Земельний кадастр у сша

У США вивчення земель ведеться спеціальною службою охорони ґрунтів у системі Міністерства сільського господарства. Вона складається з центрального органу, філіалів у штатах і близько 2400 районних осередків охорони ґрунтів. Служба охорони ґрунтів приділяє велику увагу вивченню ґрунтового покриву з наступним використанням матеріалів ґрунтового обстеження для сільськогосподарських цілей шляхом класифікації земель. Ця служба проводить ґрунтові обстеження, видає відповідні рекомендації і постанови про більш раціональне використання земель.

Основними одиницями, що підлягають зніманню при ґрунтових обстеженнях, є серії: серед яких виділяють грунтові типи і ґрунтові фази. Серії представляють собою грунти, однотипні за потужністю і структурою горизонтів, вмістом солей, органічних речовин, а також за рельєфом, ступенем еродованості. засолення тощо. У межах серії за відмінностями у механічному складі виділяють типи ґрунтів. Найнижча класифікаційна одиниця грунту – фаза. Критерієм для її виділення є зміна нахилу поверхні, що обмежує використання тієї чи іншої техніки, ступінь схильності до ерозії, засміченість камінням тощо. При цьому абсолютно однакові грунти включають у різні фази тому, що вони залягають на різних формах рельєфу. Основні вимоги до фази – однорідність господарського використання і продуктивності ґрунту (врожайність, чутливість до проведення агротехнічних заходів, складність обробітку тощо).

Узагальнити дані ґрунтового обстеження для практичних потреб дозволяє класифікація земель. Залежно від поставленої мети у США застосовуються різні системи класифікації земель. Наприклад, грунти можуть бути згруповані у класи за ступенем придатності для сільськогосподарського використання, продуктивності земель тощо.

При класифікації земель за ступенем придатності для сільськогосподарського використання виділяють вісім класів. У класи землепридатності об'єднують землі з однаковими виробничими можливостями і рівнозначним ступенем чинників, які обмежують їх використання для сільськогосподарських цілей. Землі першого класу не мають обмежень і можуть інтенсивно використовуватися для вирощування основних сільськогосподарських культур. У міру скорочення можливостей використання земель для обробітку через якість орних угідь їх відносять до більш низького класу. Граничним класом, на землях якого допустиме проведення систематичного обробітку і вирощування польових культур, є четвертий клас. До п'ятого-сьомого класу відносяться землі, непридатні для обробітку, які використовують для випасання худоби і лісонасаджень. При віднесенні пасовищних земель до одного із зазначених класів враховують допустиму інтенсивність випасання худоби. До восьмого класу відносять землі, не придатні для сільськогосподарських цілей. Вони можуть бути використані як райони відпочинку і полювання.

Крім виділення класів, які показують ступінь обмеження земель для сільськогосподарського використання, при класифікації виділяють підкласи й одиниці землепридатності. В основі виділення підкласів лежить один із таких обмежувальних чинників: кліматичні умови, ерозійна загроза, надлишкова зволоженість, мала потужність кореневмісного шару. Найменшими підрозділами цієї класифікації є одиниці землепридатності. Вони об'єднують рівноцінні стосовно господарського використання землі, які мають однакову потенціальну продуктивність і вимагають однакового обробітку й заходів протиерозійного захисту. Середній урожай культур на ділянках, які входять в одиницю землепридатності, при звичайних способах використання земель не повинен відрізнятися більше ніж на 25 відсотків. Таким чином, у класифікації земель за ступенем придатності класи вказують на потенціальні можливості земель, їх придатність для господарства різної інтенсивності, підкласи – на основний обмежувальний чинник використання земель, а одиниці землепридатності – на більш детальні дані, необхідні для організації території у межах господарства.

