Лікування.

Назначають в великих дозах антибіотики широкого спектра дії, кортикостероїдні препарати, інгаляції, протеолітичні ферменти, препарати стимулюючі діяльність серця.

Для попередження гіпоксичного пошкодження мозку внутрішньовенно вводять оксибутират натрію з розрахунку 100-150 мг/кг маси тіла.

Одночасно з відновленням легеневої вентиляції для нормалізації кислотно-лужної рівноваги вводять внутрішньовенно 4 % розчин бікарбоната натрію (до 7 мл на 1 кг маси тіла хворого). Введення вітамінів групи В, кокарбоксилази, АТФ сприяє зменшенню ацидозу.

Особливе значення надається корекції гіповолемії викликаної ексикозом. Несвоєчасне відновлення втрат рідини викликає спазм периферичних судин і централізацію кровообігу які можуть бути причиною некупірованої гіпертермії.

При відсутності ефекту від використання комплексу відомих лікувальних маніпуляцій направлених на відновлення дихання, необхідна ендотрахеальна інтубація або трахеотомія.

Карпова Л.Г. і Власов Л.І. (1980) вважають, що подовжена інтубація трахеї термопластичними трубками дає кращі результати ніж трахеотомія

Vі Орієнтована основа дії

Серед причин гострого ларингіту на перше місце виступають респіраторні віруси. Як самостійне захворювання ГЛ частіше всього розвивається внаслідок активізації флори сапрофітуючої в гортані. Бактеріальна (в першу чергу кокова) флора може бути причиною ГКЛ самостійно або в поєднані з респіраторними вірусами.

Загальний стан організму страждає мало. Температура тіла в нормі, або підвищується до субфебрильних цифр, супроводжується відчуттям паління, сухості, лоскотання, сторонього тіла в гортані, частим нестерпним судомним кашлем. Голос втомлюється, стає хриплим іноді виникає афонія. Сухий кашель змінюється на вологий з значним виділенням спочатку слизового, а потім слизово-гнійного мокротиння.

Слизова оболонка гіперемійована, набухла, голосові складки рожеві, або яскраво червоні, потовщені. В просвіті гортані в’язкий секрет у вигляді слизово-гнійних тяжів. Під час фонації може спостерігатися неповне змикання голосових зв’язок. В деяких випадках виникає утруднене дихання в результаті набряку слизових оболонок і накопичення слизово-гнійних кірок. Геморагічний ларингіт частіше

всього зустрічається при інфекційних захворюваннях (грип, скарлатина, сепсис).

Гортана ангіна.

Гостре запалення лімфаденоїдної тканини гортані розташованої в гортаних шлуночках, грушовидних синусах, черпаконадгортаних складках, міжчерпаковатому просторі, в окремих фолікулах. В процес втягується також слизова оболонка (набряк, інфільтрація).

Захворювання викликається коковою флорою. Відіграють роль ГРВІ, переохолодження організма.

Загальний стан хворого в більшості випадків страждає мало, температура тіла частіше підвищена (37,5 – 38* С), може супроводжуватись пітливістю, Хворі скаржаться на біль при ковтані, в області шиї при обертах голови. Голос міняється незначно, стеноз гортані розвивається рідко.

Ларингоскопія: гіперемія і інфільтрація слизової оболонки в місцях локалізації лімфаденоїдної тканини гортані, нерідко буває з однієї сторони або на обмеженій ділянці, іноді спостерігається набряк який супроводжується утрудненим диханням.

Пальпація області гортані може бути болючою, можливо також виявити збільшені, різко болючі лімфатичні вузли (звичайно з одного боку).

Гортану ангіну необхідно диференціювати з дифтерією, бешихою гортані, гострим інфільтративним ларингітом.

Набряк гортані – один з проявів різних патологічних процесів запальної або незапальної природи (захворювання нирок, сердцево-судиної системи, печінки та інших органів), він розвивається в тканинах богатих в підслизовому шарі (особливо в підскладковому відділі) пухкою клітковиною.

