Перекладна література Петровської епохи

С.М. Соловйов зазначав: «Для шкіл і для поширення відомостей між допитливими дорослими людьми потрібні були книги російською мовою, передусім підручники. Зрозуміло, що потрібно було переводити їх з іноземних мов: зрозуміло, що справа перекладу книг було одним з найважливіших і найважчих справ ... ми вже повинні чекати, що Петро усередині займеться їм: він не тільки вказував, які книги треба перекладати, а й вимагав переклади до себе, сам виправляв їх, вчив, як треба перево дити ... до самої кончини своєї він продовжує звертати на нього свою увагу ».

Таким чином, відповідно до державних потребами країни, переводитися повинна була в першу чергу спеціальна література утилітарно-практичного характеру (за підрахунками пізніших дослідників, на частку художніх творів у нашому розумінні доводилося не більше 4% всієї друкованої продукції того часу). До неї слід, щоправда, додати праці з історії, юриспруденції, політичним вченням т.п., але вони також відбиралися, виходячи з уявлення «про користь громадської» (твори Г. Гроція, С. Пуфендорфа, Юста Липсия, Тита Лівія, Квінта Курция та ін.)

Звертає на себе увагу, що література релігійного характеру не була включена у складений царем перелік, а сам Петро, ??посилаючи якось книгу з двома трактатами - «про посади людини і громадянина» і «про віру християнської », - зажадав, щоб переведений був тільки перший з них,« понеже в іншому не чаю до користь нужді бути »39. Разом з тим і в петровську епоху тривала певною мірою розробка проблем, пов'язаних з біблійними переказами, причому тут можна відзначити наявність двох тенденцій. З одного боку, в 1712 р. був виданий спеціальний царський указ про видання виправленого тексту слов'янської Біблії, який належало відредагувати і погодити «з грецькою сімдесяти преводніков Біблія» (тобто з Септуа-Гінт). Ця робота здійснювалася архімандритом Феофілактом Лопатинським і вже відомим нам Софронієм Ліхуди з кількома помічниками під наглядом митрополита Стефана Яворського. Однак у зв'язку з низкою обставин суб'єктивного і об'єктивного характеру довести задумане підприємство до кінця вдалося лише через півстоліття, в царювання дочки Петра Єлизавети, коли двома виданнями (у 1751 і 1756) вийшла в світ так звана Елизаветинская Біблія.

З іншого боку, у зв'язку із загальною зміною мовної ситуації в Росії та обмеженням сфери використання церковнослов'янської мови, за підтримки царя і його першого помічника в церковній сфері архієпископа Феофана Прокоповича (1681-1736) 40, був поставлений питання про переведення Священного Писання на російську мову. Перші досліди такого роду проводилися в Південно-Західній Русі вже починаючи з XVI в.; в 1683 р. в Москві з'явилася російська Псалтир Авраамия Фірсова, перекладена, очевидно, з польської «на наш простий словенської мову ... без всякого прикраси, удобнейшего заради розуму» 41. Однак, незважаючи на окремі досліди, що тривали і протягом XVIII сторіччя, з'явилася російська Біблія тільки в XIX в. Зрозуміло, продовжувала перекладатися і інша література для сп еціально-церковних потреб, а також окремі релігійно-моралістичні і містичні трактати (наприклад, твори Фоми Кемпійського і Іоганна Гергада), хоча вони займали в загальному обсязі перекладної літератури явно периферійне місце.