2.2. Композиція періодичних видань

Термін "композиція" широко використовується в теорії всіх видів мистецтва. У найбільш загальному і стислому визначенні він означає побудову витвору мистецтва. Композиція – найважливіший синтезуючий компонент художньої форми, що додає твору єдність і завершеність, організує сприйняття його ідейно-художнього змісту. Встановлюючи зв'язки між різноманітними елементами форми, підпорядковуючи їх один одному і загальному, виділяючи головне, композиція додає твору стрункість, гармонію, забезпечує його нерозривну цілісність.

У кожному виді мистецтва композиція виявляється специфічно. Оформленню періодичних видань властива композиція, яка об'єднує за законами гармонії текстові колонки, ілюстрації, заголовки та інші графічні елементи на площині кожної сторінки, в просторі всього номера видання і разом з тим створює необхідний порядок сприйняття інформації, що міститься в цьому номері.Естетичні закони композиції складалися поступово, в ході розвитку людського суспільства. Вони спираються на такі об'єктивні закономірності будови природних об'єктів, як, ритм, контраст, симетрія і асиметрія, пропорції і т.п. У цих закономірностях людина бачила організуюче начало, що протистоїть хаосу, безладу.

Створюючи композицію газетного номера, оформлювач свідомо (а деколи інтуїтивно) керується закономірностями побудови художньої форми, враховує психологію читацького сприйняття з тим, щоб композиція не тільки була б гармонійною, естетично бездоганною, але й відповідала б функціональному призначенню видання.

Специфіка композиції періодичних видань розкривається в її властивостях, засобах і прийомах. Графічна композиція в періодичному виданні повинна володіти наступними основними властивостями: цілісністю; стильовою єдністю всіх елементів; постійністю і універсальністю елементів, засобів і прийомів композиції [7, с. 406].

Гармонія, тобто відповідність, злагодженість усіх частин композиції, виникає завдяки використанню цілого ряду засобів, в яких знаходять відображення об'єктивні закономірності побудови художньої форми. Ці засоби – пропорції, рівновага, контраст, симетрія, ритм та ін. – діють не ізольовано, а сукупно, взаємно проникаючи один у одного. Треба враховувати, що засоби гармонізації виявляються по-особливому в кожному виді мистецтва, погодившись з властивими тільки йому внутрішніми законами існування, матеріалом і мовою.

Отже, відповідно до стандарту вихідні відомості включають: заголовок; підзаголовні дані; нумерацію; дату виходу номера; відомості про редакторів і/або редакційну колегію; випускні дані[5, с. 10].

Висновки

Дослідивши газету як вид періодичного видання, можна зробити наступні висновки:

1. Періодичне видання – найбільш поширений вид серійного видання. Воно характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різний характер змісту, оперативність і регулярність виходу в світ, відповідні назви характеру видання, які не змінюються протягом тривалого часу, наявність однієї або декількох організацій, органом якої виступає видання. Періодичне видання є одним із основних засобів в системі масової комунікації.

2. Газета – періодичне текстове видання, яке виходить через короткі проміжки часу і містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальними суспільно-політичними, науковими, виробничими та іншими питаннями, а також літературні видання і рекламу.

3. Газетне видання випускається у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, видавничо пристосованого до специфіки даного періодичного аркушного видання. В окремих випадках застосовується скріплення аркушів друкованого матеріалу, тоді це видання називається газетно-журнальним.

4. Газета – носій текстової інформації, характер якої значною мірою вирізняє газету з-поміж інших видань. Суттєвий вплив на неї чинить динамізм процесів суспільного життя. Предметом газетної інформації є поточні події та факти. Вона забезпечує неперервність інформування про події, які відбуваються. Тут розміщується оперативна інформація (репортажі, хроніки, інтерв'ю, помітки, заяви, кореспонденція), а також статті, огляди, рецензії, нариси, памфлети, фейлетони, коментарі, читацькі листи. Від інших періодичних видань газети відрізняються також великим форматом, об'ємом і більш частотою виходу в світ. Обсяг газети від 2 до 100 і більше сторінок.

5. Винахід друкарського верстата відкрив можливість широкого розповсюдження книгодрукування у всьому світі. Становлення ж періодичного видання затрималося більш ніж на століття і пройшло декілька етапів. Спочатку, приблизно у середині XVI століття, в Італії з'явилися листки новин, що містили повідомлення про ціни, оголошення послуг і іншу комерційну інформацію. Такі листки стали з'являтися і в інших європейських країнах. Ці перші інформаційні видання були рукописними і носили різні назви – Zeitung, Avizo, Post, Relation, News, Courrier, Mercure, що означало в понятійному перекладі з відповідних європейських мов: листок, реляція, новини, погодинник і т.п. У Венеції подібний листок одержав назву "gazetta" – за найменуванням срібної монети, яку за нього платили. Термін "газета" згодом закріпився в Росії. Подібні листові видання, викликані до життя потребами торгівлі, що розвивається, не були періодичними і не містили певної програми.

6. Згідно з класичним уявленням вітчизняних істориків друку перші друковані газети почали виходити на початку XVII століття в Бельгії (1605 р.), у Франції (1609 р.), Англії (1621 р.), потім в Австрії і Німеччині. Вони випускалися вже з певною періодичністю, як правило, один раз на тиждень. Проте ідею газети як періодичного видання в сучасному розумінні пов'язують з ім'ям французького медика Теофраста Рено, що приступив в 1631 році до видання щотижневої "La gazette". Перші щоденні газети почали видаватися на початку XVIII століття в Лондоні і Бостоні.

7. У своїй більш ніж трьохвіковій історії газета використовувалася як:

• нерегулярний "листок інформації";

• періодичні випуски друкарських листів, що містять публікацію регулярних відомостей про все і призначені для розповсюдження;

• спосіб розповсюдження диференційованої інформації за інтересами;

• засіб відображення громадської думки;

• інструмент державної політики;

• засіб агітації і пропаганди політичних поглядів з метою формування суспільної свідомості;

• спосіб організації діяльності різних соціальних інститутів.