Запальний процес при ларингітах, звичайно, локалізується в поверхневих шарах слизової оболонки, а в її більш глибоких шарах і в міжм’язовій сполучній тканині супроводжується значним накопиченням серозно-фібрінозного ексудату з домішками елементів крові, які сприяють утвореню так званого запального набряку гортані.

В гортані в підслизових шарах зустрічається і незапальний набряк, в цих випадках процес супроводжується трансудатом, без будь-яких запальних проявів.

Незапальний набряк гортані спостерігається при загальному гідропсі організму, наприклад, при різковираженому асциті, у ви падках застою при різних формах серцевої недостатності, захворюваннях печінки, гострому та хронічному нефриті.

При захворюваннях нирок іноді спостерігається ізольований набряк гортані (мал.2) без проявів загального гідропса організму. Сюда можна віднести і ангіоневротичні набряки гортані при яких відсутні будь-які місцеві або загальні захворювання. Виникає цей набряк раптово, ідентично хворобі Квінке – гострому обмеженому набряку шкіри.

Запальний набряк гортані рідко буває самостійним захворюванням. Найбільш частими його причинами являються травми, опіки, запальні процеси в області шиї, перехондрити, гострі та хронічні запалення мигдаликів, інфекційні хвороби (кір, скарлатина).

Рідко спостерігаються первинні генуїні набряки гортані при яких неможливо встановити їх причину і які можуть розглядатися як ідіопатичні набряки.

Набряк гортані має характерну ларингоскопічну картину: різко припухла ділянка слизової оболонки гортані має м’яку консистенцію, волого-блискучий вигляд, легко просвічує. Відносно швидке виникнення, збільшення в об’ємі а також швидке зникнення припухлості є характерними ознаками набряку.

Несправжній круп (підскладковий ларингіт).

Захворювання зустрічається у дітей 2-5 років які страждають діатезом, схильні до ларингоспазмів. Анатомічною передумовою його розвитку є вузькість просвіту гортані, наявність великої кількості пухкої клітковини в підскладковому відділі гортані. Можливо деяку роль у цьому відношенні відіграють анатомічні утворення з якими вона межує (голосовий м’яз, верхній край перснеподібного хряща, передня комісура де слизова оболонка щільно зростається з щитопід’язиковою складкою.

Під час ларингоскопії спостерігається (зверху вниз) три пари складок : вестибулярні, справжі голосові, набряклі в підскладковому просторі.

Під час нападу дитину необхідно взяти на руки, надавши їй вертикальне положення, до ніг приставити грілки (42 – 45*С), провести інгаляції сумішью гідрокортизону і галазоліну, гірчичник на груди, в середину ввести антигістаміні препарати.

Сам по собі несправжній круп небезпеки для здоров’я не викликає. Напад іноді проходить без лікування при вертикальному положені хворого.

Небезпекою являється нерозпізнана дифтерія і не своєчасне введення протидифтерійної сироватки.

Дифтерія гортані, трахеї і бронхів.

Обструкція нижніх дихальних шляхів може розвиватися при дифтерії. В її патогенезі має значення набряк, фібрінозні плівки і рефлекторний спазм м’язів гортані.

Дифтерійний круп в залежності від розповсюдження процесу поділяється за класифікацією С.Н. Розанова (1944) на: локалізований (дифтерія гортані), розповсюджений А (дифтерія гортані і трахеї) і розповсюджений Б або нисхідний (дифтерія гортані, трахеї і бронхів).

При стенотичній стадії появляються і прогресивно наростають втяжіння податливих місць грудної клітки при вдиху і напруження допоміжної мускулатури. Посилюється інтоксикація і гіпоксія. Тривалість цієї стадії від декількох годин до 2-3 днів.

В кінці стенотичної стадії настає передасфіктична фаза, розвиток якої є показом до хірургічного лікування крупа.

