- •1.Поняття і структура світогляду
- •2.Міф я історично перший тип світогляду
- •3. Специфіка релігії як історичного типу світогляду
- •4. Особливості наукового світогляду
- •5. Філософія як теоретична основа світогляду
- •6. Функції філософії:
- •7. Філософія ведизму
- •8.Ортодоксальна система філософії Індії
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії
- •10. Витоки давньогрецької філософії
- •11. Загальна характеристика до Сократівського періоду в розвитку античної філософії
- •12. Натурфілософія Мілетської школи
- •13. Філософія Геракліта Ефейського.
- •14. Піфагор та філософія піфагорійців
- •15. Вчення про буття та пізнання у філософії еліатів.
- •16. Апорії Зенона.
- •17. Атомістика Левкіпа-Демокріта.
- •18. Загальна характеристика грецької класичної філософії
- •19. Філосовські погляди софістів
- •20. Філософія Сократа
- •21. Вчення Платона про ідеї.
- •22. Вчення Платона про державу.
- •23. Філософія Арістотеля.
- •24. Загальна характеристика елліністично-римської філософії.
- •25. Епікуреїзм.
- •26. Стоїцизм.
- •27. Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан
- •32.Нікейський собор та його роль у формуванні християнських догматів
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія
- •34.Філософська Спадщина Августина Аврелія; основні філософські ідеї.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи
- •38.Дискусія про універсалії та її місце в історії середньовічної філософії
- •39.Філософія Ансельма Кентерберійського
- •41. Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42. Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43. Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44. Неоепікуреїзм Лоренцо Вала
- •46. Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція
- •49. Політична філософія Нікколо Макіавеллі. Біографія
- •50. Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51. Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52. Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53. Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54. Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55. Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56. Політична філософія т. Гоббса.
- •57. Вчення б. Спінози про єдину субстанцію.
- •58. Філософія Дж. Берклі.
- •59. Філософія д. Юма.
- •60. Філософія французького Просвітництва
- •61. Класична німецька філософії в системі світової філософії.
- •62. Філософія і. Канта.
- •63. Філософія й. Г. Фіхте
- •64. Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66 Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67. «Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68. Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69 Психоаналіз з. Фрейда.
- •70 Екзистенційна філософія.
- •71 Феноменологія е. Гуссерля.
- •72 Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73. Філосовська герменевтика г.-г. Гадамер
- •74. Філософія л. Віттгенштайна
41. Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
Фома Аквінський узагальнив досвід усієї попередньої схоластики. У своїх творах намагався обгрунтувати принципи християнської теології з позицій аристотелівської філософії, боровся проти Аверроїзму. Із філософії Арістотеля Фома Аквінський узяв усе те, що могло прислужитися християнській церкві. Арістотелеве вчення про природу в основному залишилося поза його увагою. Фома Аквінський розглядає ввесь світ як такий, що складається з кількох рівнів. Найнижчий рівень - це нежива природа. За нею йде світ тварин, а вже з нього виростає людина як проміжна ланка зі світом духовним, божественним. Вищою досконалістю є Бог. Він є сенсом і метою, вершиною всього існування, навіть більше, самим існуванням. Тільки в ньому поєднується і сутність, і існування. При цьому слід зауважити, що розподіл на сутність і існування був започаткований іще Платоном. Сутністю в речах Фома Аквінський вважав лише те, що міститься в їхньому визначенні, тобто родові ознаки. Вона зовсім не випливає з індивідуальних ознак речей і тому не збігається з їхнім існуванням. Таким чином, усе, крім Бога, має існування опосередковане, випадкове, обумовлене ззовні й лише Бог має існування безпосереднє, у повній мірі необхідне й нічим не обумовлене. Із учення Фоми Аквінського про матерію і форму випливає й його вчення про одиничне й загальне (універсалії). З його точки зору, універсалії, по-перше, існують як ідеальний прообраз предметів і істот у божественному розумі, по-друге, вони існують як сутнісна форма в одиничних речах і, по-третє, існують у людському розумі як результат абстрагування від одиничного. Вважаючи розум у певній мірі дієздатним і ефективним, Фома Аквінський подає свої п`ять шляхів доведення існування Бога, що носять назву космологічного доведення існування Бога. Вони такі: 1. шлях бере за основу розуміння руху; 2. шлях бере за основу поняття про дійову причину; 3. шлях бере за основу поняття можливості й необхідності; 4. шлях спирається на різні ступені, що виявляються в речах; 5. шлях бере за основу розпорядок природи. Ці шляхи доведення існування Бога дуже близькі до міркувань Арістотеля (і Августина) і лежать в основі також сучасного неотомістського вчення.
42. Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
Вільям Оккам (бл. 1300-1350) написав ряд богословських та філософських праць — з логіки та з фізики Арістотеля. Вш завершив розпочату ще його попередниками критику філософських доведень існування Бога, проголосивши, що буття Бога — предмет релігійної віри, а не філософи, яка спирається на доведення. За Оккамом, тільки чуттєве, наочне знання (що зветься інтуіцією) може засвідчити існування чого б то не було і тільки одне воно стосується фактів. Вчення про роль чуттєвої інтуїції та досвіду в пізнанні пов'язане у Оккама з двома іншими важливими положеннями його теорії пізнання: вимогою простоти пояснення (принцип економії) та положенням про те, що реально існує одиничне (номінальне). За Оккамом, завдання знання — осягнення реально існуючого часткового, одиничного. Загальне існує тільки в свідомості суб'єкта, який пізнає. Поза свідомістю та поза душею будь-яка річ є одиничною. Хоча все реальне, за Оккамом, одиничне, все ж індивіди можуть бути розподілені розумом на класи, тобто розподілені за родами та видами. В самих речах намає ні загального, ані часткового. І те, і друге притаманне тільки нашому способові сприйняття однієї і тієї ж речі. На цих засадах Оккам будує свою теорію науки. Науки поділяються на реальні та раціональні. Реальні науки розглядають поняття з погляду їх відношення до речей, раціональні — з точки зору їх відношення до інших понять, а не до речей. Бри?тва О?ккама (чи принцип простоти) — принцип логіки, який приписують середньовічному філософу Вільгельму із Оккама (або Окхама). Принцип стверджує, що не треба робити більше припущень, ніж мінімально потрібно. Цей принцип також відомий як принцип ощадливості або бритва Оккама. Згаданий принцип лежить в основі всього наукового моделювання і побудови теорій. Він переконує нас з набору інших еквівалентних моделей будь-якого явища вибрати найпростішу. У будь-якій даній моделі, принцип простоти допомагає нам відкинути («зголити») ті поняття, змінні або конструкції, які справді не потрібні, щоб пояснити явище. Дотримуючись цих правил, розвиток моделі стане набагато легшим, а виникнення неузгодженостей, двозначностей і надмірностей зменшується.