- •1. Конституційне право як галузь права
- •2. Поняття «конституційне право зарубіжних країн»
- •3. Предмет, об’єкт та суб’єкт порівняльного конституційного права
- •4. Функції порівняльного конституційного права
- •5. Джерела конституційного права зарубіжних країн
- •6. Джерела конституційного права у державах романо-германської правової системи
- •7. . Джерела конституційного права у державах англо-саксонської правової системи
- •8. Джерела конституційного права у державах релігійних правових систем
- •9. Охарактеризуйте розвиток конституційно-правової науки
- •10. Дайте визначення юридичного поняття та наведіть основні властивості Конституцій
- •11. Класифікація Конституцій
- •12. Жорстка та гнучка конституція
- •13. Типова структура конституцій зарубіжних країн.
- •14. Порядок прийняття та внесення змін до Конституції.
- •15 Правова охорона Конституцій.
- •16. Поняття конституційного нагляду(контролю).
- •Органи конституційного контролю.
- •17. Інститут громадянства та підданства.
- •18. Співвідношення понять «права людини», «права громадянина», «права» та «свободи».
- •19. Основні особисті права громадянина
- •20. Основні політичні права громадянина.
- •21. Економічні, соціальні та культурні права.
- •22. Гарантії прав і свобод людини і громадянина
- •23. Діяльність омбудсмена.
- •24. Обов’язки людини і громадянина
- •25. Поняття форми держави
- •26. Форма правляння у зарубіжних країнах
- •27. Унітарна держава
- •28. Федеративна держава
- •29. Різновиди республіканської форми правління
- •30. Сутність демократичного політичного режиму
- •31. Головні риси тоталітарного режиму
- •32. Автономія в державі: поняття та основні ознаки
- •33. Поняття та функції парламенту
- •34. Двопалатний парламент у зарубіжних країнах
- •35. Системи парламентських комісій та комітетів
- •36. Здійснення парламентського контролю над діяльністю уряду.
- •39. Поняття та зміст «парламентаризму»
- •40. Юридичний зміст інституту глави держави
- •41. Типологія глав держави
- •42. Права та привілеї монарха.
- •44. Характеристика повноважень президента (парламент. Форма правління)
- •45. Характеристика повноважень президента (президентська форма правління)
- •46. Процедура імпічменту. Характеристика підстав імпічменту.
- •47. Узурпація влади.
- •48. Визначення поняття органи виконавчої влади
- •49. Склад і структура уряду
- •50. Компетенція уряду
- •51. Правовий статус голови уряду, членів уряду
- •52. Поняття та сутність місцевих органів влади
- •53. Компетенція і фінансова база місцевого самоврядування
- •54. Судові органи і судові системи: конституційний аспект
- •55. Конституційні принципи діяльності судової влади у зарубіжних країнах
- •56. Охарактеризуйте основні положення конституції японії
- •57. Конституційний процес російськоі федерації
- •58. Прийняття та основні положення конституції сша
- •59. Конституційний процес у великій британії
- •60. Особливості конституційного устрою у Німеччині
- •61. Зміст конституції Китайської Народної республіки
- •62. Конституційний процес в Україні
- •63. Основні положення Конституції України 1996 р.
- •64. Конституційна реформа 2004 р. В Україні: зміст та наслідки
- •65. Прийняття та зміст Конституції автономної республіки Крим
- •66. Конституційна юрисдикція в Україні
- •67. Дайте визначення та функції політичної партії.
- •68. Класифікація політичних партій
- •69. Партійні системи у зарубіжних країнах
- •70. Конституційні гарантії багатопартійності
- •71. Діяльність та правовий захист опозиції
- •72. Стадії виборчого процесу
- •73. Виборча система: сутність та різновиди
- •74. Поняття референдуму. Відмінність референдуму та плебісциту.
