1 Аналітичний огляд

З часу першого показу братами Люмьер своїх коротких кінофільмів широкій публіці 28 грудня 1895 р. у Парижі було запропоновано і створено багато різних кінематографічних систем, що відрізняються технічними рішеннями й образотворчими можливостями. Створення нових систем завжди ґрунтувалося на використанні досягнень різних областей науки і послужило розширенню художньо-образотворчих можливостей кіномистецтва.

У різний час у багатьох країнах пропонувалася велика кількість різних кінематографічних систем, однак, більшість з них з багатьох причин залишилися нереалізованими. Тільки незначна частина систем здійснювалася практично, але з них деякі витримали перевірку часом і знайшли широке застосування. Разом з тим окремі оригінальні ідеї і технічні рішення, що містяться навіть у нереалізованих системах, надалі використовувалися і служили розвитку кінематографа [1].

Так, принцип анаморфування зображення при зйомці і дезанаморфування при проекції, на якому заснований один з найбільш розповсюджених у даний час видів широкоекранного кінематографа, базується на використанні спеціальної оптичної системи, запропонованої Э. Аббе ще в 1897 р. і названої їм «Анаморфот». У 1927 р. для здійснення цього методу в кіно А. Кретьеном була розроблена конструкція спеціального об'єктива «Гипергонар». Однак широке практичне застосування принципу анаморфування зображення починається тільки в п'ятидесятих роках XX століття, коли створюються системи «Синемаскоп» у США і «Широкий екран» у СРСР.

У цей період було запропоновано і розроблене особливо багато різновидів різних систем, що дали можливість кінематографії західних країн, і в першу чергу США, успішно конкурувати з бурхливо розвинутим телебаченням.

Окремі фірми різними шляхами вирішували недоступну телебаченню задачу розширення горизонтальних і загальних розмірів зображення на екранах кінотеатрів. Часто допрацьовувалися і використовувалися старі, забуті патенти й ідеї, що не знайшли за якимись причинами застосування в минулому. Так, з'явилися системи панорамного кінематографа, що використовують для зйомки і проекції кілька плівок, широкоекранні системи з анаморфованим зображенням, з кашетованим кадром, з горизонтально розташованим кадром збільшеного розміру на 35-мм кіноплівці і, нарешті, широкоформатні системи, в основу яких було покладене застосування плівок ширше 35 мм.

Усі ці системи так чи інакше вирішували задачу збільшення загальних розмірів екранного зображення в кінотеатрі і кутів його розглядання глядачами, що було необхідно для створення так званого ефекту участі глядача в дії, що відбувається на кіноекрані. Як показала надалі практика, різні способи рішення цієї задачі дали різні якісні й економічні результати. Найпростіша і дешева система кашетованого кадру, природно, виявилася і найгіршою по якості екранного зображення. Різні системи кінопанорами, що використовують одночасно кілька плівок, були дорогими, складними в експлуатації і як наслідок економічно недоцільними.

У результаті найбільше поширення одержали широкоекранні системи з анаморфованим, стиснутим по горизонталі, зображенням, що використовують 35-мм плівку. Вони дозволили одержати в більшості кінотеатрів, крім самих великих з екранами дуже великого розміру, задовільна якість зображення при відносно низьких витратах на виробництво і показ фільмів.

Широкоформатні системи, що застосовують для зйомки і показу фільмів кіноплівки шириною 65 і 70 мм, хоча і дозволяють одержати дуже високу якість зображення, після короткочасного періоду розквіту стали застосовуватися усе рідше і рідше через високу вартість постановки. Цьому певною мірою сприяло також значне поліпшення кольорових кіноплівок і обумовлене їм підвищення якості зображення в широкоекранних фільмах на 35-мм кіноплівці.