Якісна оцінка земель у США проводиться за продуктивністю сільськогосподарських угідь. Продуктивність ріллі визначається за врожайністю основних сільськогосподарських культур не менше ніж за 10 років, а для посушливих районів – за більш тривалий період. Урожайність визначається за даними опитування, за допомогою спеціальних анкет або безпосередньо в полі шляхом взяття укосів з контрольних ділянок. Але врожайність залежить від рівня ведення господарства. Тому поряд з даними про урожайність збирають дані про систему сівозмін, обробіток грунтів, застосування добрив, меліорації тощо. На основі цих відомостей встановлюють класи ведення господарства. До вищих класів відносять таке використання, яке включає найбільш досконалу для даних умов сівозміну і заходи обробітку та поліпшення грунтів, які забезпечують найвищі врожаї. Виділення класів ведення господарства дозволяє оцінити кожну категорію земель за врожайністю залежно від того, при яких методах ведення господарства були одержані ці дані. Оцінка закінчується визначенням показника продуктивності земель для кожної культури внаслідок порівняння фактичної урожайності з максимальною, одержаною на кращих, але не окультурених землях.

Для виявлення найбільш продуктивних земель у США проводиться економічна класифікація земель. При цьому поряд з природними чинниками враховують деякі економічні показники: розмір господарства, структуру землекористування, рівень інтенсифікації, місце розташування і дохідність господарства на одиницю площі, затрати праці і т.д. Землі, однорідні за можливістю сільськогосподарського виробництва і близькі за продуктивністю, включають в один із семи класів економічної класифікації. Оскільки при виділенні класів враховують не лише особливості ґрунтів, але й низку інших природних та економічних чинників, які впливають на продуктивність земель, такий метод досліджень називають комплексним. Єдина методика економічної оцінки земель у США до цього часу не розроблена. Існує декілька методів, які застосовуються в окремих районах країни. Найпоширенішим є метод оцінки земель за чистим доходом від реалізації сільськогосподарської продукції.

Для визначення чистого доходу враховують урожайність основних сільськогосподарських культур, вартість валової продукції і виробничі затрати на насіння, обробіток і удобрення ґрунтів, перевезення продукції до ринків збуту. Землі з найбільшим доходом оцінюють у 100 балів, з ними порівнюють дохідність інших земель.

Матеріали обстеження ґрунтів, класифікації й оцінки земель служать основою для рекомендації фермам раціональних сівозмін, заходів щодо підвищення продуктивності ґрунтів, а також організації угідь і полів сівозмін. Ґрунтові карти й аерофотознімки з нанесеними контурами різних класів земле-придатності використовують як основу для складання проектів раціонального використання земель, так званих фермерських планів. Дані вивчення земельних ресурсів, оброблені на ЕОМ, є основою для планування використання земель в окремих районах, штатах і країні в цілому.

Земельний кадастр у Росії

Земельний кадастр у Росії має спільну із західноєвропейськими кадастрами соціальну природу та низку специфічних особливостей. Одним із найстаріших кадастрових документів є опис земель періоду монголо-татарського ярма. У 1245 р. був проведений перший перепис київських земель. Суздальські і рязанські землі було описано у 1257 p., муромські і новгородські – у 1259 р. Повсюдний перепис підкорених земель було проведено в 1273 р.

На період виникнення централізованої держави припадає найбільш повний опис земельних володінь у Великому князівстві Московському. Цей опис містив дані про кількість земель у володіннях та оцінку цих земель шляхом зведення їх до певних умовних одиниць. Одиницею оподаткування вважалась соха, тому система перепису земель називалась сошним письмом. У XVI ст. для описання земель було створено спеціальний заклад, Помісний наказ, який став загальнодержавним керівним центром, що об'єднував усі межові та кадастрові роботи. Опис земель здійснювався писцями, дозорниками і міряльниками. Писцевий наказ 1622 р. покладав на переписувачів вимірювання ріллі, перелогів, сіножатей, лісів та інших угідь. Відомості про землю заносили у писцеві книги, які складалися у двох примірниках, один з яких посилали в Москву у Помісний наказ, а другий призначався для воєвод, намісників або дяків. У писцевих книгах висвітлювалися й фінансові питання: оцінка майна, розміри оподаткування. За словами академіка С. С. Соболева, писцеві книги XV, XVI і початку XVІI століть були першими земельно-оціночними працями, які мали для свого часу досить високий науковий рівень. У XVII ст. у Росії в інтересах поміщиків у податкову систему вводяться надзвичайні збори, натуральні повинності.

