Тема 3. Фізичні особи як суб'єкти адміністративного права.

В адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія прав та обов’язків у сфері державного управління, що містяться в адміністративно-правових нормах, який здатний реалізовувати належні йому права та виконувати належні обов’язки. Таким чином, суб’єктом адміністративних правовідносин може бути особа, що наділена адміністративною правосуб’єктністю. Категорія адміністративної правосуб’єктності вміщує в собі поняття адміністративної правоздатності та дієздатності.

Під адміністративною правоздатністю розуміють здатність особи бути носієм прав і обов’язків у сфері державного управління. Адміністративна правоздатність виникає з моменту виникнення суб’єкта (для фізичних осіб – з моменту народження, для юридичних осіб – з моменту державної реєстрації) та припиняється з моменту зникнення суб’єкту (для фізичних осіб – з моменту настання смерті, для юридичних осіб – з моменту ліквідації). Адміністративна правоздатність може бути повною чи неповною. Так, обмеження адміністративної правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм виникає або звуження кола прав (наприклад, позбавлення права керування засобами транспорту), або покладання на осіб додаткових обов’язків (наприклад, обов’язок додержання відповідних правил при знаходженні районах екологічної катастрофи).

Під адміністративною дієздатністю розуміють законодавчо закріплену і гарантовану державою здатність особи своїми діями реалізовувати права та нести обов’язки у сфері державного управління. Адміністративна дієздатність неоднакова для окремих категорій осіб та може залежати, наприклад, від віку, стану здоров’я, тощо.

Складовою частиною адміністративної дієздатності є адміністративна деліктоздатність.

Під адміністративною деліктоздатністю (від лат. delictum – проступок, правопорушення) розуміють здатність особи нести відповідальність за скоєння адміністративного правопорушення. Адміністративна деліктоздатність настає за наявності скоєння адміністративного проступку та при досягненні фізичною особою 16- річного віку.

Необхідно розрізняти поняття «суб’єкт адміністративного права» та «суб’єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Як вже зазначалося, адміністративно-правові відносини – суспільні відносини, передбачені нормами адміністративного права, в яких сторони наділені певними правами та обов’язками.

Суб’єкт адміністративного права в конкретному випадку може не бути учасником адміністративних правовідносин, у той час як суб’єкт адміністративних правовідносин є фактичним учасником правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь. Наприклад, якщо громадянин України не здійснює адміністративних правопорушень, тоді він не є суб’єктом адміністративно-деліктних відносин. В той же час громадянин України, який знаходиться за її межами, теоретично може не брати участі в адміністративно-правових відносинах, однак він є суб’єктом адміністративного права України, оскільки адміністративно-правовими нормами він наділений відповідними правами та обов’язками.

Для того, щоб суб’єкт адміністративного права став суб’єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови:

1. наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права та обов’язки,

2. наявність адміністративної правосуб’єктності, тобто володіння адміністративною правоздатністю та адміністративною дієздатністю.

3. наявність адміністративного юридичного факту.

Суб’єктами адміністративних правовідносин є державні органи, фізичні та юридичні особи, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

До індивідуальних суб’єктів адміністративного права слід віднести:

1) Президента України, який згідно ст.102 Конституції України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, та Прем’єр Міністра України,

2) Державних службовців, які будучи співробітниками державного органу, перебувають на службі у держави й виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюється в життя державні вимоги та управлінські рішення. Державні службовці визначаються як особи, що займають посади в державних органах та їх апараті, отримують заробітну платню за рахунок державного бюджету та мають відповідні службові повноваження. Повноваження державних службовців, цілі та завдання їх управлінської діяльність вагомий залежать від їх адміністративно-правового статуса, який врегульований у Законі України «Про державну службу» від 16.12.1993 . Адміністративно-правовий статус службовців державних органів відображає закріплений в законодавчих актах, та інших правових документах (положеннях, статутах тощо) статус відповідних посад в органах виконавчої влади та апараті інших державних органах. Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби здійснює Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба), яке є центральним органом державно-виконавчої влади,

3) Громадян України, які виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державного управління,

4) Іноземців та осіб без громадянства, за якими , згідно ст.26 Конституції, закріплюються ті самі права і свободи, що й за громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами,