Тема 1. Вступ. Феномен культури

1. Визначення поняття «культура», її структура та основні функції.

Термін "культура" вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісно він означав обробку грунту, його "культивування", тобто зміни у природі під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами. Вже у цьому первісному змісті терміна було підкреслено важливу особливість культури - її людський фактор, висловлено ідею впливу людини та її діяльності на оточуючий світ. Як самостійна наукова категорія "культура" фіксується вперше у працях німецького юриста С. Пуфендорфа (1632-1694). Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини.

У подальшому слово "культура" отримало ще більш узагальнене значення, яке охоплювало собою сукупність створених людськими спільнотами традиційних благ і цінностей. У такому розумінні культура постає як створена людиною "друга природа", надбудована над природою первісною, як до певної міри окремий світ, створений людиною додатково до світу природного.

Таким чином, у найзагальнішому вигляді культура - це сукупний результат продуктивної діяльності людей. У вузькому, особистісному розумінні культура - це певні цінності та норми поведінки людини в соціальному і природному оточенні,

Культура є складним суспільним феноменом, який відігравав і продовжує відігравати величезну роль у життєдіяльності людини. Вона впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя як всього суспільства, так і окремої особистості. Багато пов'язаних з культурою проблем мають глобальний, міжнародний характер. Розвиток культури щільно пов'язаний з прогресом людства, його перспективами. Засвоєння культури - важлива запорука розвитку людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей. Таким чином, культура - це не тільки досягнення минулого, - вона багато в чому визначає сьогодення і майбутнє не лише окремої особистості, а й усього людства. Наше майбутнє значною мірою залежить від напрямків подальшого розвитку культури, а вони, в свою чергу, щільно пов'язані з напрямками політичного розвитку світу, вирішенням глобальних проблем людства. Проблеми культури набувають сьогодні першорядного значення, оскільки культура виступає істотним чинником соціального прогресу.

Як поступ усього людства, так і розвиток окремої особистості неможливі без засвоєння культурних надбань минулого. Культура в її кращих зразках відбиває те прекрасне і вічне, яке не може й не мусить піти в забуття. Так звані "вічні проблеми" мистецтва торкаються тих аспектів людського буття, які завжди хвилювали, хвилюють і будуть хвилювати людей. Це проблеми добра і зла, кохання і ненависті, життя і смерті, прекрасного і потворного, величного і негідного, війни і миру тощо. При цьому поняття "культура" є значно ширшим, ніж поняття "мистецтво" і являє собою весь неоглядний світ творчої діяльності й множину її продуктів. Більшість з них можна безпосередньо побачити, бо вони існують в певній речовій формі, виражені в камені, на полотні, в металі. Таким чином, перша і найдоступніша сфера виявів культури - це світ предметів, які можемо безпосередньо спостерігати. Багатоманітність предметної сфери культури визначається багатоманітністю самої людської діяльності. Розгалуження цієї сфери культури можна класифікувати по відношенню до природи, суспільства і окремої людини.

Стосовно природи можна вести мову про культуру землеробства, садово-паркову культуру, про певні культивовані види рослин, про рекультивацію ландшафту. Сюди ж відноситься й загальна культура матеріального виробництва, адже вона існує не тільки як його продуктивна здатність, але й як вплив на природне середовище. Змінюючи природне середовище, пристосовуючи його до своїх потреб, людина створює культурне середовище, в яке входять техніка, житло, поселення, засоби зв'язку (дороги, транспорт), засоби спілкування (мовлення, писемність, радіо, телебачення та ін.) тощо.

Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включає в себе і специфічно суспільні види культурної діяльності. До неї відноситься перш за все праця. Культура праці - це культура безпосередньо виробничої діяльності і культура управління виробництвом.

З точки зору історії культури, поняття "культура" використовують при характеристиці історичних епох (середньовічна культура) чи пам'яток (археологічна культура), характеристиці суспільств та регіонів (європейська культура), характеристиці народів, кожен з яких створює неповторний культурний простір (українська культура).

Культура окремої людини не існує у відриві від перерахованих видоутворень культури. При цьому ані ставлення до природи, ані ставлення до праці чи громадських обов'язків - ніщо так не характеризує особисту культуру, як ставлення людини до людини і до самої себе. Оскільки джерело культури - в самій людині, то нехтування людиною і людськими стосунками в суспільстві у підсумку вплине і на стан суспільної культури. Культура людини передбачає єдність і гармонію її тіла і душі (психіки).

Людина - це кристал культури, її концентрований вираз. Але вона є і душею культури, її джерелом. Це передбачає її всебічний розвиток, гармонізацію розуму і почуттів, душі та тіла. Для досягнення цієї мети існує культура виховання.

Культуру прийнято розподіляти на матеріальну і духовну, одна з яких є проектом матеріальної, а інша - духовної творчості. До матеріальної культури, яку часто співвідносять з поняттям «цивілізація», відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура поступово складається з ціннісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань, загальноприйнятих уподобань і пріоритетів, і використовує для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво. Матеріальний і духовний елементи культури нерозривно пов'язані між собою. Матеріальна, виробнича діяльність людини дуже часто визначально впливає на її діяльність в інших сферах життя. З іншого боку, результати її чуттєвої, розумової та інтуїтивної діяльності матеріалізуються, перетворюються в речі, технічні засоби, твори мистецтва. У матеріальній культурі неминуче присутні духовні начала, оскільки вона завжди є втіленням ідей, знань і завдань людини, що власне і робить її культурою. Хоча самий зміст духовної культури є прихованим від ока і раціонально не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви тощо), її продукти завжди виражені в матеріальній формі, бо лише таким чином вони можуть бути об'єктивовані і стати фактом соціального життя.

Духовну культуру поділяють на дві сфери: 1) духовні якості людини і діяльність по їх реалізації; 2) духовні цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо).

Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури традиційно відносять: інтелектуальні (наука, освіта); естетичні (мистецтво і література);

етичні (мораль); соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика); релігійні.

Таким чином, якщо говорити про, взаємозв'язки матеріальної і духовної культур, то необхідно розрізняти їх особливі ролі. Матеріальна, що є фундаментом, базою життя суспільства, відіграє основну роль. Духовна культура, що пробуджує в людині особистість, відіграє роль головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.

Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському житті, виявляються в її функціях. Одна з головних - людинотворча. Культура - це своєрідна форма самопізнання людини, оскільки вона показує їй не тільки оточуючий світ, але й її саму. Це свого роду дзеркало, де людина бачить себе і такою, якою вона повинна стати, і такою, якою вона була і є. Результати пізнання і самопізнання передаються у вигляді досвіду, життєвої мудрості за допомогою певних кодів - знаків, символів, образів тощо - від покоління до покоління, від одного народу до іншого. Це інформативна функція культури. У цій функції культура пов'язує покоління, збагачуючи кожне наступне досвідом попередніх.

Культура створює і відтворює сукупність норм і правил поведінки. Усі вони призначені для однієї загальної мети: організації спільного життя людей. Існують норми права і моралі, норми в мистецтві, норми релігійної поведінки. Усі ці норми регламентують поведінку людини, зобов'язують її дотримуватись певних правил, які вважаються оптимальними в тому чи іншому суспільстві. В цьому виявляється регулятивна функція культури.

Культурний рівень - це показник культурності чи ступеня засвоєння окремою людиною, колективом чи суспільством певних видів діяльності чи поведінки, культурних цінностей попередніх поколінь. Проте, яких саме видів діяльності і яких цінностей, - залежить від рівня культури в суспільстві. Культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості. Культура є результатом внутрішнього розвитку і самовдосконалення.

Людина є суб'єктом культури, її творцем. Сама людина формує себе в процесі своєї діяльності, є об'єктом культури, її людські якості є результатом засвоєння нею культури, цінностей суспільства, його традицій. Тому культура є мірою людського в людині, характеристикою розвитку людини як суспільної істоти.

У культурі, яка розвивається, співіснують стійкий (стабільний) і новаторський аспекти. Стійкий аспект - це культурна традиція, завдяки якій відбувається накопичення і передавання колективного досвіду в історії, так що кожне нове покоління людей може аналізувати цей досвід, спираючись на створене попередніми генераціями.Культура не може існувати без традиції. Культурна традиція як сукупність історичного досвіду - важлива умова не тільки існування, але і розвитку культури. Засвоєння позитивних результатів попередньої діяльності - загальний закон розвитку, який діє і у сфері культури.

У культурі відбиваються зміни у світогляді, системах цінностей, ідейних засадах. Не будь-яке новаторство є участю у творенні культури. Створення нового стає творчістю культурних цінностей тоді, коли воно має загальноприйнятий зміст, набуває суспільної значущості, знаходить відгук у широкого загалу людей.

Розвиток культури - суперечливий процес, у якому відбивається широкий спектр нерідко протилежних соціальних і національних інтересів конкретної історичної доби. Культура є історичною і соціально обумовленою формою людської діяльності, способом збереження, регулювання і розвитку всього суспільного життя.

В умовах розбудови незалежної України одним з основних напрямків державної політики є національне відродження українського народу, всебічний розвиток його культури, засвоєння кращих традицій історико-культурного минулого, його цінностей, виховання на цих засадах молодого покоління.