Петром І у 1718 році було введено подушний податок, а замість писцевих книг введено переписи – ревізії. Опис і оцінка землі мали випадковий характер. Облік кількості земель, на відміну від якісної оцінки, був поставлений навіть краще, ніж у період сошного письма. Вимірювання земель почало грунтуватися на точній геодезичній основі із застосуванням геометрії. Головне завдання полягало у реєстрації казенних та інших земельних володінь. На кожний обмежований маєток і повіт складалися межові книги і плани з указаниям землевласників, місцезнаходження і загальної кількості земель, їх розподілу за угіддями і складанням переліку угідь у провінціях і губерніях. До планів додавалися алфавітки, реєстри з характеристикою землеволодінь і відображення змін, що відбулися. Крім цього, складалися економічні описи, які містили відомості про якість орних земель.

У 1837 р. в Росії було організовано Міністерство державного майна, яке першочерговим завданням проголосило рівність грошових зборів з державних селян шляхом диференціації податків на основі визначення дохідності земель у різних губерніях країни. Для розробки методики земельного кадастру створена спеціальна комісія, яка запропонувала скласти нормальну класифікацію ґрунтів із визначенням врожайності кожного класу за кліматичними зонами, що дозволило місцевим оцінним комісіям відступати від цієї класифікації лише у непередбачених і досить важливих випадках; для визначення чистого доходу виробити табель середніх цін на зерно у волостях; скласти таблиці визначення дохідності робочих днів, необхідних для обробітку однієї десятини важкого, середнього і легкого ґрунту при різних нормах внесення добрив.

У другій половині XIX ст. Росія вступила на капіталістичний шлях розвитку. Починаючи з 70-х років XIX ст. земельно-оціночні роботи в Росії проводились земствами і називались земельним кадастром. Ці роботи відрізнялись широтою природно-історичних та економічних матеріалів, залучених для оцінки земель, а також різноманітністю прийомів і методів вивчення та оцінки земель.

Недоліком земельного кадастру слід вважати недооцінку кількісного обліку земель, який проводився на основі існуючих планових матеріалів генерального або спеціального межування, які значною мірою застаріли і в багатьох випадках не відповідали фактичному стану земель. Однак земельний кадастр мав багато позитивного, наприклад високу якість виконання земельно-оціночних робіт, порівняно із західноєвропейським, у матеріалах земельної о кадастру велику наукову цінність мав опис земель і їх класифікація, де науково обґрунтовані дані з теоретичного ґрунтознавства, генезису і географії ґрунтів.

Земельно-кадастрові роботи проводилися до 1917 р. Однак відсутність поєднання діяльності оцінних органів зумовила різноманітність принципів, прийомів і способів збору та обробки вихідної інформації. Так, найпоширенішим способом збору статистичної інформації для оцінки земель був подвірний перепис, суть якого полягала в опитуванні не всіх, а лише частини господарів, надаючи особливого значення з'ясуванню врожайності. При цьому визначали середню врожайність з конкретних даних, одержаних при щорічному опитуванні господарів або за кілька років. У свій час російські вчені вказували на недостатність розробки земським статистичним органом зібраних матеріалів, які давали б повну характеристику селянського землеволодіння: необхідні різносторонньо і раціонально складені групові і комбінаційні таблиці. З часом матеріали земського кадастру застосовуються не лише для земського оподаткування, але й для інших цілей. На сьогодні матеріали земельного кадастру дають повну характеристику земель.

Щодо земельно-кадастрових систем, то широко відомі міжнародні принципи побудови реєстраційно-кадастрових систем майбутнього, проголошені в різних документах міжнародної організації FIG. Вони узагальнюють світовий досвід і дають рекомендації для всіх країн у цьому напрямі. Серед фахівців у галузі кадастру широко відомий документ "Кадастр 2014", що був представлений на конгресі FIG в Брайтоні (1998). Він узагальнює загальносвітові тенденції розвитку реєстраційно-кадастрових систем та формулює основні принципи їхнього недалекого майбутнього: - Кадастр повинен відображати певну правову ситуацію із землею, у тому числі публічні права й обмеження. 

- Інтегрування всіх видів кадастрової інформації, як текстової, так і графічної.  - Кадастрове картографування замінюється просторовим моделюванням.  - Кадастрові технології стають повністю цифровими.  - При створенні та подальшій експлуатації кадастрових систем державний і приватний сектори мають тісно співпрацювати.  - Кадастрова система повинна бути затратно-відновною.