2. Основні елементи політики народонаселення

• вплив на умови праці (визначення меж працездатного віку, масштабів зайнятості працездатної частини населення, тривалість робочого дня і робочого тижня, турбота про охорону праці, кваліфікаційна і спеціальна підготовка, профорієнтація і ін.);

• поліпшення життєвих умов всіх верств населення (підвищення реальної заробітної плати або рівня доходів, поліпшення житлових умов, забезпечення можливості користуватися побутовими послугами і досягненнями культури, медичним обслуговуванням; збільшення вільного часу і ін.);

• дія на відтворення населення (природне відновлення поколінь, міграційна рухливість, соціальна мобільність).

Останній елемент трактувався більшістю учених (і трактується до цих пір) як власне демографічна політика. В сукупності заходів, що впливають на демографічні процеси, пропонувалося виділяти два основні напрями:

• зміна характеру процесів природного відновлення поколінь (народжуваності, брачности, разводимости, вікової структури, смертності) в їх тісному взаємозв'язку;

• вплив на міграцію населення (міграція, імміграція, еміграція, географічний розподіл, щільність населення і так далі); міграційна політика, що проводиться державою, органічно зв'язувалася з політикою в області розселення населення по території країни.

У англо- і франкомовній літературі, в міжнародних документах широкого поширення набув термін "політика населення", представлений у всіх версіях багатомовного словника з демографії. Цей термін широко використовується в офіційних документах, рекомендаціях і аналітичних доповідях ООН. Але однозначного трактування цього терміну немає. Широкий або вузький підхід до змісту основних понять пов'язаний в основному з поглядами на предмет демографії і межі що вивчаються цією наукою явищ. З інших, близьких за змістом термінів найбільшого поширення набули контроль народжуваності і планування сім'ї, а останнім часом — сімейна політика.

Контроль народжуваності

Термін "контроль народжуваності", або регулювання народжуваності, використовують для опису дії держави на процес народжуваності, головним чином з метою зниження її рівня і скорочення темпів зростання населення в країні. Термін був введений; у оборот Маргарет Сенджер, що відкрила в 1916 р. в Нью-Йорку першу в Америці клініку з попередження вагітності.

Планування сім'ї

Термін "планування сім'ї" використовується в двох основних смислових контекстах., На макрорівні під плануванням сім'ї розуміється діяльність державних і недержавних організацій (програми, комплекси заходів), направлена на створення умов для реалізації відповідального батьківства, для досягнення кожною сім'єю бажаного числа дітей. На практиці ця діяльність в основному направлена на стимулювання обмеження народження дітей в сім'ях, тому програми планування сім'ї іноді називаються програмами контролю народжуваності.

На мікрорівні під плануванням сім'ї розуміється ухвалення подружньою парою (індивідом) добровільних рішень про величину сім'ї, зокрема, про число дітей в ній, і дії, сприяючі реалізації таких рішень. Морально-етичною і правовою основою планування сім'ї є плановане (відповідальне) батьківство — надання сім'ї можливість вільно і відповідально визначати бажане для неї число дітей і проміжки між їх народженнями (календар народжень). Таке право проголошене в цілому ряду міжнародних угод і розглядається як одне з основних прав людини. Планування сім'ї допомагає не тільки досягати бажаного числа дітей в сім'ї і зберегти їх, але і вибирати час народження дітей з урахуванням віку батьків і соціально-економічних умов, регулювати інтервали між народженнями, уникнути небажаної вагітності, незапланованих народжень, сприяє зниженню материнської і дитячої смертності, зміцненню здоров'я матері і дитини, скороченню вторинного безпліддя. Ефективність планування сім'ї залежить від інформованості людей про методи контролю дітородіння, від доступності і прийнятності цих методів для різних категорій сімей.

Сімейна політика

Термін "сімейна політика" використовується все частішим і частішим як самостійний термін для позначення діяльності державних і інших служб із соціального захисту сім'ї, з надання адресної підтримки сім'ям певних типів.

У вітчизняній науковій літературі і суспільно-політичній лексиці цей термін активно використовується приблизно з середини 80-х рр. Почало активній розробці змісту сімейної політики, її цілей, форм і методів поклав регіональний демографічний семінар з проблем сімейкою політики, що проходив в Юрмале (Латвія) в 1988 р. На жаль, матеріали семінару не були опубліковані. Ні у "Демографічному енциклопедичному словнику", виданому в 1985 р., ні в "Багатомовному демографічному словнику", підготовленому під егідою Міжнародного союзу з вивчення народонаселення (англійська версія вийшла в 1982 р.), термін "сімейна політика" не був представлений.