Симптоми передасфіктичної фази : періодичні напади різкого занепокоєння, ціаноз, посилення пітливості, глибокі втяжіння податливих місць грудної клітки, послаблене дихання, пароксизмальна тахікардія, випадіння пульсової хвилі на вдиху (через 3-7 ударів). Якщо в цей момент дитині не надати допомоги (інтубація, трахеотомія) настає асфіктична стадія. Кисневе голодування втомлює дитину, моментами вона заспокоюється, стає сонливою і адинамічною, з’являється гіпотонія м’язів. За рахунок поверхневого дихання більш слабким стає стенотичний шум і втяжіння податливих місць грудної клтки, тони серця послаблені, більш часті. Мінімальна тривалість асфіктичного періоду – декілька хвилин. Ціаноз змінюється різкою блідістю, дихання зупиняється і через тривалі проміжки часу з’являються поодинокі вдихи. Зупинці серця передує брадикардія.

Про нисхідний круп свідчать симптоми швидко-прогресуючої дихальної недостатності, виражена блідість, акроціаноз, часте поверхневе дихання.

Різке втяжіння ніжреберій і епігастральної ділянки на відміну від більш виражених втягнень яремної ямки, над – і підключичних просторів при локалізованому крупі. Відкашлюються плівки і зліпки трахеї і бронхів. Летальність при нисхідному крупі дуже висока.

Темпи розвитку крупа залежить від віку і сроків діагностики. Вони тим швидші, чим більш молодого віку дитина. Пізня діагностика дифтерії сприяє розвитку нисхідного крупа. Дифтерійний круп у дорослих, як правило розвивається при комбінованих формах, поєднання з токсичною дифтерією ротоглотки, сприяє більш швидкому розповсюдженню процесу в дихальних шляхах.

Розпізнається дифтерійний круп у дорослих частіше всього, коли розвиваються напади асфіксії.

Хондроперихондрит гортані.

Захворювання пов’язано з проникненням мікрофлори в охрястя або хрящ. На місці ураження охрястя з’являється обмежена ділянка запалення, в подальшому в процес втягується і хрящ. В наслідок запалення може з’явитись некроз хрящової тканини після якого утворюється рубець, деформація хряща, стеноз гортані.

Перехондрит в залежності від характеру травми може бути внутрішнім при уражені перихондрія з боку просвіту гортані і зовнішнім з боку зовнішньої поверхні гортані.

При гнійному перехондриті відшаровується охрястя, в наслідок чого порушується живлення хряща, він розсмоктується або некротизується, утворюються нориці і секвестри, які виділяються через них.

Інша форма захворювання - склерозуюча. Інфільтрація не переходить в нагноєння, розвиваються грануляції з наступним рубцюванням.

В діагностиці захворювання помагає рентгенологічне дослідження гортані при якому виявляються потовщенні тіні мяких тканин а також зміна малюнку нормального окостеніння хрящів.

Перебіг, як правило тривалий, може продовжуватись, декілька місяців або років.

Флегмонозний ларингіт– інфільтративно-гнійне запалення підслизового шару, м’язевого і зв’язкового апаратів, охрястя і хрящів гортані.

Флегмона гортані є найбільш важким гнійним ураженням підслизового шару гортані.

При бактеріологічному досліджені находять стрептокок, стафілокок, пневмокок окремо, або в їх комбінації. В окремих випадках флегмони гортані описаний фузосіпринярний симбіоз як збудник інфекції. Інфільтрат при флегмоні гортані може мати переважно фібрінозний або гнійний характер. В одних випадках переважає нагноєння, в інших розпад тканин. Нагноєння може розповсюдитись вздовж трахеї і стравоходу.

Причинами захворювання можуть бути паратонзиліт, паратонзилярний абсцес, гортана ангіна, абсцес корення язика, травми гортані (зовнішні і внутрішні), дифтерія гортані, сепсис.

Запальний процес в гортані проявляється інфільтрацією і накопиченням гнійного ексудату в місцях з добре розвинутим підслизовим шаром, поступово набуваючи розлитого характеру. У зв’язку з вищесказаним виділяють інфільтративну і абсцедуючу форми.

При високій вірулентності мікрофлори і зниженні опірності організму гнійний процес може розповсюдитись на охрястя і по міжтканиним щілинам досягати середостіння.