11.Вчення про буття в егейській школі філософії.

Аристотель (384 – 322 до н.е.) – один із найуніверсальніших філософів Стародавньої Греції, в особі Арістотеля грецька філософія досягає найвищого розквіту й продуктивності. Він синтезував досягнення попередників і залишив численні праці з різноманітних галузей знань: логіки, фізики, психології, етики, політології, естетики, риторики, поетики і філософії.

Він є одним з головних учнів Платона, який далеко не в усьому був згоден із своїм учителем. Основна лінія розбіжностей проходить з питань про природу ідей. Якщо для Платона вони первинні, вічні і незмінні, то для Аристотеля вони є результатом пізнавальної і практичної діяльності людини, результатом узагальнення досвіду освоєння людиною оточуючого світу. Він вважав, що з світу ідей немає ніякої користі, так як всі ознаки ідей знаходяться в людині.

Аристотель проголосив, що ідея та річ – це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея – в нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах.

Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Арістотель ввів нові дві категорії – «можливості» та «дійсності». Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість, але разом із формою матерія постає у вигляді дійсності.

Отже, дійсність речей більше пов’язана з формами, що їх продукує «форма всіх форм», або світовий розум (Бог), який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. «В боге форма развита полностью. Бог – неподвижная форма, он не изменяется, но в то же время сам является двигателем развития материи». Так Аристотель намагався подолати прірву між світом речей та світом ідей.

Ототожнивши річ та ідею, Аристотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою.

Арістотель висунув ідеал науки, гранично очищеної від релігійно-культових потреб і міркувань (характерних для теоретичного знання Платона і піфагорійців), створив науку про закони мислення – формальну логіку – як засіб систематизації категоріального апарату науки і філософії. В основу логіки покладено вчення про три форми та про три закони мислення [закон тотожності АєА; закон неприпущення суперечності (не може бути відразу і А і неА); закон виключення третього (може існувати А або неА, але нічого більше)]

Крім того, Аристотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. У 335р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.

Найвищими формами влади Аристотель рахував форми, в яких виключена можливість корисливого використання влади. Влада повинна служити всьому суспільству.

Багатогранна творчість Платона і Аристотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії.

12.Філософські погляди софістів

Розквіт софістичної філософії відбувся у період Пелопонеської війни (431-404 pp. до н.е.). Найбільш відомими із старших софістів визнають Горгія, Протагора, Гіппія, Продіка, Антифонта. Протагор відомий як один з найбільш популярних учнів Демокріта. Відстоює традиційний для софістів релятивізм.

Повне роз'яснення концепції Протагора принципово суперечить вченню Арістотеля про збігання висловлювань з дійсністю. Ці дві різні концепції антиномічні, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, які ведуть людину до успіху під час завершення задуманої справи, — істинні, а успіх у справах є універсальною людською мірою знань, будується на абсолютно протилежному Арістотелеві вченню про істину.

Для софістів тільки досвід може слугувати джерелом знання, а не "нус", "абстрактне мислення", "ідея". Найбільш відомими молодими софістами були Фразімах, Критій, Алкідам, Лікофон, Полемон. Практична розробка проблем риторики, граматики, логіки стала для них домінуючою, бо софісти усвідомлювали свій обов'язок саме як вчителі, наставники молоді.

Спираючись на своє переконання про важливість мови для впливу на людей, вони здійснили головний крок на шляху виникнення філології. Протагор першим почав визначати роди іменників, здійснив поділ мови на чотири види: прохання, питання, відповідь, вказування і назвав їх коренями мови. Пр. відомий своїми думками про синоніми. Практичне спрямування школи софістів призвело до розмежування в античній філософії течій практицизму та споглядання, усвідомлення суті буття.