- •75. Конституційне забезпечення волевиявлення: гарантії захисту
71. Діяльність та правовий захист опозиції
«Опозиція (від лат. Opposition – протиставлення) – 1) протиставлення чого-небудь чому-небудь; 2) у політиці – протиставлення власних поглядів та дій іншим поглядам та діям; 3) партія чи група всередині якої-небудь організації, яка не згодна з офіційною думкою чи позицією керівництва цієї організації». Опозиція в політиці може виявлятися на різних рівнях: у рамках політичної системи в цілому, всередині інститутів державної влади, у складі політичної партії чи суспільної організації. У рамках політичної системи опозицію складають політичні сили (партії), які не згодні з офіційним політичним курсом.
Наявність опозиції – ознака демократизма політичної системи, один з факторів динамізації політичної сили.
До цілей опозиції належать:
а) критика програми та дій влади (Гамбург, Мекленбург - Передня Померанія, Шлезвіг - Гольштейн);
Найбільше прав закріплено за опозицією в Конституції Португалії, прийнятій після революції 1974 року. Їй, зокрема, надається право на систематичне одержання інформації про перебіг справ, важливих для громадської думки. Опозиція має також гарантії на представництво, згідно з чисельністю фракції, у парламентських комісіях, обов’язкове її заслуховування при формуванні порядку денного, право вимагати обговорення під час кожної сесії. Крім того, португальський парламент прийняв два закони: від 5 серпня 1977 року про правовий статус опозиції та від 5 вересня 1986 року про гарантії права опозиційної партії на виступ [10]. Слід зауважити, що, мабуть, через свою демократичну радикальність, португальська модель не одержала прихильників за межами країни.
У Польщі також є норми, завдяки яким опозиція має певні повноваження. Зокрема, у Сеймі є так званий Конвент Сеньйорів (Рада старійшин), до складу якого входять голови усіх фракцій, в тому числі й опозиційні. Більше того, скликається ця Рада на вимогу будь-кого з її членів.
У багатопартійній Литовській Республіці зміст, що вкладається у термін „опозиція”, і права опозиції визначаються у Статуті Сейму. Зокрема, „опозиційними вважаються такі фракції (або коаліції), у політичних деклараціях яких (оголошених у Сеймі) викладені положення, що відрізняються від прийнятих більшістю Сейму (більшістю Сейму вважаються фракції, загальне число яких перевищує половину загальної чисельності Сейму, і які підписали декларацію про спільну діяльність або договір про коаліційний уряд)”. Оголосити себе опозиційними можуть також „фракції або коаліції членів Сейму, які не погоджуються з програмою уряду”.
У Норвегії права опозиції закріплено не в Конституції, а в Акті про парламент. Так, керівні органи обох палат парламенту розподілені між фракціями пропорційно з отриманими мандатами, що дає опозиції можливість доступу до регулювання роботою законодавчого органу [14]. Існує також система депутатських запитів до уряду, який зобов’язаний відповісти на них протягом двох місяців [15].
Цікавий звичай склався в Італії, де головуючий Палати депутатів обирається від опозиції [17].
В Конституції Франції закріплено досить широкі права опозиції з контролю діяльності уряду. Хоча серед європейських конституційних моделей французька (в цьому питанні) і вважається найконсервативнішою. Так, опозиція має право звертатися до Конституційної ради для перевірки конституційності прийнятих законів, рішень. Для цього їй треба зібрати голоси 60 депутатів чи 60 сенаторів. Так само надсилаються запити до уряду, на які останній зобов’язаний дати відповідь протягом двох місяців. Для цього раз на тиждень проводяться спеціальні засідання, присвячені запитам до уряду, час виступів на яких розподіляється між фракціями пропорційно до їх чисельності. Такі засідання транслює телебачення. За рік робляться тисячі запитів. Лідер опозиційної фракції може порушити питання про закінчення засідання, перевірку кворуму, поіменне голосування. Це забезпечує опозиції можливість гальмувати або блокувати законодавчі ініціативи уряду. Важливо, що склад президії Національних зборів відображає склад палати.
Існує традиція зустрічей президента з опозицією. Відповідно до іншої, також не закріпленої в Конституції традиції, при створені парламентських слідчих комісій до їх складу входять (пропорційно до розміру фракцій у Національних Зборах) представники усіх політичних груп.
В Україні необхідність визначення правового статусу опозиції вже давно обговорюється в колах політиків і експертів.