступних вимог.

При об'єднанні двох або декількох видань в одне допускається закріплювати за новим виданням заголовок одного з видань-попередників, зберігати рік його заснування і продовжувати його нумерацію.

При розділенні видання на два і більше допускається закріплювати колишній заголовок і нумерацію тільки за одним з видань, що щойно утворилися. Рік заснування видання зберігається за всіма виданнями, утвореними при розділенні.

Про всі зміни у виданні (перейменування, зміну підзаголовних даних, уточненні року заснування, нумерації, перенесення місця випуску видання і т. п.) слід повідомляти в останньому незміненому і в першому зміненому випусках (номерах) на обороті титульного аркушу або другій сторінці обкладинки.

Якщо видання виходить паралельно на декількох мовах, то разом із вказівкою про це слід наводити над випускними даними його заголовок у перекладі українською мовою.

Вихідні відомості у виданнях, надрукованих на інших мовах, окрім української, в перекладі української мовою наводять: надзаголовні дані; відомості про основне видання в окремо виданому застосуванні; повну поштову адресу редакції; назву і повну поштову адреса поліграфічного підприємства. Заголовок видання наводять в транслітераційній формі.

Ці відомості розташовуються в нижній частині останньої смуги газети з вказівкою мови основного тексту видання. [6, с. 134-142]

Одним з найважливіших елементів оформлення друкованих видань є шрифт – графічна форма знаків алфавітного листа. За допомогою шрифту читач знайомиться із змістом видань. Від використання того або іншого шрифту залежать легкість для читання, якість художнього оздоблення і поліграфічного виконання видань.

Шрифт формує графічне обличчя видань. Застосовуючи той або інший шрифт, оформлювачі газет і журналів керують увагою читача, диференціюють текст, дозволяючи легко відшукати той матеріал, з яким необхідно познайомитися в першу чергу. У зв'язку з цим вивчення особливостей шрифтового оформлення газет і журналів, специфіки шрифтів і практики їх застосування має особливе значення.

Малюнок сучасних шрифтів, що використовуються газетою і журналом, скла­да­вся поступово, в процесі багатовікового розвитку писемності і друкарської справи.

Сучасні друкарські шрифти беруть свій початок від рукописних шрифтів, що використалися з ХI до ХVII ст.

Для того, щоб шрифт у газеті відповідав своєму призначенню, він повинен відповідати ряду вимог, найважливішою з яких є легкість читання. Він повинен також відповідати виробничо-технічним умовам і бути економічним, убористим. У зв'язку з цим, на відміну від книги, головні естетичні вимоги до оформлення газети залежно від їх типу висуваються не стільки до малюнка шрифту, скільки до його легкості для читання, до єдності оформлення, що створює газеті певну зовнішність відповідно до їх призначення.

Естетичні, художні якості шрифту додають зовнішній формі газети витонченість, красу, легкість для читання, а економічність – високу місткість друкарського аркуша. Кожен малюнок шрифту має свою графічну зовнішність, яка впливає на художній образ друкарської продукції. Ось чому малюнок шрифту стилістично повинен бути пов'язаний з іншими графічними елементами видання (ілюстраціями, орнаментом, малюнком лінійок).

Легкість для читання – це висока якість сприйняття при читанні тексту, набраного тим або іншим шрифтом. Малюнок шрифту, його розмір, співвідношення висоти і ширини літери, контраст, особливості засічок, загальна простота або складність малюнка літери – все це так чи інакше впливає на легкість для читання. При цьому необхідно відзначити, що вимоги до легкості для читання різні залежно від віку і кваліфікації читача.

Легкість для читання різних кеглів шрифту певної гарнітури залежить від кваліфікації читача, а також від довжини рядка набору і характеру читання. Найбільш легкий для читання кегль при читанні суцільного тексту кваліфікованим читачем – 10-й (корпус). Цілком легкі для читання при короткому рядку набору кеглі 8 і 9, саме ці шрифти використовуються для набору тексту газет. Необхідно відзначити при цьому, що шрифт кегля 6 також може бути легким для читання за певних умов – вибіркове читання, набір невеликих за об'ємом матеріалів на вузьку колонку і т.д.

Характер шрифтового оформлення залежить від типу і профілю видання, від можливостей поліграфічної бази і традицій, що склалися в редакціях.

Відомо, що сила, виразність і ясність заголовків неабиякою мірою залежать від розмірів шрифтів. Кегль шрифту визначається багатьма чинниками: значенням матеріалу, до якого відноситься заголовок, місцем його на смузі, об'ємом матеріалу, кількістю колонок, на які він розверстаний, а також видом самого заголовка. При оформленні заголовків враховують і певну залежність розміру шрифту для їх набору і формату самого видання, типу газети. [1, с. 56-67]

Оформлення складних заголовних комплексів, як правило, будується за принципом контрасту, зіставлення шрифту основного заголовка і, наприклад, підзаголовка або рубрики. Контраст може виражатися в щільності шрифту, зображеннях, розмірах.

Для газетних заголовків в основному характерний багатогарнітурний стиль.

