Проблема передачі термінів

Як вже зазначалося, для перекладачів Петровської епохи, що займалися переважно перекладом науково-технічної та спеціальної літератури, особливу складність представляла передача спеціальних термінів, відсутніх в російській мові. Зазначена проблема зберігала свою актуальність і в наступні десятиліття, що ставило на порядок денний питання про розробку власної термінологічної системи. Для вирішення цієї задачі пропонувалися різні шляхи, причому тут можна відзначити прояв двох тенденцій: запозичення відсутніх одиниць з європейських мов і спроб підбору або створення відповідали їм російських еквівалентів. Однак слідувати названим шляхах, так сказати, у чистому вигляді, було (навіть в рамках одного і того ж тексту) досить складно, внаслідок чого часто доводиться спостерігати своєрідну комбінацію різних способів. Так, перекладач одного наукового трактату, оголосивши в пер едмові, що спеціально залишав непереведені грецькі та латинські терміни, «заради кращого у справі знання» (тобто щоб не спотворити зміст тексту), разом з тим усвідомлював, що подібний принцип у багатьох випадках позбавляє переклад доступності, і змушений був від нього отсцупать, даючи в дужках російський переклад або поперемінно вживаючи свою і чужу лексичну одиницю (наприклад, «Ангуло» - «кут», «екватор» - «зрівнювач» і т.п.). Однак самі спроби створення російської термінології далеко не завжди приводили до успіху. Цікаво відзначити, що свою термінотворческую діяльність Тредіаковський намагався обгрунтувати посиланнями на церковнослов'янську традицію, відповідаючи в 1752 р. на закиди академіка Г.Ф. Міллера (німця за походженням) не позбавленим сарказму зауваженням: «Правда, може р. асесор сумніватися про термінах, як людина чужинних; але оний терміни підтверджуються все книгами нашими церковними, з яких я їх узяв ».

Однак на цьому терені у Тредиаковского були і набагато більш близькі попередники. У першу чергу тут можна назвати ім'я Антіоха Дмитровича Кантеміра (1708-1744).

Син союзного Петру I молдавського господаря, вимушеного переселитися до Росії після невдачі Прутського походу проти Туреччини, який отримав блискучу різнобічну освіту, зачинатель російського класицизму, політичний діяч і дипломат, автор ряду сатир і байок, Кантемир, переводячи книгу французького мислителя Б. Фонтенеля «Розмови про безліч світів», що являла собою своєрідне поєднання філософії, природознавства і белетристики, визнав за необхідне забезпечити свою працю примітками, в яких давалося тлумачення використаних перекладачем іншомовних слів, «які і знехотя примушений був вжити, своїх рівносильних не маючи », а також російських лексичних одиниць, використаних в новому значенні. Аналогічним чином доводилося йому чинити і при передачі художніх та історичних творів (твори Анакреонта, Юстина, Корнелія Непота та ін), про що йдеться в передмові до перекладу «Послань» («Листів») Горація: «У багатьох місцях я волів переводити Горація слово від слова, хоча сам відчував, що примушений був до того вжити або слова, або образи вислову нові і тому не зовсім зрозумілі читачеві, в латинській мові неіскусним. Вчинок той тим вибачаю, що я зробив переклад сей не тільки для тих, які задовольняються просто читати російською мовою «Листи» Гораціево, по латински не вміючи; а й для тих, кои вчаться латинської мови і бажають оригінал абсолютно виразуметь. Та ще й інша користь від того станеться, якщо наостанок ті нові слова і вислову в звичай увійдуть, понеже через те збагатиться мова наша, який кінець в перекладі книг забувати не повинно.

До того мені настільки велика надія заснована, що ті запроваджені мною нові слова і вислову не противляться спорідненості мови російської, і я не залишив оних силу пояснити у доданих примітках, так щоб всякому зрозумілої, потрібні були ті примітки ; з часом оні новизни, може бути, так присвоєні будуть народу, що ніякого толку вимагати не будуть ».

Оцінюючи підсумки зазначеної роботи Кантемира і Тредиаковского (а також їх менш іменитих колег), зазвичай звертають увагу на ту обставину, що при всій скромності реальних її досягнень, зокрема малопридатними більшості створених ними термінів у силу властивої їм неточності і незграбності, діяльність перекладачів першої половини XVIII сторіччя в даній області мала велике принципове значення, намітивши шляху освоєння західноєвропейської наукової термінології аж до знаменитої реформи Н.М. Карамзіна, теж не обошедшего увагою дану проблему.

Але, мабуть, в найбільш чіткій формі (і з найбільш плідними результатами) процес створення власної системи науково-технічних термінів втілився в працях М.В. Ломоносова. Рішуче відстоюючи тезу про те, що вже сучасний йому російську мову, поєднуючи в собі «пишність іспанського, жвавість французького, фортеця німецької, ніжність італійського, понад те багатство і сильну в зображеннях стислість грецької та латинської мови» здатний правильно і точно передати найскладніший іншомовний текст: «Сильне красномовство Ціцеронових, чудова Вергилиева важливість, Овідіева приємне витійство не втрачають своєї гідності на російському мовою. Найтонші філософські уяви і міркування, всілякої природні властивості і зміни, котрі бувають в сем видимому будову світу і в людських зверненнях, мають у нас пристойні і річ виражають мови. І коли чого точно зобразити не можемо, чи не мови нашому, але незадоволеному своєму в ньому мистецтву приписувати долженствуем », - Ломоносов разом з тим застерігав, що в перекладах наукового характеру він« примушений ... був шукати слів для найменування деяких фізичних інструментів, дій і натуральних речей, які хоча спершу здадуться дещо дивні, проте сподіваючись, що вони з часом через вживання знайомі будуть »57. При цьому вчений зазначав, що подібне явище вже спостерігалося в епоху прийняття християнства, також несшего з собою цілий ряд раніше незнайомих понять: «З грецької мови, маємо ми безліч слів російських і словенських, які для перекладу книг спершу за нужду були прийняті, а після в таке прийшли звичай, що нібито вони спершу в російському мовою народилися ... При сем хоча не можна перечити, що спочатку перекладали з грецької мови на слов'янську не могли минути і досить остерегтися, щоб не прийняти в переклад властивостей грецьких, слов'янської мови дивних , проте оні через довготу часу слуху слов'янському перестали бути огидні, але увійшли в звичай. Отже, що предкам нашим здавалося незрозумілим, то нам нині стало приємно і корисно ».