Договір про патентну кооперацію (рст)

Правила Паризької конвенції стали недостатніми для країн, що проводили закордонне патентування в широких масштабах. Біля половини заявок, власне кажучи, дублюються, тому що робляться на ті самі винаходи, але в різні країни. У результаті великої підготовчої роботи 17.07.1970 р. на Дипломатичній конференції у Вашингтоні була укладена інша багатостороння угода — РСТ (Великобританія, США, Франція, ФРН, Японія, СРСР із 01.06.1978 р.). Цей договір був доповнений 02.10.1979 р. і модифікований 03.02.1984 р. Договір набрав чинності з 1978 р. і становить собою спеціальну міжнародну угоду в рамках Паризької конвенції. Договір регулює права і обов'язки як держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні заявки. Його основними нормами є положення про міжнародну заявку, міжнародний пошук, міжнародну попередню експертизу.

Процедура патентування згідно з РСТ складається з двох фаз — міжнародної і національної. Міжнародна фаза включає подання міжнародної заявки за єдиною формою відповідно до вимог Договору та Інструкції до нього, проведення пошуку, міжнародну публікацію і міжнародну попередню експертизу. Така експертиза не є обов'язковою і проводиться за бажанням заявника. Національна фаза становить собою процедуру розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були зазначені чи вибрані з урахуванням міжнародного пошуку і міжнародної попередньої експертизи. Станом на 15.07.1999 р. учасницями договору РСТ є 104 країни.

Таким чином, Договір передбачає можливість складання і подачі в національне патентне відомство так званої "міжнародної заявки", коли заявник бажає забезпечити охорону в декількох країнах. Заявка подається в Орган, що проводить документаційний пошук зі складанням переліку документів, що беруться до уваги при проведенні експертизи. Звіт про пошук і копію поданих документів (при необхідності) направляють заявнику, що може внести зміни у формулу винаходу. Потім Міжнародна заявка разом із звітом про зроблений пошук направляється в національні патентні відомства тих країн, у яких заявник хоче одержати охорону винаходу (до кінця 12 місячного терміну з дати пріоритету у своїй країні). Розгляд міжнародної заявки починається після 20 місяців з дати пріоритету для того, щоб до цього часу був підписаний звіт про міжнародний пошук. Міжнародні заявки публікуються ВОІВ через 18 місяців з дати пріоритету.

Переваги для патентних відомств — непотрібна повторна експертиза, тому що був міжнародний пошук, переваги для заявника — подається одна міжнародна заявка і на одній мові.

1.2. Міжнародні угоди з охорони авторського права і суміжних прав «Римська конвенція» про захист права виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій

Першим міжнародно-правовим документом, спрямованим на захист суміжних прав була Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, прийнята у Римі 26 жовтня 1961 року. На відміну від більшості міжнародних конвенцій, які приймалися із метою систематизувати та уніфікувати вже існуюче нормативно-правове регулювання, Римська конвенція стала спробою установити міжнародні норми у відносно юридичної концепції, що на момент розробки цього міжнародно-правового документу ще не знайшла достатнього закріплення у національному законодавстві.

Згідно із Римською конвенцією строк охорони суміжних прав має складати щонайменше 20 років починаючи з останнього дня року, у якому відбулося виконання, було здійснено запис фонограми або було вперше сповіщено передачу мовлення.

Україна приєдналася до Римської конвенції 20 вересня 2001 року.

Із часу прийняття Римської конвенції національні стандарти захисту суміжних прав значною мірою еволюціонували і тепер перевищують рівні охорони, встановлені самою конвенцією. Реакцією на ці зміни став Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий на дипломатичній конференції Всесвітньої організації інтелектуальної власності 20 грудня 1996 року.