Багатогарнітурна строкатість, як доведено психофізіологічними дослідженнями, знижує легкість для читання газет і часто порушує композиційну цілісність смуг. Останнім часом все більше газет переходять на одногарнітурний або малогарнітурний стилі оформлення текстових матеріалів, що приводить до системного, впорядкованого сприйняття їх читацькою аудиторією. Оформлювачі газет, що використовують в текстах одну шрифтову гарнітуру, широко застосовують різноманітні композиційно-графічні прийоми і акценти для управління читацькою увагою.

Ряд газет використовує для набору тексту три-чотири гарнітури. Проте в різних виданнях цей багатогарнітурний стиль має свої відтінки. Деякі газети мають дві основні, в рівній мірі використовувані гарнітури, і одну-дві додаткові.

Для багатьох газетних видань характерна тенденція систематизувати (більшою чи меншою мірою) використання тієї або іншої гарнітури, закріплювати шрифт певного малюнка за конкретною рубрикою, тематичним напрямом [8, с. 123].

Найчіткіше в газетах відпрацьована система застосування текстових шрифтів. Вузька спеціалізація деяких видань і строга побудова за розділами, що супроводжуються рубриками, полегшує це завдання.

Тип газети, її своєрідність пред'являють певні вимоги перш за все до текстових шрифтів.

Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступає його заголовний комплекс – певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів, що дає читачу попередні відомості про зміст номера і окремих матеріалів (публікацій).

У процесі випуску номера його заголовний комплекс може складатися двома шляхами: стихійно – як проста сума заголовних частин окремих публікацій і планомірно – як чітка система попередньої інформації про номер, що виникає в результаті ретельно продуманої оформлювальної політики. Другий шлях, безумовно, ефективніший і характерніший для тих видань, де провідним методом створення оформлювального стилю є метод моделювання.

Графіка заголовного апарату найтіснішим чином взаємодіє з його смисловою структурою, дозволяючи виділити, відтіняти, а деколи і замінити собою окремі смислові елементи, скріпляючи воєдино всю заголовну частину матеріалу, смуги, номера. Інакше кажучи, в заголовній частині відбувається органічне злиття літературного і графічного оформлення, яке в концентрованому вигляді виражає і особливості змісту видання, і особливості прийнятого в ньому оформлювального стилю.

Таким чином заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям розділення, диференціації матеріалів, але й цілям їх об'єднання.

Зростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний ком­п­лекс несе в собі і головні типологічні характеристики цього видання.

Так само виявляються типологічні особливості конкретної газети.

Типологічні особливості стають початковими при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного і графічного оформлення.

Щоб зробити правильний вибір заголовних елементів, треба достатньо точно представляти їх можливості в передачі інформації про матеріал, добірку. Інакше кажучи, потрібно добре бачити призначення того або іншого елемента. Тут можна виділити три основні ознаки.

Перш за все, вибір залежить від характеру і об'єму інформації, що передається. В сучасному заголовному комплексі можна представити всі інформаційні властивості публікації: предмет розмови, авторські й редакційні оцінки, час і місце дії, жанр, хто її автор і кому вона адресована. Зрозуміло, далеко не завжди необхідне таке широке сповіщення. Єдине, без чого не можна обійтися, – вказівка на тему публікації: інакше зникне база спілкування з читачем. Тому тематична характеристика публікації, як правило, виноситься в зорово-смислове ядро комплексу – в заголовок і рубрику. Причому нерідко переважають оцінні формули. Але навіть якщо в заголовку, рубриці міститься достатньо чітка вказівка на тему, то через свою стислість, афористичності ці елементи дають лише узагальнений образ публікації. Для замітки, невеликої кореспонденції цього буває досить, але середні і великі матеріали потребують ширшого і детальнішого представлення. Це робиться за допомогою підзаголовка, анонса, введення [15, с. 20-22] .

Фотоілюстрація – невід'ємна частина масових видань. Вона грає різну роль на сторінках періодичної преси, зокрема роль засобу художньо-технічного оформлення, причому їй відводиться особливе місце. Це зумовлено специфічні­стю фотографічного зображення: знімок є візуально-образною копією фрагментів дійсності. Некодована, графічно уподібнена самій дійсності "мова" знімка не просто виділяє фотоілюстрацію серед інших елементів художньо-технічного оформлення періодичних видань, він і розширює можливості оформлення.

Не менш важлива відмітна особливість фотоілюстрації – швидкість сприйняття укладеної в ній інформації. Якщо в текстовому матеріалі описуваний об'єкт розгортається від строчки до строчки і його образ відтворюється в свідомості читача поступово, то засвоєння візуальної інформації знімка відбувається практично миттєво.

Особливості фотоілюстрацій вимагають відповідного підходу до використання їх в періодичній пресі. Перш за все необхідно враховувати двоєдину роль фотоілюстрацій в газеті і журналі: вони беруть участь як у формуванні графічного обличчя друкованого видання, так і в його змістовному наповненні. Це – наріжне положення в практиці ілюстрації. Без взаємного пов'язування названих двох моментів не можна досягти планованого ефекту фотопублікацій. Як елемент оформлення вона виділяє публікований на смузі матеріал, привертаючи до нього увагу читача, а змістовне її наповнення задовольняє потребу пізнання і оцінки відображеного факту або явища. У злитій і практичній одномоментності двох потоків – указівного, що направляє увагу читача, і пізнавального – відмінність і перевага фотоілюстрації перед текстовими елементами смуги [10, с. 126].