47. Зміст, функції і категорії соціології праці.

Соціологія праці це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї.

Соціологія праці, як і будь-яка наука, виконує певні функції в життєдіяльності суспільства. Найважливіша з них — інформаційна, яка полягає в забезпеченні управлінських структур суспільства соціологічною інформацією

Пізнавальна функція соціології праці пов´язана з розширенням пізнання закономірностей соціально-трудових відносин,

Описова функція пов´язана з викладом і публікацією результатів соціологічних досліджень у різних звітах, статтях, монографіях.

Освітня функція реалізується через поширення сучасних наукових знань, теоретичних і методологічних основ, уявлень про соціальні механізми процесів у сфері праці

Прогностична функція соціології праці пов´язана з можливостями спостерігати завдяки конкретно-соціологічним дослідженням тенденції в зміні сукупності соціальних показників

Перетворювальна функція соціології полягає в розробці на основі даних соціальної діагностики стану соціально-трудових відносин найефективніших соціальних технологій

Основними категоріями соціологіх праці є характер праці, її зміст та умови, а також мотивація, адаптація, соціально-психологічний клімат тощо. Характер праці - категорія, яка виражає соціальну сутність праці як суспільне значимого процесу.

Зміст праці - це узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та Інтелектуальне напруження учасників процесу праці

УМОВИ праці - сукупність чинників, які впливають на працездатність, здоров'я працівника

48. Особенности трудоустройства в Украине

49. Соціальна сутність управління працею

Менеджмент визначають як міждисциплінарну науку, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Менеджмент поліпшує виробничу діяльність та взаємини її суб'єктів. Менеджмент складає другу половину соціології праці й управління - соціологію управління. До сфери дії належать:

- визначення цілей і завдань управління,;

- розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів;

- оптимізація процесів прийняття рішень;

- пошук адекватної мотивації діяльності;

- виявлення ефективних стилів керівництва.

Можна виділити три періоди, які відрізнялись появою різних підходів до вивчення і регулювання виробничої поведінки робітника.

а) Науковий менеджмент. Заснований американським інженером-дослідником Ф. Тейлором. За теорією Ф.Тейлора, будь-яке управління виробництвом повинно бути засноване на певних наукових принципах. Основні принципи системи Ф. Тейлора:

- наукова організація праці; звільнення робітників, які працюють не на повну потужність;- співробітництво адміністрації з робітниками;- однакова відповідальність за справи на виробництві.

б) Менеджмент людських відносин. Одним із її авторів був американський вчений Е. Мейо. Висновки його експерименту полягали у наступному: зростання продуктивності праці може не залежати від матеріальних умов праці; успіх трудової діяльності великою мірою залежить від людських взаємин; запорукою ефек­тивності праці є гармонійні взаємини між робітниками та адміністрацією і всередині робітничих груп; людське ставлення керівників до підлеглих, зме­ншують кількість конфліктів на виробництві і сприяють ефективності праці.

в) Ситуативний менеджмент. Його впровадження у життя пов'язане з ім'ям американського соціолога Херцбера. У цій концепції розглядається мотивація праці. Мотиви, які спонукають людину до певної праці, можна поділити на два види: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносяться: методи управління персоналом, стиль керівництва, умови праці, соціально-психологічний клімат, винагорода за працю тощо. До внутрішніх відносяться зміст праці, визнання її значення іншими людьми, почуття відповідальності, праг­нення піднятись вище.