Проте правомірність такого терміну мало у кого з фахівців викликає сумнів. Термін все частіше використовується в наукових публікаціях, в матеріалах; що містять концептуальні підходи до реалізації соціальної і Демографічної політики.

Точної і загальноприйнятої дефініції поки немає, сам характер вживання поняття "Сімейна політика" свідчить про те, що фахівці не наполягають на строго однозначному вживанні даного терміну, розглядають сімейну політику як область одночасно і соціальної і демографічної політики, акцентуючи увагу, залежно від професійних інтересів, на демографічних, соціальних, культурних, медичних і інших аспектах.

Сімейну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність державних органів і інших соціальних інститутів, покликану створювати оптимальні умови для виконання сім'єю її функцій, гармонізувати відносини між особою, сім'єю я суспільством.

Сім'я може і повинна бути об'єктом міждисциплінарного дослідження; знання про сім'ю, її проблеми і закономірності розвитку, отримані соціологами, демографами, економістами, складають інформаційну і методологічну основу для формулювання цілей і завдань сімейної політики, для розробки механізмів і конкретних програм її реалізації.

Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загальносоціальної, так і демографічної спрямованості: статеве виховання в сім'ї і школі, підготовка молодожонів до сімейного життя, матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологам, по догляду за дитиною), розвиток багатопрофільних "Служб сім'ї" (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин в педагогічних і сексуальних питаннях), сприяння вступу до браку самотніх і розведених, розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетическое консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими способами, лікування безпліддя і тому подібне), масові видання популярної літератури з питаннь сім'ї і шлюбу, пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва і тому подібне.

Структура демографічної політики, як і будь-якій іншій політичній діяльності, включає два найважливіших і взаємозв'язаних компоненту: визначення і виклад системи цілей і розробку і реалізацію засобів для їх досягнення. Цілі і завдання політики формулюються, як правило, в політичних програмах і деклараціях, в планах, в стратегічних цільових програмах і планах оперативної діяльності урядів і інших виконавських органів, в законодавчих і інших правових актах. - Цілі демографічної політики зазвичай зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій в області динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

Цілі можуть бути задані у вигляді цільової вимоги (словесний опис цілей), цільового показника або системи показників, досягнення яких інтерпретується як реалізація цілей демографічної політики. Серед показників, апробованих в практиці різних країн, найрідше зустрічається власне чисельність населення (наприклад, в КНР — не перевищити чисельність в 1200 млн чоловік в 2000 р. або в Румунії часів Н. Чаушеську — досягти чисельності в 30 млн чоловік). Країни, що розвиваються, як цільовий показник найчастіше вибирають зниження темпів зростання населення за певний період, зниження загального або сумарного коефіцієнта народжуваності. У всесвітньому плані дій в області народонаселення (Бухарест, 1974) і в Рекомендаціях з його подальшого здійснення (Мехіко, 1984) країнам з високим рівнем смертності пропонувалося використовувати як цілі демографічної політики досягнення певних рівнів середньої тривалості життя або зниження дитячої смертності. У розвинених країнах для регулювання притоки іноземців практикуються імміграційні квоти — обмеження на в'їзд і натуралізацію іноземців.

Об'єктами демографічної політики можуть бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу. Основні напрями демографічної політики включають державну допомогу сім'ям з дітьми, створення умов для поєднання батьківства з активною професійною діяльністю, зниження захворюваності і смертності, збільшення тривалості життя, поліпшення якісних характеристик селища, регулювання міграційних процесів, урбанізації і розселення, соціальну підтримку інвалідів, немолодих і непрацездатних і тому подібне Ці напрями повинні бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики, як зайнятість, регулювання доходів, освіта і охорона здоров'я, професійна підготовка, житлове будівництво, розвиток сфери послуг, соціальне забезпечення.

Демографічна політика не може і не повинна підміняти собою соціальну і, економічну політику. Спроби вирішувати соціально-економічні проблеми заходами демографічної політики ніколи не приводили до бажаних і ефективних результатів.