2. Критерії державної політики щодо регіонів

Державна політика щодо регіонів повинна відповідати наступнім критеріям:

• державна цілісність та державна безпека;

• інтеграція України до європейської спільноти;

• конкурентоспроможність регіонів та їх вихід на міжнародні ринки;

• інноваційний і технологічний розвиток промисловості;

• сприяння локальним ініціативам та проектам;

• ефективність використання ресурсів (людських, організаційних, фінансових, природних);

• випереджаюче вирішення соціальних та етнічних конфліктів;

Реальність економічної незалежності можлива за умови дотримання таких принципів:

• місцеві органи влади потребують власних джерел доходів, які відповідають їхнім повноваженням;

• реформи місцевих органів влади повинні постійно переоцінювати співвідношення між державними і місцевими прибутками під впливом економічних, соціальних і демографічних процесів;

• підприємства, розташовані на території регіону, повинні більш активно брати участь у вирішенні фінансових питань регіону.

Система фінансового вирівнювання повинна включати 2 рівня: центральний і регіональний.

Доцільно сформувати у складі державного бюджету спеціальний фонд цільового призначення – фонд економічного стимулювання розвитку регіонів.

Джерелами утворення можуть бути не тільки цільові позабюджетні фонди, а й спеціальні відрахування областей. Розподіл же фінансів повинен проводитися на конкурсній основі шляхом видачі пільгових або безвідсоткових бюджетних позик.

Сутність регіонального розвитку в країнах ЄС пов’язується з використаннями ендогенного (внутрішнього) потенціалу регіонів.

Це передбачає перехід від прямого державного управління до стимулювання формування у регіонах “автономних механізмів” використання власного потенціалу, сприяння розвитку приватного підприємництва

3. Регіональна політика країн єс

Регіональна політика ЄС базується на 3 принципах:

1. субсидіарності – взаємодоповнюваності основних видів економічної

політики різних національних регіонів. При цьому конкретні завдання вирішуються на тому рівні, де вони найбільш ефективні: регіональному, національному, міждержавному, наднаціональному.

Принципи субсидіарності є базовим для ЄС: чим більший рівень

децентралізації у проведенні регіональних заходів, тим успішніше їх виконання.

2. партнерства – співробітництво між об’єктами різних рівнів (ЄС,

держава, регіон) територіально-адміністративних одиниць з метою досягнення спільної мети.

Передбачається концентрація фінансових ресурсів Європейського Фонду Розвитку Регіонів (ЄФРР) на найменш розвинутих територіях ЄС при суворому національному контролі за неприпустимістю розпорошення коштів.

Організації ЄС можуть надавати кошти тільки як додаткове джерело при виконанні національних програм і не мають права визначати об’єкт свого втручання виключно за власною ініціативою.

Тісна координація РЕП з іншими напрямами економічної політики ЄС. В основу галузевої і макроекономічної політики в більшості країн gjкладений принцип ринкової конкуренції, тоді як РЕП зорієнтована на вирівнювання територіальної диспропорції шляхом підтримки неконкурентоспроможних регіонів і галузей.

3. децентралізації – контрольований і впорядкований процес передання

частини повноважень центру органам влади субнаціонального рівня – регіональним та (або) місцевим. В процесі адміністративної децентралізації обсяг прав нижчих органів влади розширюється в межах, визначених завданнями підвищення ефективності і гнучкості апарату управління, вдосконалення здатності державних органів і муніципальних структур вирішувати завдання соціального і економічного регулювання.

Аргументом в підтримку децентралізації управління є підвищення якості суспільних послуг та їхнє наближення до споживача, а також приклад розвинених децентралізованих держав. Світовий досвід регіонального управління підтверджує позитивні тенденції децентралізованої моделі забезпечення територіального розвитку, за якою максимум повноважень у даній сфері передається органам місцевого самоврядування.