1. Правові основи законодавства про охорону праці в Україні

Охорона праці та безпека життєдіяльності населення – найважливіші фактори, що сприяють існуванню і розвитку суспільства. Багато в чому вони впливають на продуктивність праці та рівень травматизму, а також духовне збагачення й матеріальне забезпечення громадян та добробут населення в цілому.

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закони України: „Про охорону праці". 2002 р., “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та проф. захворювання. які спричинили втрату працездатності”, „Про охорону здоров'я", „Про пожежну безпеку", „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", “Про підприємство в Україні”, “Про колективні договори і угоди”. а також Кодекс законів про працю України (КЗпП -здійснює правове регулювання ОП) та інші.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України „Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Конституційним правом кожного громадянина нашої держави є право на охорону праці, тобто охорону життя та здоров’я в процесі своєї трудової діяльності. Для втілення цього права в життя прийнято Закон України “Про охорону праці”, який регулює, за участю відповідних державних організацій, відносини між власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом – з одного боку та працівником – з іншого боку щодо питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Згідно з Законом, питання охорони праці виносяться на рівень державної політики і базуються на пріоритеті життя та здоров’я працівників при розгляді результатів виробничої діяльності підприємства.

Для реалізації положень Закону України “Про охорону праці” розроблено ряд підзаконних актів, створено органи, які повинні забезпечувати державний нагляд, контроль та організаційно-методичну роботу щодо цих питань, впроваджено систему управління охороною праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.