Становище культури в Україні у 30-х роках. Розстріляне відродження

Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х — на початку 30—х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з'явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. Розгорталась боротьба проти "націоналістичних ухилів". М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації. Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно позначилося на становищі національних меншин. У квітні 1938 p., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був М. Хрущов, прийнято постанову Центрального Комітету, якою створення навчальних закладів для національних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їх існування було визнане "недоцільним і шкідливим". Усі ці заклади закрили, були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи в свідомості людей національний нігілізм, продовжував великодержавну, русифікаторську політику царизму. Як і в передреволюційні роки, національні меншини опинилися перед реальною загрозою зникнення. Розвиток культури в Україні в 30-і роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного й духовного прогресу.

Національно-визвольний рух у західноукраїнських землях.

При вивченні цієї теми зверніть увагу на особливості боротьби за Українську Державу в західноукраїнських землях. По-перше, національне питання з самого початку тут набуло основної ваги, а соціальні проблеми мали другорядне значення. Боротьба йшла передусім за територію, за національну, а не соціальну ідею. По-друге, конституційні традиції І організованість в колишній Австро-Угорщині не привели в Західній Україні до такої о безладдя і хаосу, як на Сході. Однак, незважаючи на вказані вище особливо,, для перемоги національно-визвольного руху просі о не вистачало сил, він спирався переважно на 3.5 млн. галицьких українців, Сподівання на допомогу зі Сходу та від Антанти виявилися марними, Не було реалізоване й зобов'язання Австро-Угорщини перед делегацією УНР у Бресті про створення з Галичини і Північної Буковини окремого українського автономного краю.

Передчуваю чи близький розпад Австро - Угорщини .українські організації вже у вересні 1918 р. створили у Львові Військовий Комітет для організації переобрання влади. 18 жовтня парламентарії, керівники політичних партій, церковні ієрархи Східної  Галичини та Буковини утворили Українську Народну Раду, що мала діяти як представницький орган. Рада, спираючись на право самовизначення народів, проголосила Українську Державу на І ери гори Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. Головою Ради обрали Є.Петрушевича. 1 листопада 1918 р. Військовий Комітет зайняв важливі урядові установи у Львові. Те саме було зроблено в повітових містах Галичини. Після цього німецькі Й угорські військові частини залишили Галичину. 9 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Одночасно створений і перший уряд Державний Секретаріат, на чолі з К.Левицьким. Держава ЗУНР, враховуючи Буковину й Закарпаття, охоплювала 70 тис. км² території з 6 млн. населення. Однак невдовзі Буковину захопили румуни, Закарпаття лишалося далі під Угорщиною, а західну частину Галичини окупували поляки.

Українській державності чинили відчайдушний опір поляки Східної Галичини. Між українськими і польськими загонами розгорнулись запеклі бої. 22 листопада українські загони змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

22-26 листопада на підконтрольних ЗУНР територіях пройшли вибори до Української Народної Ради, яка складалась із 150 депутатів. Президентом республіки став голова Ради Є.Петрушевич. Оперативно були створені місцеві органи управління.