52. Життя та теорія: “Апологія Сократа”.

Починаючи з найбільш ранніх творів Платона, доцільно звернути увагу насамперед на "Апологію Сократа" та діалог "Критон". Обидва ці твори малюють особистість Сократа, яка справила глибокий вплив на всі філософську творчість Платона. Не випадково Сократ є головною дійовою особою всіх діалогів Платона.

Сократ разом з софістами відкрив нову епоху історії античної філософії, звернувшись від космології і натурфілософії до проблеми людини, і зокрема до проблеми розуму. Свого часу це, безсумнівно, було чимось на зразок філософської революції. А будь-яка революція потребує героїв і за необхідності повинна йти на великі жертви. Таким героєм і такою жертвою якраз і виявився Сократ. Його постійне прагнення аналізувати традиційні людські поняття, домагатися їх ясності, намагатися зберегти все краще і розтрощити все найгірше в них природно викликало у багатьох його сучасників здивування або боязнь, а деякі навіть відчували жах і переляк перед такого роду ще небувалим в Греції критицизмом. Сократа стали звинувачувати у безбожництві, в розбещенні молоді, в підриві існуючого державного ладу і навіть у введенні нових божеств.

Та сила духу, з якої Сократ проводив свої ідеї і виявляв брехню, що прикривалася благородною поведінкою людей і їх нібито добромисним судженнями, завжди викликала у Платона незмінне захоплення, так що Сократ назавжди залишився для нього живим символом самої філософії. Образ цього великого мислителя і малює нам Платон в "Апології".

«Апологія Сократа» - єдина робота Платона написана не в діалогічній формі. Вона викриває людину надзвичайно самовпевнену, з відкритим серцем, яка зневажає ідеали світського життя та вважає, що чітке мислення є основною передумовою для правильного життя. Згідно старої традиції Сократ повинен обрати для себе самостійно кару. Він провокує суддів, внаслідок чого засуджується до смертної кари. Хоча в нього є можливість втекти, він відмовляється, оскільки не може зрадити своїм принципам.

«Апологія Сократа» ділиться на 3 речі: 1.Промова Сократа після обвинувачення, передуючого вироку. Сократ не боїться смерті, а боїться лише позору. Відсутність боязні смерті є тільки результатом переконаності в тому, що Сократ нічого не знає про Аіда і сам рахує себе незнаючим. Якби навіть його відпустили при умові, що він не буде займатися філософією, то він все одно продовжував би займаться нею до останнього подиху життя. Вбивство Сократа буде страшним не для нього самого, а для його вбивць, тому що після смерті Сократа вони не найдуть таку людину, яка б постійно змушувала їх прагнути до істини. Сократ ніколи нікого нічому не вчив,він лише не перешкоджав ні іншим в тому, щоб вони задавали йому питання, ні собі самому - в тому, щоб задавати такі ж питання іншим чи відповідати на них.

2. Промова Сократа після загального обвинувачення.Сократ здивований, що прийняті обвинувачення підтримані незначною кількістю людей. З точки зору Сократа його покарання не може проходити ні за гратами , ні у вигнанні, ні в накладанні штрафу. 3.Промова Сократа після смертного приговору.Ті, хто голосував за смерть Сократа, причинили зло не йому, тому що він , як старий чоловік, і без того скоро має вмерти, а самім собі, тому що їх всі будуть звинувачувати, а Сократа вважатимуть мудрим.