105. Відтворення людського ресурсу

Людський ресурс суспільства є творцем суспільного продукту, його відтворення на розширеній основі. Саме за рахунок суспільного продукту відтворюються, причому на більш високому якісному рівні, не тільки матер.-речові, а й особисті фактори вир-ва – людські ресурси, головна продуктивна сила сусп-ва. Звідси випливає наступний висновок, що підкреслює принципову особливість розширеного відтворення в умовах соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки. Перш за все в тих країнах, які формують постіндустріальне та пост капіталістичне сусп-тво (США, Нім., Японія Швеція та десятки інших).

Принципи, на яких базується відтворення люд. рес-су:

1. Задоволення матеріальних і духовних потреб людини, її вільний і всебічний розвиток. Будучи вагомою метою сучасних передових країн, водночас виступає і як необхідна умова всього суспільного відтворення.

2. Робоча сила і підприємництво невід'ємні від людини, від багатогранних її здібностей. Будучи головною продуктивною силою, рушієм їх розвитку, а також і розвитку виробничих відносин, відтворення людського ресурсу виступає у якості відносно самостійної економічної і соціальної проблеми.

Основою відтворення людського ресурсу є природний рух населення. При цьому між природним рухом населення і відтворенням робочої сили є часовий лаг, пов'язаний з періодом становлення працездатної людини.

Відтворення людського ресурсу – це безперервне відновлення і підтримка фізичних сил і підвищення трудової кваліфікації людей, забезпечення росту загальносвітового і професійного рівня. Воно включає в себе організоване залучення людей праці у вир-во, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підпр-вами, регіонами, країнами, створення соц.–економ. мех.-му, що забезпечує задоволення потреб народного госп-ва в працівниках і водночас повну і ефективну зайнятість населення.

Ключовою складовою відтворення людського ресурсу вважають людський розвиток – розвиток, що ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім і майбутнім поколінням як найкраще використовувати свої потенційні здібності в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах. Людський розвиток зумовлює розширене відтворення суспільного продукту та його справедливий розподіл, відновлення довкілля, підвищення добробуту та ін.

106. Держава в системі суспільного відтворення

Ринковий механізм не спроможний розв’язати проблем суспільного відтворення, що породжені ринком. Негативні сторони ринку проявляються в багатьох сферах суспільного відтворення, ринок неспроможний забезпечити стабільне економічне відтворення, оскільки поєднує умови для дії періодичних циклічних криз і так званих «провалів» ринку.

Починаючи з другої половини 1930–х років поступово і практично в усіх змішаних економічних системах держава і ринкова система ділять між собою функцію знаходження відповіді на ці п’ять фундаментальних питань економіки: скільки треба виробляти? що потрібно виробляти? як продукцію виробляти? хто повинен одержати цю продукцію? як соц.–економ. система здатна адаптуватися до майбутніх змін? Різні економічні системи відрізняються одна від одної по співвідношенню держави і ринку в управлінні суспільним відтворенням.

Роль держави в системі суспільного відтворення можна розглянути на прикладі економічних функцій, які вона виконує у своїй регуляторній діяльності.

Найважливіші з економічних функцій держави:

1. Забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяють функціонуванню ринкової системи. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним і державним підприємствам, визначення прав приватної і інших форм власності, гарантування дотримання контрактів.

2. Захист конкуренції – сили, котра підкоряє виробників і постачальників диктату покупця або суверенітету споживача. За конкуренції покупці – це господарі, ринок їх агент, а підприємства - їх слуга.

3. Обмеження дії деяких елементів ринкового механізму.

4. Досягнення і забезпечення національних конкурентних переваг у світовій економіці. Реалізація цієї функції держави визначається потребами наук.-технологіч. розвитку, екон. зростання.

5. Перерозподіл доходу і багатства.

6. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, продовжуваних коливаннями економічної кон’юнктури, а також стимулювання економічного розвитку.

Виконання державою цих та інших економічних функцій є засобом регулювання сусп. відтворення в масштабі країни.