61. Зміст конституції Китайської Народної республіки

Головне джерело сучасного державного права Китаю - Конституція КНР 1982 р ., Що складається з вступу і чотирьох розділів, в яких об'єднані 138 статей. У преамбулі до Конституції записано, що «в справі соціалістичного будівництва необхідно спиратися на робітників, селян і інтелігенцію ...».

У вступі діючої Конституції КНР, дана коротка характеристика шляху, пройденого Китаєм. Характерною рисою преамбули є згадка в ній про роль окремих видатних особистостей в історії Китаю (Сунь Ятсена, Мао Цзедуна і Ден Сяопіна).

Конституційне регулювання зовнішньої політики побудовано на тезі: «Майбутнє Китаю тісно пов'язане з майбутнім всього світу». Підкреслюються незалежність і самостійність зовнішньої політики і п'ять її принципів (взаємна повага суверенітету і територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у внутрішні справи один одного, рівність і взаємна вигода, мирне співіснування). У вступі вказується, що Китай розвиває з іншими країнами дипломатичні відносини, економічний і культурний обмін, зміцнює згуртованість з народами раз ¬ особистих країн світу, підтримує справедливу боротьбу пригноблених націй і країн, що розвиваються, докладає зусилля в справі збереження миру у всьому світі та сприяння прогресу людства . У вступі містяться також положення про самої Конституції. При характеристиці цього документа майже дослівно використовується марксистська трактування соціальної сутності конституції: «Справжня Конституція у формі закону зафіксувала результати боротьби народів Китаю, визначила основний лад та основні завдання держави». Конституція визначається як основний закон країни, наділений вищою юридичною силою. Перший розділ («Загальні положення») містить характеристику державного устрою КНР як соціалістичного, ролі держави і народу, принципів діяльності державних органів, принципів національної політики, економічної системи, функцій державних органів у галузі науки, культури, фізкультури і спорту; крім того, викладена система адміністративно-територіального поділу КНР. У цій же главі врегульовані основи статусу іноземців.

Другий розділ («Основні права та обов'язки громадян») містить перелік основних прав і свобод громадян, і навіть виконання обов'язків. У цій главі є традиційні норми (право на працю, на відпочинок, на освіту і т. п.) і специфічні, характерні саме для Китаю і випливають з особливостей його недавньої історії (заборона піддавати громадян образам, наклепі, безпідставними обвинуваченнями і цькуванні).

Третя глава («Державна структура») найбільш обширна і ділиться на 7 розділів, присвячених правовому статусу різних державних органів.

Четверта глава («Державний прапор, державний герб, столиця») присвячена відповідним символів держави та столиці. Виділення особливої ​​голови про державні символи і столиці характерно для більшості саме соціалістичних конституцій.

Слід, звичайно, мати на увазі, що регулятивна роль Конституції, та й взагалі закону в Китаї відносно невелика. Для чиновника і громадянина більше значення мають поточні адміністративні вказівки, ніж норми писаного права